Як «Чорноморець» Москву на коліна ставив

Футбол України 15 Вересня, 18:08 164
Як «Чорноморець» Москву на коліна ставив
Унікальне досягнення одеської команди, що народило неофіційне звання.

У біографії кожного клубу є не лише нагороди, призи та титули, завойовані на футбольних полях за багато років. Вистачає й усіляких досягнень, у тому числі й неофіційних. Про одне із них досі згадують в Одесі – місті, де багато що подається з гумором. Саме так було 1978-го року, коли влітку, у розпал чемпіонату СРСР, «Чорноморець» назвали… «чемпіоном Москви». Проте про все по порядку.

Зміст

ЗГАДУЮЧИ БРОНЗОВИЙ 1974-Й…

У тому сезоні одеська команда виглядала настільки впевнено, що могла повторити успіх 1974-го, коли вперше в союзній історії здобула бронзові медалі. Протягом майже п'яти місяців – з третьої декади травня до середини жовтня (!) «Чорноморець» перебував у лідируючій групі, розташовуючись то на 4-му, то на 3-му і навіть на 2-му рядку в турнірній таблиці. Лише за п'ять турів до фінішу, після позалімітної нічиєї (в тому сезоні очки нараховувалися за перші 8 нічиїх, після чого команди, які перевищили встановлений ліміт, отримували за мирний результат «бублик» - прим. авт.) в гостях з московським «Спартаком», одеська команда зменшила оберти. Це призвело до низки поразок, що вилилося у підсумкове 7-е місце.

Як Чорноморець Москву на коліна ставив - изображение 1

«Чорноморець» 1978-го року

Проте з того сезону було що виділити. Уболівальники зі стажем досі згадують, як у п'яти зустрічах першого кола з московськими командами – «Спартаком», «Торпедо», «Динамо», «Локомотивом» та ЦСКА одесити показали вражаючий результат, здобувши у кожній із них перемоги із загальною різницею забитих та пропущених м'ячів 14:4! Далеко не кожному таке вдавалося в союзному футболі.

- На той час одна з московських газет за підсумками сезону визначала «чемпіона Москви» - команду, яка зуміла набрати найбільшу суму очок у зустрічах між собою, - згадує багаторічний капітан одеського «Чорноморця» В'ячеслав Лещук. - Вийшло, що в ході першої половини сезону-1978 ми ніби мимоволі вклинилися в цю суперечку і обіграли їх усіх. От нас жартома і охрестили «чемпіоном Москви». Хоча я не став би переоцінювати цей факт, адже футбол є футбол – у ньому можливо все, що завгодно. Так склалося, що виграли всі п'ять матчів у московських команд.

«АРГЕНТИНСЬКА» ДЕМОКРАТІЯ «МОРЯКІВ»

Що цікаво: три з п'яти згаданих переможних матчів із представниками Москви одесити зіграли за відсутності старшого тренера команди Анатолія Зубрицького, який у складі радянської делегації перебував в Аргентині на чемпіонаті світу.

Один із представників тренерського штабу «Чорноморця» Віктор Зубков добре пам'ятає ті часи. Тоді він тільки розпочинав свою тренерську діяльність, оскільки незадовго до цього закінчив навчання у ВШТ у Москві. У той рік Зубрицький доручив йому займатися з дублюючим складом, у якому грали такі футболісти, як Ігор Бєланов, Юрій Горячев, Сергій Циганков, Сергій Грозов.

- У тому сезоні я виконував роль старшого тренера з виховної роботи і під час поїздки Зубрицького до Аргентини вся відповідальність лежала на мені, - розповідає Віктор Зубков. - Ми з Віктором Прокопенком працювали як одне ціле, жодних проблем не було. Якби щось щодо нашої спільної роботи було не так, відповідати довелося б мені. На щастя, розроблена за відсутності Анатолія Федоровича (Зубрицького – прим. авт.) тактика принесла плоди – «Чорноморець» жодного разу не програв, при цьому набравши максимум очок в іграх із московськими «Торпедо», «Динамо» та «Локомотивом». На тому відрізку наша команда мала неабияке піднесення. Причину бачу в тому, що Зубрицький був авторитарним тренером, а тут тимчасово керувати стали молоді фахівці, які ще недавно грали з багатьма футболістами пліч-о-пліч у «Чорноморці». За нас гравці відчули демократію, ми навіть склад на гру разом визначали. Я постійно пропонував зробити так: кожному члену команди потрібно було анонімно написати на папірці свій варіант складу. І раптом у ньому з'явилися футболісти, котрі не грали у Зубрицького. Вибір наш тренерський штаб робив за підсумками визначення складу із залученням найдосвідченіших членів колективу – Погорєлова, Шевченка та Нечаєва. Таким демократичним чином ми вирішували всі питання.

