За рахунок грамотного ресечінгу тут часто можна без особливих проблем знайти головних молодих талантів сучасності. Авторитет Football Manager настільки серйозний, що багато відомих футбольних осіб зізнавалися, що на якомусь етапі брали частину необхідних їм для проведення якісної розвідки даних саме з гри.
Втім, вгадати на 100% у питанні майбутнього розвитку футболіста – це непосильне завдання навіть для штучного інтелекту. Занадто велику кількість факторів потрібно врахувати, і досягти їх повного коректного опрацювання на роки вперед фактично неможливо.
Пропонуємо повернутися на десять років тому, і подивитися, кого ж в українському футболі в рамках Football Manager 2012 вважали вундеркіндами, а також яким чином склалася кар'єра цих людей і чи хтось із них зміг стати зіркою.
Максим Коваль
ФК Динамо. Максим Коваль
На момент старту ігрового процесу в FM2012 єдиному українському воротареві в когорті вундеркіндів Максиму Ковалю було всього лише 18 років. Він уже встиг в реальності змінити запорізький «Металург», де неймовірно яскраво проявив себе в рамках УПЛ, на київське «Динамо», яке заплатило за трансфер трохи більше 3 мільйонів євро.
Коваль вважався головною воротарською надією «Динамо» на той момент. Його називали не лише беззаперечним №1 для «біло-синіх» на роки вперед, а й потенційно беззмінним кіпером національної збірної України. Однак у кар'єрі Максима все видалося не так гладко. До 2014 року Коваль мав багато можливостей проявити себе в «Динамо», але досить часто припускався образливих помилок, і в якийсь момент у столичній команді вирішили зробити ставку на інших, а Максима відправити набивати шишки в оренду.
Саме так у кар'єрі Коваля з'явилися «Говерла», «Оденсе», «Депортиво», а у 2018 році і саудівський «Аль-Фатех», куди Максим спершу також перебирався в оренду. Влітку 2019-го український кіпер підписав повноцінний контракт із «Аль-Фатехом», де провів три сезони, а нині у 29 років він у статусі вільного агента розглядає інші варіанти для продовження кар'єри. У збірній України Ковалю вдалося зіграти лише 2 матчі.
Ігор Пластун
Фото Марії Самойленко
У базі FM2012 20-річний Пластун значиться гравцем свого рідного клубу – київської «Оболоні». На той момент Ігор уже встиг провести кілька матчів за молодіжну збірну України та зарекомендувати себе з хорошого боку. Маючи чудову антропометрію (зріст Пластуна – 193 см), а також відрізняючись здатністю якісно обирати позицію, Пластун виглядав дуже перспективно.
Однак ані в «Динамо», ані в «Шахтарі», які звикли з легкістю скуповувати українських талантів десять років тому, Пластун так і не опинився. Ігор влітку 2012-го перейшов до «Карпат», де відіграв чотири роки, після чого був проданий в «Лудогорець» за 500 тисяч євро. У Болгарії український центрбек за два роки двічі став чемпіоном країни, а потім пішов у «Гент», який не пошкодував на трансфер 3 мільйонів євро.
Будучи гравцем бельгійської команди, Пластун у 2018-му дебютував за збірну України, але до теперішнього моменту провів у її лавах лише 4 поєдинки. Влітку минулого року Ігор повернувся до «Лудогорця», де комфортно почувається, має контракт до літа 2024 року і, можливо, вирішить згодом завершити кар'єру гравця.
Богдан Бутко
ФК Іллічівець
Вихованець академії «Шахтаря» Богдан Бутко на старті ігрового процесу у FM2012 оцінювався у вельми пристойні за мірками молодих гравців в УПЛ 2,3 мільйони фунтів. На той час він якраз повернувся до табору «гірників» з оренди у «Волині», яка склалася для молодого фулбека досить успішно. Крім того, Богдан мав за плечима солідний досвід проведених матчів за збірні України U-17, U-19 та U-21.
Проте влітку 2011 року, коли і розпочинався ігровий процес у FM2012, «Шахтар» відпустив Бутко в оренду до маріупольського сателіта, який тоді ще мав назву «Іллічівець». Там Богдан провів три з половиною роки, що суттєво вплинуло на його подальшу кар'єру. У 2015 році Бутко поїхав до російського «Амкара», де був на хорошому рахунку, а після повернення з оренди виявився затребуваним у рідній команді в Паулу Фонсеки.
