Олександр Петраков провів понад рік на чолі збірної України. Відбірний цикл на чемпіонат світу завершено, Ліга націй зіграна. У головного тренера завершується контракт. Настав час оцінити його роботу.
Перш за все, Петраков психологічно не витримав тиску. Емоційні зриви, хамство на пресконференціях, невміння зберегти обличчя в складний момент. Тренер з першого дня роботи вирішив, що весь світ проти нього, і кричав про це на кожному кроці. Ображався на журналістів. Картинно мовчав, виставляючи себе жертвою. Один раз таке резонансно і цікаво, два рази – нехай, нерви, але істерика після кожного незручного питання – вже занадто.
Петраков виніс на публіку конфлікт з Маліновським і на всю країну розказував, що Караваєв не вміє банальних речей. Відкритість цінується доти, поки не шкодить команді. У тренера немає відчуття, як поводитися перед камерами. «Ну, от такий я», – повторює Олександр Васильович. Але ж людині властиво змінюватися відповідно до обставин і рівня відповідальності. Не личить головному тренеру відпускати масні жарти.
На початку роботи Петраков завоював симпатії. Велика повага, що він ще до великої війни перейшов на українську та подав приклад своїм футболістам. Однак з часом наставник забув, що відповідає не лише за свою репутацію, а за імідж українського футболу. Посада головного тренера збірної – це не тільки про гру на полі, пресинг і вибір складу. Хоча і до цього є питання.
Коли Шевченко заявив, що хоче грати збірною України у володіння зі всіма суперниками, це виглядало утопією. У підсумку і сам Шева зрозумів, що так не вийде, та відмовлявся від принципів у важливих матчах. Але його тренерський штаб заклав базу, дав футболістам інструменти для комбінаційного футболу. І тим самим зробив величезну послугу наступному тренеру, який би стиль він не сповідував.
Спрощувати значно легше, ніж додавати нові елементи. На короткій дистанції це може навіть мати корисний вплив. Петраков в рамках свого бачення вертикалізував гру збірної. Вона стала різкішою, моментами яскравішою. Проблема в тому, що постійно спрощувати не реально. Настає момент, коли напрацювання вичерпані. Потрібно знову підгинати рукави та діставати тактичну дошку.
Петраков цей момент не відчув. Або відчув і просто не зміг нічого запропонувати команді. Після завершення відбору на ЧС-2022 результат вже не тиснув на збірну. У тренера було ціле літо, але у вересневих матчах ми не побачили нічого. Побачили хіба що абсолютну імпотентність (3 удари) в першому матчі з Шотландією і фантастичну реалізацію (віддало за всі матчі) проти Вірменії.
Збірна України помітно регресує. В умовах війни не можна вимагати прогресу, але можна вимагати цікавих рішень, а не примітивного «петраболу». З Петраковим «синьо-жовті» зіграли найкращий матч за останні роки – у червні проти Шотландії. Втім, подейкують, що самі футболісти тоді наполягли, щоб відкотитися до настройок Шевченка. Знову змова проти Петракова? Але ж там були такі ненависні йому затяжні перепасовки.
Сценарні заміни, жахіття на стандартах у власному штрафному – є ще багато конкретних претензій тренеру, але він все зводить до реалізації. Тут Петраков послідовний. Він завжди просив оцінювати його за результатами. Що ж, нумо оцінювати за результатами. У національній збірній вже немає суперечностей, які були в юнацькій збірній.
Щоб вийти на чемпіонат світу, Україна мала стати кращою за Фінляндію, Боснію та Герцеговину, Казахстан, Шотландію та Уельс. У когось був легший шлях? Жереб поставив нам у суперники лише одну топ-команду, яка теж мала великі проблеми. Та й випереджати Францію нам було не обов'язково. Олександр Петраков цей шлях не пройшов.
Щоб вийти в еліту Ліги націй і отримати комфортні умови на жеребкування відбору до Євро-2024, Україна мала виграти групу зі знекровленою Шотландією, Ірландією та Вірменією. Не треба стримувати Холанда з Едегором, Костіча з Влаховічем чи Джеко з П'янічем. Лише переграти три слабші збірні. Олександр Петраков їх не переграв.
Можна говорити про промахи Яремчука та Циганкова, про травми Зінченка та Шапаренка... Але ж ми оцінюємо тільки результат, Олександре Васильовичу? Два глобальні завдання провалені. Коли немає результату, врятувати може якісна гра, а її немає. Петраков звично все поставив на «успішний підсумок», не залишивши жодної фішки на «ігровий прогрес». З U-20 це зробило його героєм, а зараз позбавило будь-яких аргументів.
Хто на місце Петракова? Питання до УАФ, яка після невиходу на ЧС-2022 мала б готувати запасні варіанти. Війна – не виправдання. Зрештою, є Руслан Ротань, який ставить у молодіжці футбол за лекалами помічників Шевченка. Після виходу на Євро-2023 він навіть підпадає під принцип заслужив / не заслужив, за яким рік тому призначили Олександра Васильовича.
Петраков нікого не залишає байдужим. Одні його нещадно критикують, інші – палко захищають. Він добросовісно виконав свою роботу в дуже складний час, наскільки дозволила кваліфікація. Тренер ніколи не одягав маски та завжди був щирим. Тому повинен прийняти щирий вердикт – збірній потрібен інший тренер.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