Як Чорноморець Москву на коліна ставив - изображение 2

Віктор Зубков (ліворуч) і Анатолій Шепель (праворуч)

ЛІТО З МОСКОВСЬКИМ АКЦЕНТОМ

Для Юрія Роменського, який 1978-го зайняв пост номер один у «Чорноморці», той сезон був знаковим. Його надійна гра вселяла впевненість у партнерів, що багато в чому і зумовило турнірну спритність «моряків», що тривала більше чотирьох місяців.

- У першому матчі, зі «Спартаком», який був зіграний у квітні в Одесі і завершився перемогою 2:1, я не брав участі, - воскресає у пам'яті події того чемпіонату Юрій Роменський. – Стартові два поєдинки, зокрема зі спартаківцями, у воротах відіграв Іван Жекю. Я на той момент не був готовий, тому що відновлювався після перенесеної наприкінці 1977 року операції на коліні. У решті зустрічей чемпіонату з московськими командами я грав. У ході першого кола був період, коли «Чорноморець» змагався з москвичами протягом чотирьох турів поспіль! Спочатку ми виграли вдома у «Торпедо» – 2:1, потім у Москві по черзі перемогли «Динамо» та «Локомотив» – відповідно 3:2 та 3:0, а після цього розгромили в Одесі ЦСКА – 4:0! Двоє помічників, які тренували команду під час відсутності Анатолія Зубрицького – Віктор Зубков та Віктор Прокопенко до повернення старшого тренера з Аргентини зберегли «Чорноморцю» місце в лідируючій трійці. Ми займали і другий рядок, а одного разу йшли і на першому!

«НАУКОВЕ» ЗАСТІЛЛЯ З ЛОБАНІВСЬКИМ І БАЗИЛЕВИЧЕМ

Відсутність старшого тренера не позначилася на виступах «Чорноморця» негативно. Зубков та Прокопенко використовували у тренувальному процесі свою методику, і вона виявилася ефективною.

– Пригадується, коли Зубрицький повернувся з чемпіонату світу, то спитав: «Чому ви не виконали мій план?», – продовжує Віктор Зубков. - Я відповів: »У ньому були дворазові тренування». Ми ж перейшли на одноразові, бо наближався екватор чемпіонату, тож проводити по два тренування щодня, на наш погляд, було недоцільно. Методи Зубрицького передбачали високі навантаження, ми ж із Прокопенком зробили акцент на відновлювальні заходи – возили хлопців на море, використовували сауну. Причиною сплеску в грі «Чорноморця» був наш науковий підхід до тренувального процесу. Разом із Віктором Прокопенком роком раніше ми навчалися у Вищій школі тренерів, де здобули гарні знання. І де б я потім не працював – скрізь був успіх. Так от, якось опинившись наодинці із Зубрицьким, я йому сказав відверто: »Анатолію Федоровичу, я б на вашому місці після повернення з Аргентини сказав би команді: «Хлопці, продовжуйте в такому ж режимі й надалі!».

- Науковими секретами з колегами по тренерському цеху ділилися?

- Від тренерської діяльності, побудованої на науковій основі, я отримував задоволення. І якщо хтось цією темою цікавився, то міг поділитися. Пригадую, якось перетнулися ми з Валерієм Лобановським та Олегом Базилевичем у Сочі. Сидимо в номері готелю «Перлина» у їхній теплій компанії, вони мені наливають, а Лобановський і запитує: »А що там каже наука?». Доводилося розповідати, що та як. Я йому вже тоді сказав: «Валерію Васильовичу, ви йдете проти природи – ваші навантаження не піддаються адаптації». Час показав, як величезні навантаження згодом позначилися на футболістах. Хтось підірвав здоров'я, а багатьох уже з нами немає... Добре, що Лобановський вчасно перебудувався, сказавши: »Усі команди не перебігаєш».