Власне португальський коуч і дав Бутку шанс проявити себе на топ-рівні. При ньому Богдан грав у Лізі чемпіонів, регулярно виступав в національній збірній (на його рахунку 32 матчі), а також став 3-разовим чемпіоном України. З відходом із «Шахтаря» Фонсеки закінчилися й гарні часи для Бутка. Незабаром «гірники» віддали його в оренду спершу до польського «Леха», а потім до турецького «Ерзурумспора», але стати знаковим виконавцем Богдану не вдалося ані там, ані там. З літа минулого року Бутко сидить без клубу, не зумівши в січні влаштуватися в «Чорноморці» через травму.
Ігорь Чайковський
ФК Зоря
Як і Бутко, Ігор Чайковський також пройшов через академію «Шахтаря», а в дублі донецької команди навіть нерідко був капітаном. Граючи на позиції опорника, Чайковський вважався потенційною заміною у стані «гірників» для Фернандіньо, проте реалізувати свій потенціал так і не зумів.
З 2011 по 2013 роки Чайковський, як і багато хто зі здібних гравців з академії «Шахтаря», почав «протоптувати» доріжку для майбутніх поколінь до «Іллічівця», де грав на правах оренди. Потім Ігоря донеччани відпустили до Маріуполя назовсім, і його кар'єра почала стрімко згасати. На щастя для Чайковського, йому таки представився шанс у вигляді переходу в «Зорю». Під керівництвом Юрія Вернидуба він провів понад сотню поєдинків за луганчан, у тому числі й 14 матчів у Лізі Європи.
Але у 2017-му Чайковський не став продовжувати контракт із «Зорею», а подався за грошима до махачкалінського «Анжи». Подальше швидке (уже в січні 2019-го) повернення до луганської команди не виявилося таким успішним для хавбека, як раніше… Кар'єра Чайковського банально пішла під укіс. Нині в 30 років він є незатребуваним на ринку в статусі вільного агента, який отримав ще в січні, розірвавши контракт із першоліговим «Поліссям».
В'ячеслав Чурко
ФК Маріуполь
Задовго до появи Михайла Мудрика у «Шахтарі» був свій «закарпатський Неймар». У базі FM2012 18-річний В'ячеслав Чурко оцінюється в 1 мільйон фунтів, і ця сума не з'явилася «зі стелі», оскільки вінгер на той момент вже встиг чудово зарекомендувати себе в юнацьких збірних України U-17 та U-19.
Чурко мав усе, що потрібно для успіху – гарна швидкість, чудова техніка та непогане бачення поля. Бракувало лише тактичної виучки, але це мало прийти із досвідом. На жаль, реалізувати свій талант В'ячеславу так і не вдалося, причому ані в «Шахтарі», ані в інших командах. Влітку 2012 року в пресі активно пліткували про можливий від'їзд Чурка до «Бенфіки», але клуби не домовилися щодо відступних, і В'ячеслав розпочав неймовірно тривалу «карусель оренд» у своїй кар'єрі. За наступні дев'ять років він встиг пограти за «Говерлу», «Іллічівець», «Металіст», після чого вирішив податись за кордон – до угорської «Академії Пушкаша» та італійського «Фрозіноне».
З 2017 по 2020 роки Чурко на правах оренди із «Шахтаря» грав за «Маріуполь», незмінно продовжуючи трудовий договір із «гірниками». Потім він на пів року перейшов до «Колоса», а влітку минулого року нарешті залишив донецький клуб, підписавши повноцінний договір з клубом із Ковалівки. Але там не затримався – був змушений через війну поїхати в оренду на пару місяців до угорського «Мезекевешду», а у липні на правах вільного агента приєднався до «Зорі», де його чудово знає екс-куратор академії «Шахтаря» Патрік ван Леувен, котрий отримав посаду головного тренера луганчан.
Руслан Бабенко
Свого часу вихованець академії «Дніпра» Руслан Бабенко, який грає у центрі півзахисту, вважався одним із головних талантів свого покоління. Навесні 2011 року він, будучи 18-річним тінейджером, дебютував у першій команді «Дніпра» в українській Прем'єр-лізі, і недивно, що багато хто з фахівців чекали від нього «продовження банкету».
Однак цього не сталося. Натомість Бабенко у 2014-му подався в оренду у «Волинь», де так і не переконав босів «Дніпра» у своїх здібностях, та й самі «дніпряни» на той момент мали вже всі ознаки проблемного клубу. Бабенко пішов вільним агентом до «Сталі» з Кам'янського, де не затримався навіть на сезон, відбувши до Норвегії до лав «Буде-Глімта».
