Коли Роберт вийшов з кабінету тренера, його мама все зрозуміла без слів. На жаль, її хлопця відрахували.
Левандовський і справді не виблискував в академії «Легії»; його фізичні дані лишали бажати кращого, а перед завершенням сезону він ще й вибув на три місяці через травму коліна. У головному клубі Варшави вирішили не ризикувати.
Надворі було літо 2006-го, і це був другий поспіль потужний удар по Роберту після смерті батька, Кшиштофа, чиїми зусиллями вся ця історія й закрутилась.
Саме батько щодня тратив по 4 години на те, аби завезти малого на заняття й назад. А ще він ніколи не давив і не вимагав результату; просто у сина виходило, і його це тішило.
Одного разу вже у «Баварії» майбутній супербомбардир розповідав анекдот, як Кшиштоф попросив місцевого ксьондза розпочати причастя на півгодини раніше звичайного, аби Роберт встиг на тренування. Польща - дуже релігійна країна, там з цим серйозно, але навіть священик, посміхнувшись, погодився.
«Це виглядало по-справжньому дивно, але в той-таки момент, коли обряд завершився, ми з татом перехрестились, влетіли в автомобіль і поїхали на матч! А, ну і звісно, ми його тоді виграли!»
Сусіди і просто знайомі неодноразово радили Кшиштофу облишити марну затію, але він нікого не слухав, і коли Роберт потрапив до дубля «Легії», то був ніби знак, що вони все робили вірно. От тільки далі батько помер, а хлопця виставили на вулицю…
99 людей зі 100 у цій ситуації здалися б, і саме тому вони дивляться церемонії вручення нагород хіба по телевізору. Ну, а Роберт вистояв.
Вже ввечері він згадав, що за кілька місяців до травми ним цікавився аматорський клуб з 3-го дивізіону - «Зніч». Пропозиція була дивною, бо ж ніхто по добрій волі не переїздить з Варшави до Прушкува, і хлопець, звісно, відмовився. Тепер же, опинившись без клубу, «Зніч» став його останнім шансом.
18-річний Роберт в «Легії». Фото - legia.net
Левандовський зателефонував тренеру сам. Розповів, що його відчислили; що йому ще треба кілька місяців провести в гіпсі. І знаєте, що? «Зніч» погодився.
Мама Роберта, Івона, отримавши відповідь, вдячно подивилася на небо:
«Це для тебе, Кшиштоф. Ти завжди вірив, що ми виховаємо футболіста».
***
Ну, а «Зніч» зірвав джек-пот. У двох наступних сезонах Роберт ставав найкращим бомбардиром спершу 3-го, а тоді 2-го дивізіону.
Левандовський поєднував у собі кремезну статуру з неабиякою технікою, і це розривало аматорів. Мало хто знав, що така суміш - спадок дитячих років, коли Роберт дуже довго не ріс:
«Я пам’ятаю його як найменшого та найхудішого хлопчика, з яким мав справу. Його ноги були подібні на дві тоненькі ниточки», - згадує перший тренер форварда Марек Сівецький.
Через субтильну фігуру Роберт був змушений максимально підтягувати техніку, аби конкурувати з однолітками. До 13-14 років він так її прокачав, що забив понад 70 голів за сезон. І лише в 17 років до фінтів і гольового чуття додалися солідні 185 см.
Левандовський потребував часу, аби освоїти нового себе. На початках завдяки швидкості й техніці - стандартним фішкам «малюка» - він давав результат в тому числі на фланзі й під нападником.
Польські гранди не могли таке пропустити, тож у 2008-му за Роберта вперше виникла суперечка. «Вісла», «Лех», «Рух» - всі були в ділі, і лише «Легія» устами спортивного директора Мірослава Тшечака зверхньо заявила:
«Нам не потрібен ніякий Левандовський, адже в нас є Мікель Арруабарена».
99 людей зі 100 навіть не скажуть без Google, хто такий цей Арруабарена, але тоді в Варшаві в нього вірили. Хто ж знав, що іспанець зіграє лише 10 матчів, не заб’є голів та безславно поїде додому?
