Динамо змусило себе поважати
У матчі проти Бенфіки більшість вболівальників очікувала легкого виносу Динамо – причому ніхто б не здивувався, якби це трапилось за тайм. Занадто вже свіжі в пам'яті кадри з розгрому міцного Мідтьюлланда, як і проблеми киян зі Штурмом та Фенербахче. Здавалося, що підопічні Мірчі Луческу досягли своєї стелі в нинішніх умовах.
Втім, вже на перших хвилинах зустрічі з'явилося відчуття, що кияни можуть здивувати. До другого голу воно не покидало навіть футболістів. Що найголовніше, воно не стало наслідком якогось особливо поганого вечора для Бенфіки – ні, «орли» грали у свій звичний футбол зі звичними чеснотами та недоліками. Динамівці просто непогано підготувались до зустрічі, використовуючи свої плюси та мінуси суперника.
По-перше, сподобалось, що «біло-сині» не стали бездумно закриватись в «автобусі» в надії на диво. Підопічні Мірчі Луческу тримали компактний блок і доволі непогано тримали м'яч в його межах, уникаючи єдиноборств з «орлами» й більш-менш розтягуючи їхній пресинг. Почасти створювали ізоляції для Циганкова й Дубінчака.
При цьому величезну роль у склеюванні структури гри Динамо відігравали відкривання Шапаренка, Андрієвського й Буяльського між лініями. Саме їхні сміливі дії в центрі дозволяли перетворити білд-ап (вихід з оборони й першу фазу атаки) в сетап (другу фазу). Вже на перших хвилинах було помітно, що в опорній зоні з Бенфікою, в принципі, можна грати.
По-друге, доволі перспективно виглядала спроба користуватись розривами «орлів». Про це багато говорили перед матчем – Бенфіка при всіх своїх чеснотах доволі сира при пресингу й перебудовах. У команди Роджера Шмідта постійно виникають шпарини між лінією оборони та півзахистом, а також кишені за спинами захисників.
Розривами мали користуватись центрхави й Бєсєдін, кишенями – все той же Бєсєдін і Циганков. Крім того, звалювання компактної структури Бенфіку на один із флангів робили можливими рейди по іншому. Усі свої моменти Динамо провело саме таким чином.
Зрештою, мав би спрацювати задум із опусканням вінгерів в оборону задля створення ширини в ній. В цьому випадку від них не вимагалося високої ефективності у відбираннях – важливо було просто заважати супернику. Частково це, мабуть, спрацювало, адже Бенфіка провела відносно мало моментів.
Словом, футбол Динамо виглядав продумано. Він не був боягузливим. Кияни, звісно, не збиралися тягатись з Бенфікою у відкритій грі, але й відмовлятись від своїх козирів команда не збиралась. «Біло-сині» постали перед публікою не в якості хлопчиків для биття – Європа побачила серйозний колектив. Так, десь йому не вистачало класу, десь були серйозні проблеми, але поважати себе динамівці змусили.
Статистика також підтверджує, що підопічні Мірчі Луческу трималися гідно. Команди йшли приблизно на рівних за кількістю передач (503 vs 558), за їхньою точністю (85% vs 86%), за втратами володіння (128 vs 130), за відбираннями (19 vs 21) та перехопленнями (9 vs 10). Так, кияни програвали єдиноборства (48 vs 53), але перемагали на другому поверсі (14 vs 11).
Динамо мало непогані перспективи в матчі проти такої Бенфіки, але програло. Причому доволі закономірно. Як же так?
Динамо не скористалось хорошими стартовими умовами й занадто багато помилялось
Частково проблеми Динамо в матчі були пов'язані з вибором стартового плану й наявними кадровими ресурсами. Перш за все, в очі кидалася відсутність якісного – або хоча б справжнього – вінгера на лівому фланзі. Шепелєв непогано проявив себе зі Штурмом, виконуючи роль фальшивого вінгера й фактично працюючи десь біля центру поля. Його завданням було сприяння контролю м'яча.