МЕТОДИКА ЗУБКОВА ТА КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ ПРОКОПЕНКА

Улюбленець одеських уболівальників Василь Іщак, який живе нині в Канаді, з посмішкою згадує сезон-1978. І це незважаючи на травми, які в ті роки постійно вносили корективи до ритму його кар'єри. На його думку, «Чорноморець» тоді був здатний обіграти не лише московські команди, а й будь-якого суперника з вищої ліги.

- Якщо говорити про тандем Зубков – Прокопенко, який займався тренувальним процесом без Зубрицького, то перший з них на той час був набагато сильнішим за свого колегу, - розповідає Василь Іщак. – Як тренер Віктор Зубков котирувався більше, ніж Віктор Прокопенко. Він вивчав різні методики, проводив нестандартні тренування. Це вже потім комунікабельний і компанійський Прокопенко, який підтримував дружні відносини з впливовими людьми високого рангу, поступово набирався досвіду і згодом досяг серйозних результатів у тренерській справі.

Cезон-1978 був одним із найбільших у професійній кар'єрі двох «моряків» - Юрія Роменського та В'ячеслава Лещука. Їхні дії були настільки надійними та ефективними, що за підсумками чемпіонату авторитетні фахівці включили їх до списку 33-х найкращих футболістів СРСР. Для команди, яка посіла місце в середині турнірної таблиці, одразу двоє представників у такому почесному переліку вважалося солідним показником. Не випадково того ж року Роменського викликали до збірної СРСР, а після закінчення сезону він отримав запрошення від київського «Динамо».

Як Чорноморець Москву на коліна ставив - изображение 3

В'ячеслав Лещук (ліворуч) та Василь Іщак (праворуч)

БЛУКАЮЧИЙ ФОРВАРД, СХОЖИЙ НА МЮЛЛЕРА

Керована Валерієм Лобановським київська команда, в лавах якої були зібрані зірки високого рівня, ще раніше придбала іншого футболіста з «Чорноморця» - нападника Анатолія Шепеля. Було це п'ятьма роками раніше, коли в чемпіонаті СРСР серед команд першої ліги 1973 року форвард одеситів наколотив у ворота суперників 38 (!) м'ячів (лише через шість років його рекорд побив Степан Юрчишин із львівських «Карпат», який досяг позначки в 42 голи – прим. авт.). Його гру багато фахівців порівнювали з блискучим на той час іншим «мисливцем за голами» - німцем Гердом Мюллером, а авторитетний коментатор Микола Озеров навіть назвав Шепеля найкращим футболістом Радянського Союзу! Доводилося чути, що Лобановський прийняв усі умови новачка, причому їх було виконано в день його приїзду.

Перейшовши до київського «Динамо», Анатолій Шепель не зміг там закріпитися і півтора наступні сезони провів у «Динамо» московському. Але влітку 1976-го, повертаючись з цією командою з Іспанії через рідний Київ, попросив тренера провідати хвору дружину, яка жила там. Той дозволив, після чого Шепель до Москви повернувся лише через… півтора місяці. Восени команда висловила йому недовіру, відправивши до СТК Федерації футболу СРСР заяву про його річну дискваліфікацію. Після цього нападник тривалий час перебував на узбіччі футболу. Опублікований же 1977 року в «Комсомольській правді» фейлетон «Блукаючий форвард» кинув серйозну тінь на Анатолія Шепеля, на виручку якому майже через вісім місяців прийшов уже знайомий «Чорноморець».

Навесні 1978-го у футбольній Одесі постійно говорили про цього гравця, пам'ятаючи його вагомий бомбардирський внесок у першій лізі. Чутки про Шепеля, який довгий час не грав через дискваліфікацію, виявились правдою – він справді повернувся до «Чорноморця». Пропустивши чотири стартові матчі чемпіонату, цей футболіст від гри до гри знаходив втрачені за час довгого простою кондиції. У тому сезоні колись грізний форвард задовольнявся лише 6 м'ячами, три з яких він забив московським командам. Цікаво, що всі вони припали саме на ігри першого кола.