Згодом Бабенко повертався в Україну (до «Зорі» та «Чорноморця»), знову їхав (до польського «Ракува»), і знову повертався («Олімпік», «Полісся»). Цього літа Руслан уклав контракт з «Металістом», але слідом за Олександром Кучером пішов в «Дніпро-1». Можливо, повернення до рідного міста допоможе Бабенку хоч після 30-річчя довести, що його свого часу недаремно вважали неймовірно талановитим. Зрештою, як показує практика Олександра Горшкова, навіть у такому віці не пізно отримати виклик і нарешті дебютувати у національній збірній України…
Владислав Калітвінцев
На старті сезону-2011/12 Владу було всього лишень 18 років. Він уже був одним із лідерів юнацьких збірних України U-17 та U-19, але у київському «Динамо» виступав виключно за молодіжний склад. Втім, навіть такого молодого гравця ресечери FM2012 оцінили в 1,8 мільйони фунтів – дуже солідна сума.
Дебютувати в УПЛ Калітвінцеву вдалося ще 2010 року за часів Газзаєва на чолі «Динамо», але потім він довгий час не міг зробити наступний крок уперед. Допомогла оренда у 2013-му в чеський «Слован», де всього за пів року Владислав став лідером колективу, провівши 25 поєдинків і записавши в актив 2 забиті м'ячі та 1 гольову передачу.
На жаль, але повернувшись до «Динамо», Калітвінцев так і не зумів переконати штаб Сергія Реброва у своїй здатності приносити користь основі. Невдовзі хавбек відбув в оренду до «Чорноморця», потім – до «Зорі» та київського «Арсенала», поки нарешті влітку 2019-го у статусі вільного агента уклав повноцінний договір із «Десною». В Чернігові Владислав показав, що може бути лідером команди, яка нехай і не грає на топовому європейському рівні. А у січні нинішнього року Калітвінцев вирішив перейти до «Олександрії», причому не без скандалу, проте через війну поки що так і не провів жодного офіційного матчу за «жовто-чорних».
Віталій Віценець
До літа 2011 року Віталій Віценець уже встиг дебютувати за «Шахтар» в УПЛ, а також провести непоганий повноцінний сезон у «Зорі» на правах оренди. На момент формування бази для ігрового процесу в FM2012 ще не було відомо про рішення «Шахтаря» та Мірчі Луческу відправити Віценця на обкатку до «Іллічівця». Воно, як і для низки гравців, приклади яких були наведені вище, навряд чи пішло на користь перспективному хавбеку.
Після «Іллічівця» Віценець також на умовах оренди недовго пограв за «Севастополь», потім знову поїхав до Маріуполя, а невдовзі у його кар'єрі почалася чорна смуга із травм. По суті, проблеми з меніском змусили Віценця попрощатися з професійним футболом у 27 років, хоча первинне аналогічне рішення Віталій приймав ще за два роки до цього, але потім спробував повернутися – невдало.
В останні роки Віценець працював тренером в академії «Шахтаря», а у вересні 2021-го очолив молодіжну команду «Кривбаса». Після початку повномасштабної російсько-української війни щодо Віценця розкрилися делікатні факти, а простіше кажучи – відсутність з боку цієї людини підтримки української державності. За останнє Віценець разом зі своїм асистентом і був звільнений із «Кривбасу», а вже через кілька місяців Віталій опинився у росії, увійшовши до штабу Олега Кононова в тульському «Арсеналі».
Роман Безус
Роману Безусу вдалося у 18 років за Миколи Павлова дебютувати за рідну «Ворсклу» в українській Прем'єр-лізі. Влітку 2011 року 20-річний Безус був уже беззаперечним гравцем стартового складу полтавців, а у листопаді встиг дебютувати в лавах національної збірної України. Недивно, що такі успіхи молодого та раннього Романа привернули до нього додаткову увагу і його почали називати висхідною зіркою українського футболу.
Надалі кар'єра Безуса прогнозовано пішла вгору: на початку 2013-го його купило «Динамо», де форвард так і не закріпився і через два роки був проданий до «Дніпра». З «дніпрянами» Безус дістався фіналу Ліги Європи-2014/15, а коли у клуба почалися проблеми, вирішив поїхати за кордон.
З літа 2016 року Безус виступав у Бельгії – спочатку за «Сент-Трюйден», а із 2019-го – за «Гент». Цього літа контракт Романа з бельгійцями закінчився і поки 31-річний форвард перебуває у статусі вільного агента…
- Безус красиво попрощався з «Гентом», завітавши на фан-сектор
- 10 відбитих пенальті, солідні показники. Як Максим Коваль за «Аль-Фатех» грав
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
