Одна з авторитетних постатей українського футболу Віктор Прокопенко, який успішно працював в одеському «Чорноморці», донецькому «Шахтарі» та керував національною збірною України на самому початку її історії, був неординаорною особистістю. Окрім гри мільйонів, якій він віддав левову частку свого життя, у нього було чимало захоплень та вподобань. Прокоп, як його називали у футбольних колах, мав широкий кругозір, завжди цікавився культурою та мистецтвом, слідкував за віяннями моди та любив природу. А ще володів тонким почуттям гумору, що відразу ж дозволило йому стати своїм у його столиці - Одесі.
«Я ДАВНО НЕ П’Ю, ПРОТЕ ЯК РОЗЛИВАЮ!»
Прокопенко завжди любив жартувати. Ще коли був гравцем, часто міг сказати якусь дотепну фразу, що викликала посмішки у партнерів. А коли став тренером, то «жертвами» його жартів передусім ставали футболісти та асистенти. Причому, ніколи не було такого, щоб це когось образило. Ні – навпаки, жарти та усілякі розіграші підіймали настрій підопічним та додавали їм розкутості. У компанії друзів завжди позитивний Прокоп теж був у центрі уваги. Якось під час одного застілля він добряче повеселив присутніх, коли йому запропонували випити спиртне. Віктор Євгенович, який на той час хмільні напої вже не вживав, із «гордою» інтонацією та притаманним гумором мовив: «Я давно не п’ю, проте як розливаю!».
ПІКАНТНІ АНЕКДОТИ З «ПОЛУНИЧКОЮ»
ще Прокопенко обожнював анекдоти. Опиняючись у веселій компанії, він міг слухати і «травити» їх годинами. Одного разу автору цих рядків вдалося переконатися в цьому самому. Було це у другій половині 2000-х, коли тренерська кар’єра Віктора Прокопенка завершилась (хоча у глибині душі він все ж мабуть мріяв ще попрацювати і тому не зарікався). На той час він був депутатом Верховної Ради України, що не заважало йому відвідувати різні матчі. Так от, якось разом із своїм другом В’ячеславом Лещуком фахівець завітав до Овідіополя на поєдинок за участю тамтешнього «Дністра». Він був у доброму гуморі, жартував і посміхався. Зручно вмістившись у службовій ложі, Віктор Євгенович розповів кілька гарних анекдотів, а після кожного, які чув у відповідь, щиро сміявся. Особливо йому подобались пікантні, з «полуничкою».
ЯЩИКИ ПИВА ВІД ГОЛОВНОГО ТРЕНЕРА
У 1991-му, коли «Чорноморець» брав участь в останньому чемпіонаті СРСР, одному із провідних його гравців – Олегу Кошелюку згадалася цікава історія, яка свідчить про демократичність Віктора Прокопенка.
- У тому році ми грали у Москві із «Спартаком», завершивши зустріч почесною нічиєю, 1:1, - розповідає він. – Коли команда зібралася біля готелю в очікуванні виїзду в аеропорт, службового автобусу довго не було. Чекаємо – а його все нема й нема. І тут Прокопенко відряджає адміністратора команди Володимира Ахабадзе у готельний бар за ящиком пива. На кожного з нас вийшло по пляшці, тому випили його швидко. Однак автобуса знову не було. В цей момент Віктор Євгенович запропонував кинути жереб на пальцях, кому доведеться розщедритися на чергову порцію пива. І треба ж такому статися – випало на Прокопенка! Взявши з собою Ахабадзе, він відразу ж пішов з ним за ящиком. Після цього ми ще довго сиділи в очікуванні транспортного засобу у парку, попиваючи «тренерське» пиво. А коли згодом приїхали в аеропорт, то в літак всі хлопці сідали веселі та задоволені.
ФУТБОЛ І ТЕАТР
Для Віктора Прокопенка тема культурного збагачення мала неабияке значення. Він полюбляв не тільки кіно, а й театр. Якщо нові фільми можна було подивитись у кінозалі учбово-тренувальної бази «Чорноморця» на 11-й станції Чорноморської (нині – Люстдорфської) дороги, то спектаклі – справа інша. Їх він любив дивитись наживо.