У ЦЕНТРІ УВАГИ - ШЕПЕЛЬ

Першим представником Москви серед суперників «Чорноморця» у тому чемпіонаті став «Спартак», який повернувся в еліту після річної відсутності. У 2-му турі «моряки» приймали команду Костянтина Бєскова в Одесі та зуміли взяти гору з рахунком 2:1. У тому матчі у складі спартаківців грав їхній майбутній наставник Олег Романцев, який разом зі своїми партнерами по обороні не зміг стримати тиск господарів. Героєм тієї зустрічі став один із улюбленців одеських уболівальників Володимир Устимчик, який забив по голу у кожному з таймів. Лише за дві хвилини до фінального свистка спартаківцю Георгію Ярцеву вдалося розмочити рахунок. Два очки, здобуті у цьому матчі, стали почином для «Чорноморця» у дуелях із московськими командами.

Як Чорноморець Москву на коліна ставив - изображение 4

Володимир Устимчук приймає вітання від Віталія Шевченка

Другий поєдинок із колективом зі столиці Росії був зіграний лише через два місяці, в рамках 11-го туру. «Торпедо», що приїхало до Одеси на початку літа, через добу залишило місто несолоно хлібавши. Похмура погода, за якої проходила гра на Центральному стадіоні ЧМП, такий же слід залишила і в настрої гостей після фінального свистка. Вони програли – 1:2. Одеські вболівальники того дня отримали приємний подарунок, відчувши ностальгію за 1973-м – перший після свого повернення до «Чорноморця» м'яч забив Анатолій Шепель. Оголошення диктором по стадіону прізвища автора гола викликало пожвавлення на трибунах, що скучили за грою бомбардира, який радував їх п'ятьма роками тому. На жаль, у розпал першого тайму матчу з «Торпедо» отримав травму ключовий гравець «моряків» - Василь Іщак. З цієї причини у першому колі він пропустив два матчі з московськими командами – «Динамо» та «Локомотивом». Саме вони продовжили серію з чотирьох зустрічей поспіль із представниками Москви.

Як Чорноморець Москву на коліна ставив - изображение 5

Анатолій Шепель

КОСА ТА АВТОГЕН ВИЯВИЛИСЯ ПОЗА СПРАВАМИ

У другій половині червня «Чорноморцю», який розташовувався на четвертому рядку в таблиці, потрібно було зіграти двічі в російській столиці. З різницею в тиждень у рамках 12-го та 13-го турів він зустрівся спочатку з динамівцями, а потім із залізничниками. Початок поєдинку з «Динамо» видався жвавим: вже за станом на сьому хвилині команди обмінялися голами. Високорослі захисники москвичів Сергій Нікулін та Олександр Новіков, у яких із зрозумілих причин були прізвиська Коса та Автоген, не в змозі були стримати «моряків». На середину першого тайму Устимчик вивів українську команду вперед, а за чверть години до закінчення поєдинку Шепель забив третій м'яч. До речі, для нього гра проти «Динамо» була принциповою, оскільки до повернення до Одеси він виступав у його складі. Лише незадовго до фінального свистка москвичі скоротили рахунок до 2:3.

«Чорноморець», який спіймав кураж, зумів узяти гору і в грі з «Локомотивом», у складі якого були колишній гравець «Чорноморця» Олександр Авер'янов і майбутній головний тренер київського «Динамо» Валерій Газзаєв. Знову, як і в попередньому поєдинку з динамівцями, одесити «відвантажили» у ворота суперника три м'ячі. Щоправда, не пропустивши у свої жодного. Що цікаво: один із голів записав на свій рахунок нападаючий Віталій Шевченко, який через три з половиною роки на довгі одинадцять сезонів пов'язав свою долю з «Локомотивом» – спочатку у ролі гравця, а згодом начальника команди.

