«Динамо»: анатомія сьогоденних невдач

Динамо Київ 23 Вересня, 15:02 324
«Динамо»: анатомія сьогоденних невдач
Питання «у чому причина невдалих виступів Динамо» точно набридло футбольним уболівальникам зі стажем.

Останні 20 років воно стоїть на порядку денному перманентно, з перервами на короткострокові успіхи. Успіхи, які зазвичай роблять красиву обгортку.

Одна з цих перерв закінчилася буквально у серпні-місяці цього року, коли «біло-сині» розпочали свою невдалу серію з п'яти поразок поспіль. З останніх 7 матчів кияни програли 6, пропустивши при цьому 14 м'ячів і забивши лише 4. Проте перші натяки на щось погане були ще до початку повномасштабної війни...

Чемпіонство після мінус 23 від Шахтаря і справді виглядало ковтком свіжого повітря. Але у той же час воно ввело у невеличку оману. І у цьому матеріалі ми наведемо свої думки і висновки з останніх фіаско «біло-синіх».

Провальна трансферна кампанія

У цього явища є одразу кілька причин.

Перша і головна: селекційна служба і президент Динамо доволі рідко проводять її інакше. Банально, але факт. І це головне пояснення. Тут не «відмажешся» війною проти держави-терориста, адже за останні пару десятків років сильні й успішні трансферні вікна були проведені у Динамо лічену кількість разів.

Друга: у стані «біло-синіх» схоже і справді повірили, що команда стала чемпіоном ще до початку сезону. Втеча легіонерів з Шахтаря окрилила київський клуб і змусила забути про будь-які підсилення, у той час коли самі «гірники» почали збирати українців (нехай і не найсильніших) по всій Європі.

Ми не будемо пафосно казати, що склад «оранжево-чорних» від того став висококласнішим за «динамівський» (банально: далеко не всі з цих футболістів потрапляють хоча би до розширеного списку збірної), але стартова позиція зійшла майже на ні. Якщо провести паралель, то можна сказати, що з киянами зіграв той самий жарт, що й на початку нульових, коли вони не бачили конкурентів навіть на обрії. Тільки от зараз з висоти цього обрію не вдалося навіть виграти щось суттєве.

Відхід Беньяміна Вербича посилив проблему, адже всі ліві хавбеки Динамо й до того були легіонерами. Де Пена та Вітіньйо пішли одразу, словенець — після хорошої пропозиції від Панатінаікоса. І у той час, коли Шахтар підписав трьох українських вінгерів, у Динамо протягом цілих п'яти поєдинків ліворуч в атаці грав номінальний центрхав Шепелєв.

Вже пізніше, після перших невдач, відбулися підписання Кабаєва та Перріса (який досі так і не з'явився на полі, враховуючи навіть наявність ігрового тонусу і кадрові проблеми самого Динамо) та повернення біглого синка Діалло.

А ще кияни так і не вирішили питання центрфорварда. Вічно травмований та «безгольовий» Супряга (ще й після пригод у Генуї), досі незрозумілий (інше слово не підібрати) Бесєдін, досі не на 100% готовий до ролі основного Ванат. До того ж, останнього зі зрозумілих причин часто використовують на позиції лівого вінгера.

Можна мільярд разів казати, що у футболі Луческу центральний нападник не грає такої ролі, як гравець «під ним» (Мхітарян, Тейшейра, Буяльський), але це не означає, що він не потрібен як явище. Навіть у «бразильському» Шахтарі у румуна завжди був накінечник, який вмів вчасно «підставити ногу» на довершення комбінацій. У Динамо такого гравця нема.

Травма Шапаренка відкрила ще одну проблему — центр поля. Для Сидорчука і Миколи є лише 2 альтернативи — вищезгаданий Шепелєв (якого періодично приходиться використовувати ліворуч) і Андрієвський.

Обидвоє вже кілька років не прогресують від слова «взагалі» і кожен вихід на поле цих футболістів навіть проти посередніх команд УПЛ закінчуються морем питань. І якщо вирішити питання флангів з горем навпіл вдалося, то тут не здивуємося, якщо у найближчому майбутньому гравцями основи стануть Яцик чи Царенко. І це вдасться їм це зробити настільки швидко, як свого часу Забарному, знати не може ніхто.

Всі ці факти не можуть не опускати з небес на землю. У сучасному футболі поразка на трансферному ринку майже завжди призведе до поразок на футбольному полі.

Звільняти не можна залишити

Тренерське питання вкотре стоїть у Динамо ребром. Призначення Луческу дало результат на короткій дистанції, проте перші «ластівки» почали прилітати ще у минулому сезоні.

