Українські тренери вкрай недооцінені за кордоном – лише одиниці на рівні Сергія Реброва досягають успіху у закордонних чемпіонатах. Тому така важлива робота будь-якого нашого фахівця в будь-якому закордонному чемпіонаті. Серед тих, хто дуже гідно презентував українську тренерську школу за кордоном, – Віталій Левченко.
Він чудово виявив себе в таджикистанському футболі, разом із Худжандом голосно про себе заявивши, а з Істіклолом виграв практично всі тутешні титули та трофеї, входив до тренерського штабу збірної. А зараз Віталій Григорович очолив Нефтчі (Фергана) – клуб, який ставав чемпіоном Узбекистану, але зараз вимагає від нового головного тренера неймовірної майстерності, щоб врятувати його від вильоту.
В ексклюзивному інтерв’ю Sport Arena Віталій Левченко розповів про Істіклол, Нефтчі та Азію, яка, як відомо, справа тонка.
«Українські футболісти – це знак якості у таджицькому футболі»
‒ На жаль, не так часто ми говоримо про успіхи українських тренерів за кордоном, а у вашому випадку маємо справу з безперечним успіхом: дві золоті та дві срібні медалі, два Суперкубки Таджикистану, один Кубок Федерації, звання найкращого тренера цієї країни у 2020 та 2021 … Розкажіть, з яким настроєм закінчували роботу в країні, де народилися та розпочинали кар’єру у футболі?
‒ В Істіклолі, можна сказати, як тренер, я багато чого досяг: ще ви не назвали вихід до 1/8 Ліги чемпіонів Азії. Це був чудовий час, але у мене закінчився контракт, і ми з керівництвом клубу Істіклол вирішили розійтися. Звичайно, було непросто з мого боку ухвалити таке рішення, але, мабуть, настав час прийняти новий виклик, який мені надійшов буквально наступного дня.
‒ Так, Істіклол під вашим керівництвом вдало виступав на континентальній арені. Розкажіть, як вдалося пройти такий шлях в азіатській Лізі чемпіонів?
‒ Ліга чемпіонів Азії ‒ це топ-змагання: починаючи від організації цього турніру та його проведення, закінчуючи його учасниками. Усі клуби укомплектовані футболістами топ-рівня, які пограли у провідних клубах Європи. Команди мають дуже солідні бюджети, матчі проходять на суперсучасних аренах. Загалом, все на найвищому рівні, і я дуже радий, що в перший свій дебютний сезон ми вийшли з першого місця з групи смерті.
‒ Наскільки велика різниця між ЛЧ та Кубком АФК?
‒ Якщо порівнювати з кубком АФК, то це небо та земля.
‒ З якими зірками та топ-клубами доводилося перетинатися?
‒ Ось, наприклад, взяти бюджет саудівського клубу Аль-Хіляль: він становить 60 мільйонів доларів, і там грають такі зірки, як Гоміс, Марега, Перейра, Ігало, Мікаель, Андре Карілло, Лучіано Вієтто ‒ і це не повний список зірок, яким нам довелося протистояти. Але ми дуже солідно виглядали, як команда, на їхньому тлі.
‒ Істіклол завжди комплектувався українськими футболістами – Ковальчук, Каблаш, Міщенко, Барановський, Ларін… багато інших… Хто з наших грав при вас? Наскільки зріс авторитет нашого футболу в Таджикистані, якщо судити з виступів українських легіонерів?
— Це правда. Істіклол завжди звертав увагу на українських футболістів. Ларін та Міщенко після успішного виступу в Лізі чемпіонів Азії змінили таджицький чемпіонат на узбецький, цього року я запросив до команди захисника Темура Парцванію, після мого відходу поповнив лави команди ще один український захисник Грачов. З приходом якісних футболістів, природно, піднімається рівень таджицького футболу. Українські футболісти – це знак якості у таджицькому футболі.
«У провідних клубах Азії зарплати вищі ніж у Динамо та Шахтаря»
‒ Про футбол Таджикистану ми знаємо не так багато. А при цьому Істікол діставався фіналу Кубка АФК і пробивався до групового турніру азіатської Ліги чемпіонів. На ваші відчуття, футбол там росте? Що говорять про фінансову сторону справи, розвиток інфраструктури?
‒ Футбол у Таджикистані розвивається, але не так швидко, як багатьом хотілося б. Так, провідні клуби грають у лізі чемпіонів Азії, у кубку АФК, але інфраструктура не встигає за клубами, хотілося б, щоб усі клуби мали свої бази для підготовки поля з натуральним покриттям, потужну матеріально-технічну базу, тоді футбол прогресуватимемо і клуби добиватимуться більш значних успіхів на міжнародній арені. Але на це є свої об’єктивні причини, думаю, рано чи пізно все одно до цього прийдуть.
‒ Хто найкращі гравці в історії Таджикистану та з легіонерів у цій лізі?
‒ Я не можу точно відповісти на ваше запитання, хто найкращий футболіст в історії Таджикистану, щоб когось не образити. Але на мою суб’єктивну думку це Володимир Гулямхайдаров, з легіонерів сильним футболістом був ганець Девід Мавутор (грав за Істіклол, отримав громадянство Таджикистану і пізніше потрапив у чемпіонати Казахстану та Польщі, – прим. Sport Arena).
‒ А чому в Азії не так багато наших легіонерів, зокрема, у континентальних турнірах? Недоробок агентів чи об’єктивна різниця у класі та бажаній зарплаті?
— Чому ні? У Саудівській Аравії грав голкіпер Коваль, Ярмоленко перейшов до Реброва до Аль-Айну. Як бачите, їх справді не так багато, але вони є.