- У Москві у нас були друзі серед акторів, - згадує В’ячеслав Лещук. – Зокрема, це стосується Олександра Фатюшина та Наталії Гундарєвої, які грали у театрі імені Маяковського (у середині 80-х років Гундарєва зустрічалась з футболістом московського «Динамо» Олександром Минаєвим – прим. авт.). Коли «Чорноморець» приїздив до Москви на матчі, ми з Віктором удвох часто ходили на їх спектаклі. Нас завжди запрошував у театр Фатюшин, який, до речі, був вболівальником «Спартака». Після закінчення спектаклів ми часто допізна проводили час у компанії артистів. В Одесі ж ми дружили командою з колективом Театру музкомедії, у якому виступали Михайло Водяний, Семен Крупник та інші видатні особистості сцени. Перший з них мені подарував театральну книжку, які тоді регулярно видавались. До цих пір кілька таких збереглося.
ІСТОРІЯ ОДНОГО ПОЛЮВАННЯ
Серед багатьох захоплень Прокопа було мисливство. Він мав рушницю, з якою неодноразово вирушав на полювання. В Одесі компанію йому складав багаторічний друг Лещук, котрого Віктор Євгенович залучив до цієї азартної справи. Щоправда, ненадовго.
- Кілька разів я їздив з ним на полювання – і на кабанів, і на зайців, - згадує Лещук. – Це було на Одещині - в лісах, в полях. Взагалі-то я не любитель стріляти по тваринах, та Прокоп мене вмовив спробувати мисливство. Я навіть рушницю придбав, яку потім комусь подарував. Одного разу підстрелив зайця, який заплакав таким голосом, як наче дитина - і цього було достатньо, щоб з полюванням остаточно закінчити. Більше рушницю ніколи в руки не брав. А от Віктор давно спробував мисливство, і не раз з друзями вирушав на полювання.
«ЧОРНОМОРЕЦЬ» У ТЮРМІ
Одного разу В’ячеславу Лещуку поступило прохання від знайомого, який працював у міліції – організувати візит «Чорноморця» до… тюрми. Було це понад тридцять років тому, коли одеська команда під орудою Віктора Прокопенка із сезону в сезон демонструвала змістовну гру. Головний тренер погодився і невдовзі цю ідею вдалося реалізувати. В один із днів до одеської колонії завітали шановні гості, які неабияк потішили в’язнів. Представники керівного штабу «Чорноморця», до якого окрім Прокопенка та Лещука увійшли також начальник команди Володимир Плоскина та тренер Семен Альтман, розповіли про життя-буття «Чорноморця», а група гравців зіграла з арештантами у футбол. Як кажуть у таких випадках, перемогла дружба.
ПРО ЛОГІКУ У ФУТБОЛІ ТА ЖИТТЯ БІЛЯ МОРЯ
За багаторічну тренерську кар’єру Віктор Прокопенко багатьом людям запам’ятався дотепними та афористичними фразами. «Не шукайте логіки у футболі», «Футбол не терпить умовного способу» - це найбільш поширені із його футбольного арсеналу.
Народившись неподалік від берега Азовського моря і проживши не один десяток років біля Чорного моря, він добре знав ціну цим дарункам природи. Відтак придумана Прокопенком влучна фраза стала крилатою: «Життя дається людині один раз – і прожити його потрібно біля моря».
Всюди, де б не працював Віктор Євгенович, він залишив добрі спогади про себе й завдяки оригінальним оцінкам на адресу підопічних. Замість банальних компліментів тренер використовував фрази, які подавалися, наче вишукана страва. Одна з них – «Лицар без страху та докору». У «Чорноморці» у Прокопа такими були все той же Лещук, Володимир Плоскина та Василь Іщак, а у «Шахтарі» - Михайло Старостяк та Сергій Ателькін.
Були в арсеналі Прокопа й фрази, які призначалися представникам різних професій. Коли автор цих рядків телефонував добре знайомому Віктору Євгеновичу і представлявся, кожного разу чув бадьоре: «Є така бойова одиниця!». Після такого визначення з боку одного з Метрів нашого тренерського корпусу настрій неодмінно підіймався. Втім, з Прокопенком інакше бути і не могло…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