З самого початку це рішення Суркісів не виглядало стратегічним кроком, з думкою про побудову у клубі якоїсь концепції. Власне, цього й не слід було очікувати від завжди «хаотичного» власника клубу.

Станом на вересень 2022 року важко зрозуміти, що Динамо і Луческу можуть дати один одному. Неозброєним оком видно, що гравці київського клубу вже не впитують його слова, як вони казали самі, наче губку. Токсичність румуна на прес-конференціях часто досягає апогею — постійне скиглення на суддівство та гравців суперників з його вуст вже ніхто не сприймає всерйоз. А заяви про «невинуватість російських спортсменів» змушують сумніватися у правоті тих, хто раніше був на стороні румуна у його конфлікті з ультрас.

Саме ж Динамо більше не може бути для 77-річного наставника змогою довести щось і комусь. Собі, що він ще здатен працювати на високому рівні, Шахтарю — що вони дарма не продовжили з ним співпрацю, а найпринциповішим фанатам Динамо — що він не здається під їхнім тиском.

По завершенні сезону-2020/21 ходили думки, що Луческу має піти одразу. Причина проста — так він точно зробить це як абсолютний переможець.

На той час здавалося, що румунський наставник здатен вигравати ще і ще. Ми не знаємо, як би закінчився минулий сезон, якби не повномасштабне вторгнення росіян. Проте подальший хід подій показав, що рацію мала та невелика меншість. Принаймні, для самого Луческу так зробити точно було би набагато правильніше. Бо зараз він вже точно не піде «на коні».

А погіршення результатів Динамо, звісно, сталося далеко не тільки з провини Луческу. Кадрова робота явно не входить до його обов'язків.

До слова, фундаментальне питання: хто з гравців, які приєдналися до Динамо після чемпіонського сезону, змогли стати у команді залізобетонними гравцями основи? Хіба Дубінчак, який повернувся з оренди у Дніпрі-1. І виключно через відхід Миколенка. Але це так, ліричний відступ.

«Хто замість?» — логічне питання, яке зададуть критики після цього абзацу. І вся лірика у тому, що румун залишається найкращим з найгірших варіантів. Йому «розлучитися» з Динамо навіть потрібніше, ніж Динамо з ним.

Наразі єдина логічна альтернатива киян — це Ігор Костюк. І як у його випадку виглядатиме перехід з юнацького до дорослого футболу, сказати не може ніхто.

Враховуючи, що Суркіси люблять ризикувати — піти на цей хід вони можуть. Так само вони можуть в один момент звільнити Луческу: банально згадайте «кейс» Блохіна, якого (разом із журналістами та вболівальниками) молодший з братів у кожному з коментарів запевняв у стовідсотковій довірі, поки не стався черговий ганебний матч.

Варіант із Костюком може «вистрілити», як і у випадку Реброва — чи не єдиного тренера Динамо після смерті Лобановського, який хотів побудувати клуб (не тільки команду, що дуже важливо) на довгу дистанцію.

Принципи роботи пана Ігоря у U-19 свідчать про непогане розуміння сучасного футболу і бажання грати, а не тільки вигравати. Всю динамівську молодь він знає. Але це може бути і черговий провал, який увінчається мільярдом мемів і жартів про «динамівські серця» — у котрих як у явищі нема нічого поганого. Погане є у їхньому «нераціональному використанні» зі сторони керівництва клубу.

Що далі?

Це питання задавали, як мінімум, у 2002, 2005, 2008, 2010, 2012, 2014, 2017 і 2020 роках. І кожного разу верхівка Динамо приймала різні рішення. Різні, але у той же час такі однакові. Дуже часто вони були нелогічні, проте іноді влучали «у десяту». А іноді начебто виходили зі здорового глузду (все одно з купою питань), проте закінчувалися фіаско.

Робити прогнози на майбутнє Динамо — це як робити прогнози погоди на квітень у вересні. Розповідати, в який день піде дощ, а в який буде цілодобово світити сонце. В жоден із вищеназваних років ніхто не дав прогноз на найближчі роки, що називається, «в точку».

Першопричина навряд буде усунена. І мова тут не тільки про президента, але й про десятки «представників» провального менеджменту та скаутів. І це реалії, в яких ми живемо.

Найкращим успіхом тут і зараз буде ситуативне «влучання» і чергове замилювання очей. Як показує практика, максимум на 3 роки. Світ циклічний, і проблеми Динамо — не виключення.