Щодо рівня зарплат, то, я думаю, у провідних клубах він вищий, ніж у Динамо та Шахтаря, просто не кожен футболіст захоче їхати до Азії. Футболісти хочуть грати у Європі.
‒ Колись за збірну Таджикистану грало багато натуралізованих українців. Зараз ця країна має інтерес до натуралізації?
‒ Інтерес може і є, але закони, прийняті в АФК, ускладнюють процедуру натуралізації. Ти маєш прожити або відіграти 5 років або народитися в цій країні, щоб грати за неї.
– Але ж це правильно! До речі, про зміну. Ви очолювали молодіжну збірну Таджикистану та входили до ради штабу національної команди. Чи багато гравців, яких ви знали молодими, перейшли на найвищий рівень?
‒ Так, майже всі футболісти з тієї молодіжної збірної заграли у великий футбол. Деякі поповнили лави національної збірної. Приємно усвідомлювати, що в цьому є і твоя частинка праці.
‒ А чи має таджикистанський футбол легіонерів? Де грають найкращі таджики?
‒ Таджицькі футболісти грають у чемпіонатах Індії, Ірану, Малайзії, Узбекистану, але й у колишніх республіках СРСР теж. Я думаю, що є чого прагнути і підкорювати європейські чемпіонати, але на це потрібен час і терпіння.
«Зарплати в Таджикистані є солідні»
‒ Істіклол, кажуть, очолює син президента – мер столиці та міністр певного міністерства. Розкажіть про нього, розмови з ним. Як він любить і розуміється на футболі?
‒ Так, це правда, що Істіклол належить впливовим людям, що вони дбають про добробут клубу. Я вдячний президенту футбольного клубу Шоруху Саїдзоді за підтримку та розвиток клубу, за спільну роботу. Президент переживає за клуб та робить усе, що від нього залежить, для розвитку. Якби таких людей було більше, у Таджикистані футбол вийшов на новий рівень розвитку.
‒ Кажуть, у Киргизстані є команда-гранд, яку спонсорує місцевий базар. А у Таджикистані хто меценати футбольних клубів?
‒ Я не можу відповісти за всі клуби, різні люди є спонсорами. В Істіклолі це Шохрух Саїдзода, в інших клубах – місцеві адміністрації.
‒ Яка найвища зарплатня у місцевому чемпіонаті?
‒ Я думаю, це питання не коректне і розкриває умови контракту, але, повірте на слово, зарплати є солідними.
‒ Які ще варіанти розглядали, коли прощалися з Істікололом? Чи там були варіанти з України?
‒ Ні. У мене був варіант з одним з катарських клубів, а також Індонезії, але Нефтчі (Фергана) зробив конкретну пропозицію, на що я дав свою згоду.
‒ Нефтчі з Фергани – чинний чемпіон Узбекистану, проте вас закликали рятувати команду від вильоту… У якому стані її застали? Які зміни встигли провести і чи вже провели офіційні ігри?
‒ Я розпочав роботу з 7 липня 2022 року. Нефтчі – клуб з багатою історією в Узбекистані. Так, сьогодні він переживає не найкращі часи, мені поставили конкретне завдання виправити те становище, в якому опинилася команда. Завжди важко вирішувати такі завдання, але я вважаю, що все можна виправити і мій тренерський штаб із цим завданням впорається.
‒ Окрім Ларіна, інші земляки плануються?
‒ Я запросив ще й Міщенка, який мені теж добре знайомий з роботи в Істіклолі, як і Ларін.
«Рівалдо в Узбекистані наразі немає. Але повернувся Шацьких!»
‒ Колись у Узбекистані грав Рівалдо. Якого масштабу зараз тут футболісти? Хто найбільш авторитетний та зірковий?
‒ Так, були часи, коли в Узбекистані були такі імениті футболісти. Наразі таких гучних імен немає, але загальний рівень внутрішнього чемпіонату досить високий. Футболісти в Узбекистані швидкі, технічні, люблять грати в атакуючий футбол і не зовсім хочуть грати у зворотну гру, тобто відпрацьовувати в обороні.
‒ Наскільки відрізняються можливості узбецьких та таджицьких клубів?
‒ Можливості узбецьких клубів, звичайно, вищі ніж у таджицьких.
‒ Як сприйняли прихід Максима Шацьких до Пахтакору?
– Однозначно прихід Максима до Пахтакору – це плюс для всього чемпіонату. Чим більше буде класних спеціалістів у клубах, тим більше футбол від цього виграє.
‒ Спілкувались із Шацьких після повернення до Узбекистану?
– Ні, ще не розмовляв – не було можливості зустрітися, але за можливості обов’язково поговорю.
‒ Ваша думка про події в Україні?
‒ Війна – це трагедія для нашої країни, я щодня читаю-дивлюся новини, стежу за ситуацією і в мене дуже болить душа за ті події, які зараз відбуваються в Україні.
‒ Що в Узбекистані та Таджикистані думають про наші події?
‒ З ким би я не спілкувався в Таджикистані та Узбекистані, всі нас підтримують і хочуть, щоб цей кошмар швидше закінчився. Я вірю, що зможемо перемогти окупантів, і все буде Україна.
‒ Як нам рятувати футбол під час війни?
‒ Багато легіонерів залишили нашу країну через війну і рівень чемпіонату, напевно, впаде. Але я вірю, що у нас у країні є талановита молодь, яка матиме шанс проявити себе і заявити про себе на весь голос. Я думаю, що проводити чемпіонат країни потрібно – але ось де це для мене питання, тому що зараз жодне наше місто не зможе дати гарантії безпеки проведення футбольного матчу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!