З Бенфікою тренерський штаб спробував повторити трюк. Бажання спробувати Шепелєва зрозуміти можна – Динамо необхідно було уникати втрат, а Володимир працює з м'ячем максимально обережно. Ризик полягав у тому, що характер матчу з «орлами» був дещо іншим, ніж зі Штурмом. Шепелєв не міг багато працювати на чужій половині й зміщуватись у напівфланг для комбінацій – у грі проти португальців йому треба було більше сидіти в обороні й бігати в контратаки.
На жаль, ризикована ідея перетворилася на катастрофу. Лісабонці порвали лівий фланг оборони киян. Шепелєв намагався опускатись, але йому критично не вистачало навичок гри в своїй вчорашній ролі. Він часто не встигав, регулярно ламаючи структуру неправильними зміщеннями. Взагалі, Володимира частіше можна було побачити в центрі. При цьому в атаці не дуже швидкий і глибоко посаджений футболіст не міг принести великого зиску.
Не варто вішати усіх собак на Володимира. Він тримався, як міг. Всі 18 передач були точними, і навіть атаку з першим моментом Динамо починав Шепелєв. В голі Жілберту теж не його вина – він тримав Нереса, та і фулбеку пощастило влучити між ногами. Втім, слабкий загальний перформанс Шепелєва посприяв провалу Динамо.
Шепелєв не виконав жодного успішного обіграшу на дриблінгу (при чотирьох спробах), виграв всього одне єдиноборство з семи, програв дві з трьох верхових дуелей. І дуже багато помилявся позиційно. При цьому Володимиру довелося грати аж 73 хвилини, хоча його заміна назріла ще до перерви.
Другою проблемою Динамо була компактність. Що і говорити, коли лівий фулбек Дубінчак часто накривав опорника Флорентіно. Ця тактика дозволяла киянам міцно тримати центр і маніпулювати побудовами Бенфіки, але також ризикувала поставити команду під важкий удар.
Власне, він і стався вже на 9-й хвилині. Лісабонці просто показали, що в цю гру з маніпуляціями можуть гратись обидві команди – у гольовій атаці ключовою причиною провалу стало перенасичення центральної зони перед штрафним (особливо важливим був прихід лівого вінгера Маріу). Всі кияни стягнулись туди й дисципліновано тримали своїх гравців, однак на Жілберто їх не вистачило.
За його спиною стояв Бєсєдін, що наштовхує на думки – а чи був потрібен взагалі настільки сміливий план проти Бенфіки? Якби кияни сіли в «глухий автобус», то і Артем частіше б допомагав позаду. З іншого боку, тоді Бенфіка ще швидше б відновлювала контроль над м'ячем, перезавантажуючи свої атаки.
Більш важливим є той факт, що Динамо в рамках свого плану на гру не змогло реалізувати сильні сторони своєї тактики. Працюючи в тому режимі, який спостерігався більшу частину гри, необхідно або серйозно загрожувати супернику – інакше більш висококласний опонент просто краще скористається твоїми недоліками. Так, власне, і сталося.
Динамо зробило замало в атаці. Підопічні Мірчі Луческу непогано виходили з оборони й навіть у другій фазі почувались непогано, однак моментів виникало замало. З меж штрафного пройшло всього три удари (з семи загалом), причому жоден з них не претендував на гол (більш-менш важливим був тільки момент Караваєва). Чому? Тому що кияни слабенько розпоряджались простором.
Розриви, які виникали в структурі лісабонців, можна було заповнювати більшою кількістю гравців. Атака на 11-й хвилині, коли можна було відігратись, прекрасно це довела – Дубінчак увімкнувся в ривок, Шепелєв запустив пас на хід, і ось уже в останній третині поля виникли 4-в-4.
Звісно, легко говорити з дивану, як треба використовувати простір на тлі спротиву Бенфіки, але протягом матчу не покидало враження відсутності глибини в позиційних атаках киян. Зокрема, ніколи не виникало другої фази атаки. Варіант для передачі також частіше за все був очевидним. Передач під атаку вільного коридору було замало – більшість з них можна побачити у моментах Динамо.
Втім, тут знову варто повернутись до кадрового питання. Бєсєдін у контратакувальному футболі не є найкращим варіантом, адже любить приймати паси в недодачу й обігруватись. Випустити Ваната зі старту було ризиковано –це більше варіант під завершальну частину зустрічі, коли суперники втомлені, а заміни зламали його відлагоджений стартовий план.