Тшечак з тих пір вже 15 років виправдовується, мовляв, ми вели переговори з Робертом, але його агент вимагав здирницькі комісійні. Звісно, йому ніхто не вірить і до всього ще й тролять.
Левандовський же у 2008-му поїхав у «Лех», де якраз підібралася достойна банда за мірками Екстракласи. Семіра Штіліча точно пам’ятають фани «Карпат»; Северина Ганцарчика - «Металіста»; Славомір Пешко згодом чимало пограв за «Кельн», а Сергій Кривець засвітився у «Меці».
З такими кадрами можна було боротися за трофеї, та хоча Роберт забив п’ятою вже в дебютному матчі, тренер Францішек Смуда аж надто часто його міняв.
«Це не було схоже, типу, ми його побачили і відразу зрозуміли, що цей хлопець буде забивати за найкращі клуби Європи. Він був лише молодим талантом», - згадує журналіст Дам’ян Смик.
Втім, Кубок Польщі в першому ж сезоні вкупі з 13 голами голосно натякали, що не все так просто.
***
Влітку 2009-го Робертом активно цікавилися різні німці, але спортдир «Леха» Марек Погожельчик вмовив його почекати ще рік.
«Ми переконали Роберта стабільним ігровим часом та можливістю показати себе в єврокубках. Вся подальша кар’єра Левандовського показує, що ми вчинили правильно».
Ну, і собі «Лех» теж ой як допоміг, хоча пан Марек про це скромно замовчує. У своєму другому сезоні в Познані Роберт наколотив 18 голів в еліті, з яких 5 - у чотирьох останніх турах, коли визначалася доля чемпіонства.
«Лех» тоді виграв Екстракласу вперше за 13 років; також гол Левандовського приніс команді Суперкубок Польщі.
Пан Смик погоджується, що без Роберта усе це залишилося б у мріях, а його колега Радослав Наврот іде навіть далі:
«Він був геть іншим, він змінив «Лех». В ті роки команда як навіжена летіла вперед, грала у авантюрний футбол. Прихід Роберта додав їй не лише ефективності, а й здорового глузду на роки вперед».
Ну, і звісно, таке пропустити не могла вже вся Європа. Серед претендентів був навіть «Шахтар», та найближче підібрався «Блекберн». Сем Аллардайс вимагав від менеджменту забивного нападника через системні провали Джейсона Робертса, Франко Ді Санто та Ніколи Калініча, тож полетів прямо в Познань разом із шеф-скаутом Мартіном Гловером.
Переговори між клубами пройшли гладко - поляки ще ніколи не заробляли 4 млн на одному гравцеві, тож погодилися на всі умови. Самого Роберта англійці запросили на «Івуд-Парк» за першої ж паузи - прийом обіцяли королівський, і ніхто не сумнівався, що трансфер відбудеться.
«А після цього все, що могло піти не так, пішло не так. Йому забронювали квиток до Манчестера, і ми вже чекали в аеропорту, коли через виверження вулкану в небо піднялася хмара попелу й пилу, через яку скасували авіарейси по Європі майже на тиждень», - все ще журиться Гловер.
99 людей зі 100 не вимовлять назву Еяф'ятлайокютль, але саме цей ісландський вулкан змінив всю долю Левандовського.
Поки попіл з жерла гори осідав, в Познань на авто приїхали представники дортмундської «Борусії», і з нею англійському аутсайдеру конкурувати було вже нереально. Роберт поїхав до Юргена Клоппа, наостанок захопивши нагороду найкращому гравцеві Екстракласи-2010.
Цього разу поруч вже не було мами, але була майбутня дружина, Анна. І ще одноклубники, один з яких - Іван Джурджевич - на прощання подарував Роберту польсько-німецький словник.
В Дортмунді потім казали, що це не допомогло - коли Левандовський тільки-но приїхав, то знав німецькою лише «Danke» і «Scheiße». Втім, його це не бентежило. Джурджевичу Роберт тоді серйозно подякував і сказав:
«Не хвилюйся, я повернуся сюди ще нескоро».
Весь світ, і навіть чимало далеких від футболу людей, знають, що було далі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
