Серед учасників групової стадії єврокубків нинішнього року є кілька таких новонароджених, та вже вельми знаних утворень. У них є дещо спільне, проте водночас вони мають і чимало розбіжностей.
РБ Лейпциг (засновано в 2009 р.)
Вранішні спроби «Ред Булл» вийти на західнонімецький футбольний ринок не мали успіху: перейменування клубів, які пропонував концерн, спричиняли протести фанатства (найхарактерніший приклад – страйки фанів дюссельдорфської «Фортуни»). Відтак погляд на Східну Німеччину, де фан-люд був не таким бутним на початку ХХІ століття, не змусив на себе довго чекати. Концерн «Ред Булл» удмухнув життя в футбольний Лейпциг у 2009 р., спершу набувши прав на клуб п’ятого дивізіону «Маркранштедт», а надалі на базі цього маловідомця зробивши потужний футбольний проєкт. Тригером для футбольного буму в Лейпцигу стало зведення модерного стадіону для чемпіонату світу-2006. Така споруда просто волала про потребу в своїй бундесліговій експлуатації. І «Ред Булл» не пошкодував вкладень! У сезоні-2016/17 «Червоні бики» вже грали у першій бундеслізі, а ще через рік – у Лізі чемпіонів!
У медальному доробку «Червоних биків» – два віцечемпіонства та звитяга в Кубку Німеччини. Далі буде? Безсумнівно. Проте пошук клубом своєї ідентичності ще триває.
Не можна сказати, що Лейпциг (побратим Києва, до речі) не мав футбольних традицій до редбуллівської експансії. Першим чемпіоном Німеччини в 1903 р. став клуб ВФБ «Лейпциг», у часи соціалізму неабияк популярним був тамтешній «Локомотив» (3-разовий віцечемпіон НДР і фіналіст розіграшу Кубка кубків), що залюбки грав товариські ігри з командами міст-побратимів, зокрема й проти київського «Динамо» (на одній із таких ігор мені довелося побувати в 1985 р.: кияни в присутності 70-тисячної авдиторії виграли 2:0, забивали Михайло Олефіренко та Олексій Михайличенко). Були в Лейпцигу свого часу й клуби «Хемі» та «Заксен». Та, запускаючи новий футбольний проєкт, редбуллівці, вочевидь, мали на меті закликати під свої прапори численний загал «кузьмичів», що підтримували «Локо». Й за великим рахунком, у маркетологів це вийшло! Так, фани «Локомотива» (сповідують праві ідеї) та «Заксена» (у них ліві політичні погляди) пробували попервах протестувати проти новоствореного сусіди, та зрештою поступилися в цій суперечці модерному скоробогатьку.
«Найганебнішою поразкою в історії клубу» назвали фани «РБ Лейпциг» фіаско в матчі з «Шахтарем». Аби розкидатися такими галасливими епітетами, слід насамперед мати історію. А коли твоєму клубу лише 13 років, то такі зойки виглядають чимось на кшталт видимої облуди. Історія «Червоних биків» у Лейпцигу за великим рахунком лише почала писатися. Відтак і пихатість фанам молодого клубу слід якось стишити, чи не так?
Лудогорець 1945 (засновано в 2001 р.)
«Лудогорець» є, певно, найтитулованішим із клубів, що були засновані в ХХІ сторіччі. Ба більше, він, імовірно, веде перед серед своїх перевесників за кількістю перейменувань. За якихось два десятки років свого існування він змінив три назви. Й хоча клуб побачив світ у 2001 р., справжнім започаткуванням цього проєкту можна вважати 2010-й, коли владу в клубі дістав болгарський бізнесмен Кіріл Домусчієв. Саме за нього «орліте» підкорили болгарські футбольні вершини, ставши 11-разовими чемпіонами країни, двічі вигравши національний кубок, 6 разів Суперкубок Болгарії, дізнавши смак групового етапу Ліги чемпіонів. Щоправда, до євродосягнень «РБ Лейпциг» (два півфінали різних єврокубків) разградці не дотягують, та все ж таки в Лізі чемпіонів вони достойно виглядали проти мадридського «Реала», «Ліверпуля», ПСЖ. А українським уболівальникам «орліте» запам’яталися звитягою над нашим «Чорноморцем» і нищівним погромом московських армійців (5:1 – результат одного з матчів біло-зелених проти червоно-синіх у Лізі Європи!).
На емблемі клубу гордовито сяють цифри «1945», які, вочевидь, мають перекинути якійсь місток до клубу з міста Разград, який існував тут від того буремного року. Однак нинішній «Лудогорець» зовсім інший клуб, який із попередником зближує хіба що місце прописки. Разград являє собою 42-тисячний промисловий центр, соціальна роль футболу в якому відіграє важливу роль. Це – аж ніяк не більш як півмільйонний Лейпциг, тут не виступатимуть зі страйками фанати колишніх клубів, навпаки: місцеві охоче впряглися у «Лудогорівського» воза й палко підтримують команду свого міста – безперечно, найсильнішу нині в Болгарії!
РФШ (засновано в 2011 р.)