Але, чи побачили ми слаломи Ваната до штрафногов останні 20 хвилин? Чи були закидання за спину чи навіть банальні виноси вперед? Ні. Динамо весь матч топталося в районі центрального кола. Склалося враження, що в команді (включно з тренерами) просто панічно боялися бий-біжи, хоча саме наприкінці зустрічі воно могло принести дивіденди. Яка різниця, з яким рахунком їхати у Лісабон, як що вибір стоїться між 0:2 чи 0:3?
І навіть у такому режимі Динамо могло б зіграти краще, якби періодично не виникали жахливі помилки. Взяти хоча б гол Циганкова – так, він дуже винен, але де партнери? Де хоча б один футболіст у зоні між Поповим і Віктором?
Те, що відбувалось у ті секунди, мало завершитись втратою з досить великою ймовірністю, адже «орли» пресингували і самотнього Віктора, і його єдиний варіант передачі. Якби капітан не помилився з пасом, то цілком міг би втратити м'яч у боротьбі або обрізатись при виносі.
На інші ж проблеми вказав суперник.
Бенфіка показала різницю між європейським і українським футболом
Підопічні Роджера Шмідта не продемонструвались чогось нового в своєму футболі. Вони зіграли у звичному режимі й десь продовжили лінію поєдинку з Каза Піа у чемпіонаті – там команда теж наткнулась на нормальний блок і мало що створила сама, вигравши суто на класі. Основною проблемою була занадто вузька гра «орлів», але перед виїздом у Лодзь цю проблему пофіксили. У зустрічі з Динамо фланги давали високу інтенсивність, ставши однією з причин провалу киян.
Взагалі, при всій перспективності футболу «біло-синіх», Бенфіка виглядала солідніше. Португальці ясно вказали наше місце у європейській ієрархії. Вони продемонстрували, в чому полягає різниця між клубом рівня групового етапу Ліги чемпіонів та лідерами УПЛ. Лісабонці були швидшими, ефективнішими й інтенсивнішими, що й дозволило реалізувати вищий кадровий потенціал.
Перший гол прилетів не стільки через помилки чи перевантаження зон, скільки через швидший перекат м'яча. Все робилося в дотик-два. «Орли» працювали в такому темпі передач, що рано чи пізно біля штрафного киян якийсь провал та і стався б. Крім того, самі португальці виглядали динамічніше за Динамо – вони були в постійному русі. Ніхто не стояв на місце, ніхто не гальмував. Кияни ледве встигали повертати голови.
Між іншим, в цьому було одна з найпомітніших різниць у футболі Динамо й Бенфіки. «Біло-сині» дуже часто реагували на якусь ТТД пост-фактум. Пас стався – і тільки тоді починається рух до м'яча. Звісно, так було не завжди, але дуже часто.
Той же другий гол міг би й не статись, якби Попов одразу стартував на зустріч пасу Циганкова, а не стояв в очікуванні Нереса. Дениса можна було виправдати тим, що на прийняття рішення були мілісекунди, однак Нерес встиг прийняти рішення, а центрбек – ні.
Щоправда, Давід був готовий до ривка заздалегідь, однак тут можна говорити про принцип безперервності гри. Бенфіка, поки кияни думали над вкиданням з аутом, перебудувалась для пресингу й була в готовності номер 1, а що робили кияни? Ось з таких мікроепізодів і складаються вильоти з Ліги чемпіонів.
Зрештою, варто не забувати і про клас виконавців. Там, де Бєсєдін не вилазив з офсайдів, Гонсалу Рамуш відкривався під удар з лінії воротарського вже на 3-й хвилині. Там, де Циганков чи Караваєв не ризикували лізти в штрафний, Нерес сміливо обігрував. Там, де треба був один дотик, динамівці часто робили два. З цим можна жити, якщо все інша працює, як слід, але саме з цим у Динамо не склалось.
«Біло-сині» непогано підготувалися до гри, але не змогли реалізувати свій тактичний задум, дозволивши Бенфіці реалізувати перевагу в класі. Це і є Ліга чемпіонів.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
