Некороновані чемпіони України: від «Динамо» до «Чорноморця»

Футбол України 23 Серпня, 13:13 226
Некороновані чемпіони України: від «Динамо» до «Чорноморця»
Блогер Sport.ua згадує вітчизняні клуби, які в радянські часи були кращими в суперництві з іншими українськими колективами

На старті – новий чемпіонат України з футболу. Годі й казати про те, що це буде турнір-протистояння. Протистояння, насамперед, зовнішнім не футбольним, а воєнним викликам. Попередній футбольний сезон в Україні через агресію північно-східних варварів вийшов незавершеним. Чемпіонство залишилося не розіграним, та фіксація турнірної таблиці станом на половину грудня дала змогу визначити представництво українських команд в єврокубках. І «Шахтар» як клуб, що мав у своєму активі найбільшу кількість набраних очок, дістав привілеї з такого становища в Лізі чемпіонів.

Чи кращий він нині від «Динамо»? Питання, звісно, філософське. Турнірна таблиця наче й об’єктивний показник, проте лише за умови, що враховує результати матчів усіх з усіма, в протилежному разі чимало залежить від моці суперників, з якими зіграв або не зіграв. І той, хто, приміром, двічі зіграв із «Зорею» (претендентом на роль третьої сили в нашому футболі), перебуває в менш вигідному становищі порівняно з тим, хто суперничав з чорно-білими лише одноразово. Сподіваюся, що чемпіонат, який стартує, дасть змогу виявити сильнішу натепер футбольну команду України якнайоб’єктивніше.

Питання визначення кращої української команди за добу незалежності максимально спростилося. Власне, чемпіон (а таким ставали «Динамо» – 16 разів, «Шахтар» – 13 і «Таврія» – однораз) і є найкращим. Складніше з визначенням найкращої української клубної команди було в радянські часи. Легко було тоді, коли союзне чемпіонство було нашим. 16 разів чемпіонами СРСР ставали українські клуби («Динамо» – 13, «Дніпро» – 2, «Зоря» – 1). До реформи радянського футболу 1936 р. у першості УРСР серед міст так само все було зрозуміло: збірна Харкова домінувала, збірні Києва й Дніпропетровська діставалися заповітної вершини куди менше разів, ще пару разів чемпіоном стало київське «Динамо», коли турніри проводилися паралельно з першими клубними чемпіонатами СРСР, а навесні 1941 р. та восени 1944 р. чемпіонами УРСР в швидкоплинних змагах ставали «Спартак» (Одеса) й динамівці Києва. Зі стартом чемпіонатів СРСР серед клубних команд визначення кращого з українських колективів ускладнилося. Та, вочевидь, все ж таки місце в турнірній таблиці союзного вищого дивізіону є найоб’єктивнішим критерієм снаги команд у тогочасся. Гегемонія київського «Динамо», безперечно, мала місце, надто в окремішні й вельми тривалі періоди футбольної історії, одначе були роки, коли кращим серед українських клубів ставали інші колективи. Як на мене, ті команди достойні вшанування. Отже, вирушаймо історичним потягом у футбольне минуле.

До- та повоєння: столичне панування

  • 1936 (весна) «Динамо» (Київ)
  • 1936 (осінь) «Динамо» (Київ)
  • 1937 «Динамо» (Київ)
  • 1938 «Динамо» (Київ)
  • 1939 «Динамо» (Київ)
  • 1940 «Динамо» (Київ)
  • 1941 «Стахановець» (Сталіно)*
  • 1945 «Динамо» (Київ)
  • 1946 «Динамо» (Київ)
  • 1947 «Динамо» (Київ)
  • 1948 «Динамо» (Київ)
  • 1949 «Динамо» (Київ)

*Чемпіонат не було завершено. За станом на 22 червня «Стахановець» випереджав за набраними очками інші українські клуби – «Динамо» (Київ), «Спартак» (Одеса) та «Спартак» (Харків).

На зорі радянського клубного футболу київські динамівці, безперечно, були кращим українським клубом. У 1939 р. в «Стахановця» (попередника «Шахтаря») вийшло краще зіграти в особистих зустрічах, та про те, аби випередити «Динамо» в турнірній таблиці, й не йшлося: кияни фінішували 8-ми, а «Стахановець» – 12-м. У Києві дві кращі українські команди того часу розійшлися миром – 1:1. Стахановці, програючи після першого тайму, змогли зрівняти рахунок із сумнівного пенальті в половині другого. Кияни подали протест на результат тієї гри, та його не було задоволено. Скандальною вийшла й гра другого кола в Сталіно (нині – Донецьк). Харківський арбітр Костянтин Демченко зафіксував нічию 3:3, та наразився на протест, який у підсумку задовольнили. Відтак матч було переграно. В переграванні вже глибокої осені стахановці здобули першу (й вольову!) перемогу над динамівцями – 3:1. Щоправда, гра не мала жодного турнірного значення для столичан, а команді з міста Сталіно перемога дала змогу залишитися в класі найсильніших. Прикметно, що й у 1940-му провідні українські колективи фінішували в чемпіонаті СРСР на аналогічних місцях: 8-му – «Динамо» й 12-му «Стахановець». Чемпіонат-41, перерваний війною (аналогії з цьогоріччям явні), так само залишив команду зі східноукраїнського міста вище столичного колективу. У «Стахановця» після 11 ігор було 12 очок і 5-те місце в турнірній таблиці, в «Динамо» після 9 ігор – 10 очок і 8-ме місце.