Цьому клубу з Риги трохи більш як 10 років (були й попередники, але не зовсім правильно буде вести історію від них, адже тоді в назві ризької футбольної школи панувало слово «Даугава» – латвійський футбольний бренд радянської доби). Початком нової ери для нього став 2016 р., коли шефство над спортивною академією Ризької футбольної школи взяв будівельний і промисловий холдинг LNK Group. Власник холдингу – відомий латвійський бізнесмен, інженер у царині авіабудування Олександр Мілов. Проміжними підсумками такого партнерства стало чемпіонство й два виграні національні кубки. Непогані результати «школярі» демонструють і на євроарені: зокрема перемагали вже в двораундових двобоях угорську Академію Пушкаша, фінський ХІК, північноірландський «Лінфілд». А груповий етап нинішньої Ліги конференцій розпочали з почесної нічиєї во Флоренції із славнозвісною «Фіорентиною» – 1:1. Виконавчий директор клубу – добре відомий нашим уболівальникам Маріс Верпаковскіс.
Мені надто імпонує, що цьогоріч під час домашніх матчів РФШ невеличка, але гонорова й галаслива група найвідданіших уболівальників щоразу вивішує український прапор на своєму секторі. Звісно, сягнути популярності «Даугави» 1980-х або «Сконто» 1990-х молодому клубу буде складнувато, та немає нічого неможливого. Принаймні перші кроки в цьому напрямі зроблено: стійкість молодиків на флорентійському «Артеміо Франкі» продемонстровано, очки з напрочуд складного виїзду привезені до столиці Латвії. Хай щастить і надалі, зухвалий юначе!
Дніпро-1 (засновано в 2017 р.)
Із 16-ти клубів української прем’єр-ліги 7 – заледве чи не половина – були засновані вже в ХХІ сторіччі. Та навіть на цьому тлі «Дніпро-1» виокремлюється своїм достоту юним віком! Клуб із міста Дніпро цілком може претендувати на звання наймолодшого учасника єврокубків. Йому лише пів десятки років, та за цей час «Дніпро мінус один», як назвав їх під час жеребкування групового турніру поточної Ліги конференцій ведучий церемонії Педру Пінту, спромігся ввійти до незадовгого списку лідерів українського футболу. Цього чемпіонату «Дніпро-1» поки що лише виграє, встиг дати добрячої цибульки під носа навіть київському «Динамо». Хоча в єврокубках міг би демонструвати й кращі результати, чого там. Та час на виправлення стартової невдачі в групі (поразки від АЗ) ще є.
Власником клубу, згідно з офіційними даними, є військовик і політик Юрій Береза. Фанати канонічного «Дніпра» не були, коли м’яко, в захваті від появи нового клубу в рідному місті. «Ми зламаємо вам Березу й ліквідуємо ваш «Причал» – банер із таким текстом вивішували ультрас «Дніпра» на зорі існування «Дніпра-1». Справді, нелегко змиритися з думкою, що замість 2-разового чемпіона СРСР, нещодавнього фіналіста Ліги Європи в місті з’явився хтось зі схожою назвою, та геть без історії. Хай там як, а результати нового клубу йдуть вгору, й гра, яка милує око, здатна привабити під знамена «мінус одного» (цей нік, схоже, відтепер надовго буде прив’язаний до клубу) тих, хто погано пам’ятає звитяги старого «Дніпра» й тих, хто просто скучив за якісним футболом у місті на Дніпрі. Чи можливе повернення до канонів через якійсь час? Чому ні? Та сама «Фіорентина» такий шлях пройшла. Менше з тим, на сьогодні поки що важливо зберегти сам футбол у великому прифронтовому місті, а вже після перемоги поставимо питання ідентичності. Хоча, чого приховувати, мені особисто кортить знов побачити емблему старого-доброго «Дніпра» з турою під парусом на афішах, квитках, програмках і табло.
Старша памолодь
Серед учасників нинішньої єврокубкової кампанії є чимало клубів, які за віком лишень трохи старші за описаних «малоліток»: «Істанбул Башакшехір», «Копенгаген», «Словацко», «Шеріф», «Пюнік» тощо. Румунський ФКСБ, офіційно визнаний наступником тієї самої славнозвісної «Стяуа» (гранда європейського футболу другої половини 1980-х рр.), не вписується в цей перелік. У Лізі чемпіонів чи не головним фаворитом вважаються не 125-річні старигані, а заснований у 1970 р. клуб зі столиці Франції. Чи є майбутнє у футбольних молодиків? Чи не стане їх існування лише якимсь вибагом якогось багатія? Звісно, кожен конкретний випадок слід розглядати окремо. Та дещо спільне в таких клубів є. Насамперед, це проблеми з фан-базою, і аж ніяк не рідке скептичне ставлення фанів команд-конкурентів із багатющою історією до неофітів. Старого лиса не виманиш із лісу. Так і вболівальника з досвідом складно змусити вболівати за новотвір. Не сприяє клубній ідентичності й фактична відсутність вихованців власних шкіл у більшої частини таких новоспечених грандів. Іншослів’ям, такі клуби відчувають гострий брак своїх легенд на кшталт Олега Блохіна, Михайла Соколовського, Володимира Плоскіни або Левка Броварського.
Натомість серед плюсів новостворених клубів – симпатії певної частини молоді, яка лише починає формувати вболівальницькі смаки; палке бажання власників, часто-густо новачків у футбольному бізнесі, вкладати чималі кошти в своє дітище й зокрема в новий стадіон; вдале маркетингове використання прагнення певної частини любителів футболу чогось нового, яскравого, не пов’язаного із сивою сивиною.
Хай там як, а народжені в ХХІ сторіччі клуби дедалі впевненіше почувають себе серед старших, незрідка чванливих традиціоналістів. Хай попервах і дістають від тих бухняків-стусанів, та згодом, взявши себе докупи, продовжують торування шляхів до футбольного п’єдесталу. Попри своє малоліття!
Олексій РИЖКОВ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
