- Перші години запам'ятовуються назавжди. Я не міг зрозуміти, що такі речі можуть відбуватися в моїй країні. Тоді ми довго дискутували з моїми колегами. Тоді я спілкувався, в тому числі, з Олександром Зінченком.
Такі події були поза межами розуміння. Перші кілька тижнів у мене були проблеми вночі. Спав по дві-три години. Моя дружина родом з Харкова, і ми разом з її батьками дуже гостро переживали подальші повідомлення. Це місто, яке сильно постраждало під час війни.
- Ваші перші думки були про евакуацію сім'ї?
- Я відразу ж захотів перевезти свою сім'ю і дружину в Угорщину. Проблема полягала в тому, що важко було організувати транспорт. Висловлювалося також занепокоєння з приводу того, як пересуватися країною. Я одразу пообіцяв дружині, що якщо вдасться знайти відповідний транспортний засіб, то наші близькі приєднаються до нас. Життя так вивірило плани, що перші два місяці сім'я залишилася в Харкові.
Через два місяці, коли на житлові будинки впали бомби, батьки вирішили переїхати до Дніпра. Ніде в Україні не безпечно, але це було місто, яке було трохи менш вразливим до ракетних атак.
– Твоє ім’я з’являлося в ЗМІ. Говорили, що ти збунтувався і не хочеш грати під керівництвом тренера з росії Станіслава Черчесова. Скільки в цьому було правди?
– Перші дні було дуже важко. Я не міг думати на полі. Не виходило зосередитися на футболі з огляду на те, що відбувалося в моїй країні. Сам клуб? Тренування давалися мені важко, не було зосередженості. Мені говорили робити на полі одне, а я робив інше.
Ми говорили про початок війни. Було вирішено, що мені, можливо, варто деякий час побути вдома. Важко було уявити, скільки часу знадобиться, щоб скласти всю ситуацію в голові. Близько двох тижнів я фактично перебував у квартирі. Справа в тому, що я сидів і слухав новини. Це теж було неможливо, тому я почав приходити до тренувального центру. Я, безумовно, мав дуже стурбований вираз обличчя.
Особа тренера? Стосунки між Черчесовим і мною не були проблемними. Він і клуб розуміли, що мені потрібен час, щоб заспокоїтися. Однак все це було психологічно складно. Правда полягає в тому, що не Черчесов поїхав в Україну зі зброєю. Але паспорт є паспорт, він виконує свою роботу. Він має російське громадянство, що залишило в його голові якусь подвійність. Важко було це все пояснити. Нелегко описати мої відчуття від усього цього.
- Ви думали залишитися у «Ференцвароші» чи хотіли повернутися в український клуб?
– Рішення прийняли швидко. Я був упевнений, що хочу покинути клуб після закінчення сезону. Угорці не поляки. Вони навіть не британці чи американці – нації, які хочуть допомогти. Я почувався дивно в Будапешті. Чесно кажучи, мені часто доводилося вислуховувати образливі висловлювання про Україну чи конфлікт, що триває. Це засмутило, і я не розумію, звідки це взялося. Такі ситуації тільки поглибили і зміцнили моє переконання, що після сезону я зміню клуб.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