У другій половині 1940-х кияни, безперечно, були кращою українською командою (часто-густо, до речі, єдиним представником республіки у вищому радянському дивізіоні), а от друга сила українського футболу повсякчас змінювалася. І, приміром, в сезоні-49 другою серед українських команд у чемпіонаті СРСР (назагал 12-ю) стала нині позабута команда «Локомотив» (Харків).

50-ті: ребрендинг на Донбасі дає позитив

  • 1950 «Шахтар» (Сталіно)
  • 1951 «Шахтар» (Сталіно)
  • 1952 «Динамо» (Київ)
  • 1953 «Динамо» (Київ)
  • 1954 «Динамо» (Київ)
  • 1955 «Динамо» (Київ)
  • 1956 «Динамо» (Київ)
  • 1957 «Динамо» (Київ)
  • 1958 «Динамо» (Київ)
  • 1959 «Динамо» (Київ)

На початку 1950-х у «Шахтаря» (нова назва сталінського «Стахановця») вийшло двічі поспіль випередити киян у союзній табелі про ранги. Причому в сезоні-50 гірники сповна помстилися киянам за поразку в столиці (1:4), вигравши домашню гру з рахунком 6:0. Дублем відзначився тодішній лідер шахтарського нападу Віктор Колесніков. Це й дотепер найбільша звитяга гірників в українському класико! В підсумковій таблиці помаранчево-чорні випередили киян на два очки, посівши 11-те місце (динамівці залишилися 13-ми). Рік по тому провідні українські команди обмінялися виїзними перемогами (знову «Шахтар» виграв із більшою різницею м’ячів), а гірники спромоглися здобути союзну «бронзу», кияни фінішували 8-ми. Та надалі всі 1950-ті на українських полях домінували кияни, інколи програючи «Шахтарю» в очних зустрічах та щоразу випереджаючи гірників у турнірній таблиці.

1960-ті: на провідні ролі в СРСР

  • 1960 «Динамо» (Київ)
  • 1961 «Динамо» (Київ)
  • 1962 «Динамо» (Київ)
  • 1963 «Динамо» (Київ)
  • 1964 «Шахтар» (Донецьк)
  • 1965 «Динамо» (Київ)
  • 1966 «Динамо» (Київ)
  • 1967 «Динамо» (Київ)
  • 1968 «Динамо» (Київ)
  • 1969 «Динамо» (Київ)

У 1960-ті рр. київське «Динамо» висувається на провідні ролі в радянському футболі й, природньо, вкрай нечасто відчуває конкуренцію з боку інших українських клубів. Та в історію «Шахтаря», безперечно, ввійшла велика перемога над чинними чемпіонами СРСР в сезоні-1962. 35-тисячна авдиторія стадіону «Шахтар» вітала три голи своїх улюбленців у ворота Бориса Разинського. В киян того вечора так і не вийшло вразити ворота, які захищав Борис Стрелков (гра запам’яталася і вилученням з поля Йожефа Сабо). Однак зрештою в турнірці й того року кияни випередили гірників. Винятком із загальної картини став сезон-64. Тоді гірники стали 5-ми, а кияни – 6-ми. Відстань між провідними українськими командами в підсумковій турнірній таблиці становила лише одне очко.

Українське різнобарв’я 1970-х

  • 1970 «Зоря» (Ворошиловград)
  • 1971 «Динамо» (Київ)
  • 1972 «Зоря» (Ворошиловград)
  • 1973 «Динамо» (Київ)
  • 1974 «Динамо» (Київ)
  • 1975 «Динамо» (Київ)
  • 1976 (весна) «Карпати» (Львів)
  • 1976 (осінь) «Динамо» (Київ)
  • 1977 «Динамо» (Київ)
  • 1978 «Динамо» (Київ)
  • 1979 «Шахтар» (Донецьк)

В 1970-ті на авансцену вийшов тотальний футбол. Революція відбулася і в футболі українському. 5–6 команд з України тепер регулярно змагалися у вищій союзній лізі. Й «Динамо», хай яким законодавцем європейських футбольних мод, воно стало в половині 1970-х, аж ніяк не завжди ставало кращим з українських колективів. На початку 1970-х своїми чеснотами похизувалася «Зоря». У сезоні-70 (а команду тоді істотно підсилив Йожеф Сабо) тодішні ворошиловградці випередили динамівців на одне очко в таблиці чемпіонату СРСР, ставши 5-ми назагал і кращими з українських команд. Щоправда, в особистих зустрічах підопічні Германа Зоніна поступилися киянам (домашня поразка 1:2 і виїзна нічия 0:0). У сезоні-71 «Зоря» була 4-ю в Союзі й 2-ю серед українських колективів («Динамо» тоді вчергове стало чемпіоном СРСР). А в сезоні-72 клуб з обласного центру вперше став чемпіоном СРСР! Цьогоріч тій славній перемозі виповнюється пів сторіччя!

