Давайте одразу про головне: зламувати закриті структури завжди складніше. Особливо, якщо їх будував грамотний архітектор. Тому перш, ніж метатися в Йовічевіча добривами, уявіть, як на його місці виглядатимуть Динамо, Зоря, Ворскла...
Однак, загалом, це саме те, про що я говорив в останньому випуску: Йовічевіч - той тип шахістів, який далеко не завжди виграє найкращими фігурами. Навіть граючи білими. Щоправда, Ігор сам зіпсував дебют дивними кадровими рішеннями (новачки Лукас Тейлор та Петряк - на одному фланзі, при тому, що правша Іван завжди феєрив ліворуч). Потім змазав міттельшпіль, коли зробив заміни, які освіжили перекат м'яча, але не вплинули на вибір комбінацій. І благополучно потрапив до цейтноту в ендшпілі.
Шахтарю не вистачило сильних фігур: гру на себе брали лише Степаненко та Мудрик, який бив по воротах, частіше ніж Кріштіану Роналду в Ювентусі. Проблема з форвардом – як оголений нерв. Сікан не вбудований у гру, якої немає. Тотовицький - ще блідший за себе часів Фонсеки.
Ну і, звісно, осанна Кривенцову. Його команда не фігачила м'яч на трибуни, поки були сили – вибігала у контратаки, сподобалася на стандартах.
Свого часу цього тренера видавили із системи «Шахтаря». Сьогодні він натякнув колишнім роботодавцям, що, можливо, варто було б бути далекогляднішим.
Однак кричати «Кривенцов сильніший за Йовичевіча!» поки рано. Ще раз нагадую – грати першим номером в УПЛ завжди складніше. Особливо, якщо в тебе не проглядається чітка ідея.
Цей матч окреслив тенденцію: гранди страждатимуть і втрачатимуть очки у матчах з командами, які вміють терпіти та не біжать брати автографи, коли на них біжать Мудрики, Довбики та Циганкови.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
