«Доля чемпіонату СРСР у 1986 році вирішувалася в матчах проти київського «Динамо» Лобановського, який в тому році взяв Кубок володарів кубків, а наступного року дійшов до півфіналу Кубка чемпіонів. Їх матчі постійно переносилися, тому в підсумку довелося зіграти з ними двічі за кілька тижнів. Перший матч був в кінці листопада на арені «Олімпійського». Все було в наших руках, ми забили першими, але отримали гол у відповідь у контратаці. У Києві, з урахуванням суддівства, було набагато складніше. Ми залишилися задоволені нічиєю, але в підсумку програли 1:2 і залишилися тільки зі «сріблом».
Для мене зустрічі з київським «Динамо» були найпринциповішими, я виходив на них як на останній поєдинок. Чистий спортивний гнів закипав, дуже хотілося їх обіграти. Хоча зараз я продовжую дружити з багатьма хлопцями з того київського «Динамо». Коли я приїжджав до Києва зі збірною або «Маккабі», то із задоволенням спілкувався з Льохою Михайличенком, Вітєю Морозом, Володею Бессоновим, Толіком Дем’яненком, Олегом Блохіним, не кажучи вже про покійного Андрія Баля, який став хрещеним батьком мого сина.
У московському «Динамо» я не відчував ніякої симпатії до жодного тренера. Інша справа — Валерій Лобановський, з яким познайомився у збірній».
Зазначимо, що Александр Уваров виступав за московське «Динамо» з 1981 по 1991 рік. Далі продовжив кар'єру у «Маккабі».
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