У весняному чемпіонаті СРСР 1976 р. кращим клубом серед українських несподівано стали львівські «Карпати». Не самим лише здобуттям Кубка СРСР можуть пишатися у футбольному Львові! Львів’яни (4-те місце в турнірній таблиці) випередили й «Шахтар» (5-те), й «Динамо» (8-ме), й «Чорноморець» (10-те), й «Дніпро» (11-те), й «Зорю» (16-те). У гірників, до речі, біло-зелені виграли 4:0 (запорукою перемоги став швидкий, вже до 7-ї хвилини дубль Левка Броварського), щоправда, киянам поступилися 1:3 (там дублем відзначився чинний володар «Золотого м’яча» Олег Блохін, хоча формально саму цю відзнаку він дістав згодом).

Парадокс сезону-79 полягає в тому, що боротьбу зі «Спартаком» за «золото» тоді вели наче й кияни, а ось фінішували одразу за спартаківцями якраз гірники, випередивши наостанок підопічних Валерія Лобановського, розчарованих несилою наздогнати червоно-білих. Провідні українські клуби тогоріч обмінялися домашніми перемогами (кияни виграли 2:0, а «Шахтар» – 1:0).

Пізньорадянські часи: «Дніпро» висувається нагору!

  • 1980 «Динамо» (Київ)
  • 1981 «Динамо» (Київ)
  • 1982 «Динамо» (Київ)
  • 1983 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
  • 1984 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
  • 1985 «Динамо» (Київ)
  • 1986 «Динамо» (Київ)
  • 1987 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
  • 1988 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
  • 1989 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
  • 1990 «Динамо» (Київ)
  • 1991 «Чорноморець» (Одеса)

На фінальному етапі існування СРСР на провідні ролі в Україні (та й в усьому колишньому СРСР) висунувся «Дніпро». У знані нашими міжнародними досягненнями (Кубок кубків, «срібло» Euro-88, олімпійське «золото») 1980-ті на внутрішній арені «Дніпро» має своєрідний паритет із «Динамо»: по п’ять разів дніпропетровський і київський колективи випереджали всі інші українські команди в турнірних таблицях чемпіонату СРСР. Щоправда, власне, чемпіонами СРСР у 1980-ті кияни ставали вдвічі частіше, ніж «Дніпро» (чотири проти двох).

В останньому чемпіонаті СРСР доволі несподівано кращим з українських колективів став «Чорноморець». Із «Динамо» одесити обмінялися мінімальними виїзними перемогами (в Києві звитягу гостям приніс точний удар головою Івана Гецька). Вирішальний двобій за останню союзну «бронзу» кияни програли московським автозаводцям (щоправда, як на мене, за вкрай несприятливого суддівства), відтак не змогли втримати й 4-го місця в загальній таблиці. Його зрештою посів «Чорноморець», а кияни залишилися 5-ми. Одесити тим часом зробили вагому заявку на роль другої сили в уже незалежному українському футболі. Й слід сказати, що на початку 1990-х в них певною мірою виходило цей імідж підтримувати.

Підсумовуємо

Отже, ні багато, ні мало 40 разів за союзних часів динамівці Києва опинялися вище за всі інші українські клуби в союзних футбольних перегонах. 5 разів випереджав усіх земляків «Дніпро» (винятково в 1980-ті!), так би мовити, 4 з плюсом «Шахтар» (плюс – це наслідок лідерства серед українських команд у сезоні-41), двічі володарювала «Зоря», однораз – «Карпати» й «Чорноморець». Як бачимо, й клуби, в історії яких немає жодного чемпіонства (чи то союзного, чи то українського) так само мають незабутні сторінки в своїх літописах. Саме тоді вони могли з неабиякою гордістю стверджувати: ми стали кращими серед українських команд.

Хай там як, а щиро сподіваюся, що вітчизняний футбол, як і вся наша країна відродиться якнайшвидше після переможного для України ґерцю з рашистськими загарбниками, й ми, як і раніше, дістанемо змогу порівнювати снагу сучасних українських команд безпосередньо на футбольних полях під час офіційних матчів. Й робити це, спостерігаючи за матчами вітчизняного чемпіонату з трибун стадіонів у рідній країні!

Олексій РИЖКОВ