ПОЗИТИВНІ ЕМОЦІЇ МОЛДАВАНКИ І ПЕРЕСИПУ

Після «зняття скальпів» в іграх із динамівцями та залізничниками футбольна Одеса із задоволенням смакувала факт сходження «Чорноморця» на друге місце. Шанувальники «моряків», дивлячись на турнірну таблицю, не могли натішитися. А коли наступного, 14-го туру, який став центральним матчем в Одесі, було покладено на лопатки (4:0) чергового московського суперника – ЦСКА (знову відзначилися ті ж Шевченко та Шепель, перший з яких забивав у матчі двічі), позитивні емоції на Молдаванці та Пересипу, Слобідці та Черемушках, житлових масивах Таїрова та Котовського просто зашкалювали!

Після поєдинку з армійцями у одеської команди був найкращий у вищій лізі показник результативності – 23 голи (у ташкентського «Пахтакора» – 21, у київського «Динамо» – 20 – прим. авт.), а різниця забитих та пропущених м'ячів була +13! За багатьма показниками у розпал сезону-1978 «Чорноморець» розглядався як претендент на низку призів, заснованих різними редакціями та організаціями.

ОХ, ВЖЕ ЦЕЙ НАЛБАНДЯН!

На жаль, мрії вболівальників «моряків» про один із комплектів медалей у розпал осені стали не такими вже райдужними. «Чорноморець» поступово зменшив оберти, втративши кілька важливих очок.

– У нас намітився спад, під час якого в іграх другого кола з московськими командами задовольнялися лише двома нічиїми, – розповідає Юрій Роменський. – Обидва ті «нічийні» матчі – у Москві проти «Спартака» та «Торпедо» (у них зіграли 1:1 і 2:2 відповідно) добре врізалися в пам'ять. Не лише тому, що вони виявилися позалімітними. В обох не обійшлося без цікавих епізодів. Як зараз пам'ятаю: матч зі «Спартаком» ми грали на стадіоні «Локомотив», а судив бакинський арбітр Азім-Заде, якого я добре знав за азербайджанським періодом моєї кар'єри. За рахунку 1:0 на користь «Чорноморця» він нас явно «прихопив» і я йому висловлював невдоволення азербайджанською мовою, яку добре знаю. Наступного дня з Азім-Заде випадково зустрілися у Федерації футболу СРСР, куди мені треба було заглянути у справах збірної. Я йому вже російською кажу: »У тебе є совість?! Ти придумав штрафний, після якого нам забили». На що він мені відповів: »Юрію, мені потрібен був один бал, щоб отримати всесоюзну категорію». Так от, протягом другого тайму поєдинку зі «Спартаком» я змушений був кричати партнерам по команді, щоб у нашому штрафному майданчику не чіпали його гравців - аби пенальті суддя не «поставив». Москвичам все ж таки вдалося відповісти голом, але з гри. А у матчі з «Торпедо» нас теж пристойно «душили» – ви ж знаєте, як раніше судили! Єреванський рефері Налбандян призначив три пенальті, з яких два в наші ворота. Але у господарів нічого не вийшло: обидва удари з «точки» я спіймав – спочатку від Васильєва, а потім і Ванюшкіна. Ми довгий час вели в рахунку 2:1, і лише ближче до кінця гри «Торпедо» зуміло уникнути поразки.

Як Чорноморець Москву на коліна ставив - изображение 6

Матч «Чорноморець» - «Торпедо». З м'ячем - одесит Володимир Нечаєв

ВЛУЧНА ФРАЗА СОБОРКИ

Незважаючи на почуття нереалізованості, яке було у «Чорноморці» після закінчення завершеного на 7-му місці чемпіонату, подій зі знаком «плюс» все ж таки вистачало. Один із завзятих шанувальників «моряків», зазирнувши на знамениту Соборку (місце, де протягом багатьох десятиліть для обговорення новин збиралися вболівальники) після першого кола сезону-1978, з натхненням сказав: «Поставити на коліна всю футбольну Москву вдається далеко не кожному! Це треба вміти». І справді: більше жодній команді вищої ліги не вдалося набрати максимум очок – 10 у зустрічах із усіма п'ятьма представниками Москви у першій половині чемпіонату. Навіть призерам! Тбіліське «Динамо», що стало того року чемпіоном, взяло 7 очок, а володарі срібла та бронзи київське «Динамо» і донецький «Шахтар» - по 5.