– Знаєте, що «Динамо» показало найгірший старт в історії?
– Матчі не дивився, але всі кажуть, що невдалий. Ну, нічого страшного. Ми вважаємо Лобановського генієм, це був наш найкращий тренер. Давайте подивимось, яке місце «Динамо» зайняло, наприклад, у 1976 році.
Я зараз не пам’ятаю, але знаю, що після хороших cезонів завжди був провал. Це природньо. Може, не для «Барселони» і «Реала», там інша історія. А у нас таке бувало. Наступного року буде краще.
– Яка взагалі ваша думка про Луческу?
– Як до людини – я його не знаю. Дуже різне кажуть, а я не знаю, де правда. Коментувати й оцінювати не хочу, адже інформація буває викривленою. Хтось щось сказав, потім перекрутили. А можливо, він говорить одне, а має на увазі інше. Тому не хочу оцінювати його, як особистість.
Як фахівець – вся його історія в «Шахтарі» і в «Динамо» показує, що він геніальний тренер. Всі знають, що в «Шахтарі» він працював майже виключно з іноземцями - дорогими і висококласними. Коли його запрошували в «Динамо», то очевидно, що тут такого не буде. Просто таких гравців немає, і їх ніхто не купить. Це неможливо.
Люди звикають до чогось одного. Наприклад, є шаблон роботи, а у тренерів це майже у кожного. І він переносить цей шаблон з однієї команди в іншу. Той же Моурінью.
Луческу показав, що може міняти себе у своєму віці, своє бачення футболу, і пристосовуватися до реалій, які у нього є в кожній команді. І це круто. Це показує, що він дуже талановитий тренер.
Зараз я не можу назвати причини невдалого старту. Я так розумію, що невелика лава запасних, два турніри і дуже велика напруга. Але нічого страшного. Наступного року все виграють.
– Як ви ставитеся до історії з телепулом і заяв Суркіса про безкоштовний футбол для військових? Чи до футболу взагалі військовим на фронті?
– Всі люди різні. Крім того, зараз трохи інша ситуація на фронті. Коли ми були, то не працював зв’язок, не було ще Starlink. Зі спілкування з хлопцями я розумію, що під час нашого перебування на передовій наша артилерія була 5%, а руснява – 95%. Зараз кажуть, що наша – 70-80%, а їхня – 20-30%. Тому зараз є більше часу і можливості дивитись. Коли я там був – це було неможливо.
Але навіть тоді хлопці телефонували мені, коли якісь ігри були, і питали, чи я дивився. Чесно – особисто мені було не до цього. Навіть зараз я тільки одну гру подивився. Пам’ятаю, що мені Бущан сподобався.
Щодо телепулу. Якщо це допомагає військовим – значить, класно. А в цілому, якщо чесно, мені пофіг.
– Що взагалі думаєте щодо проведення чемпіонату з футболу під час війни?
– А для чого ми воюємо? Щоб люди в тилу жили нормальним життям. І щоб вони відволікались. В основному критикують ті, хто не є вболівальниками. Але це має бути. Життя має продовжуватись. Нехай грають, нехай люди дивляться. Ми ж в кінотеатри ходимо? Магазини працюють. Крім того, як ти сама сказала, військові на фронті дивляться. Значить, мають грати.
А на міжнародних матчах окрім пресконференцій та інтерв’ю є ще особисте спілкування. Це також важливо, щоб донести думку про допомогу Україні. Інколи у приватному спілкуванні можна краще переконати людину. А вона потім буде амбасадором нашої думки у своєму колі. Це дуже важливо.
– У своєму фейсбуці ви писали про трансфер «Ворскли»: «Півмільйона євро за гравця зараз - це дно». Наскільки етично витрачати клубам мільйони на футболістів?
– Я знаю, про що ви кажете. Це була моя перша реакція, але я змінив думку. Я дещо довідався, деякі нюанси, і вважаю, що кожен такий трансфер, кожну виплату коштів треба розглядати окремо. Не можна всіх рівняти під одну гребінку.
Звичайно, спочатку це дуже коробило. Але я дізнався деякі деталі. Там все нормально. Нехай буде як буде. Але деталей я не можу розповісти.
– Нещодавно у Польщі колега цікавився, як в Україні сприймають чоловіків призовного віку, які виїхали за кордон і не повертаються додому?
– Я зараз не хочу роздмухувати цю тему. Війна закінчиться, вони повернуться, і ми їм все скажемо. Все, що ми про них думаємо. Нічого хорошого про них я сказати не можу. Якщо вони зробили свій вибір – залишайтеся там, де ви хочете. Але життя різне. Подивимось, як воно буде.
– Є ще Анатолій Тимощук та інші люди футболу, які залишилися в Росії і взагалі ніяк не висловлювали своєї позиції.
– Я не знаю, хто це такі. Я про них забув. Добре, що їх позбавили нагород, але їх просто не існує. Це не люди для мене. І через таких, як вони, дуже багато людей загинуло. Чого їх обговорювати? Їх не існує. Все.
Мерці, зрадники, покидьки. Ваші рідні і близькі знаходяться тут, їх бомблять, а ви просто кажете: «Ой, вибачте, а я ні при чому».
– А що думаєте про Ракицького, який розірвав контракт з «Зенітом» і засудив дії Росії?
– А де він зараз?
– В Туреччині грає.
– Ну нехай там грає далі. Особисто я йому тут радий не буду. Не чув, що він поїхав через війну. Не хочу його обговорювати.
– З іншого боку у нас були історії Вернидуба в ЗСУ та патріотичної позиції Алієва. Хто вас приємно здивував? Хто з футболістів допомагав коштами?
– Мене приємно здивував український народ в цілому. Серед хлопців, коли ми збираємо кошти для підрозділу, допомагав Рустам Худжамов. Це просто красень. Нікому нічого не каже, а просто питає, що потрібно, і робить. Віталій Самойлов не настільки відомий, як той же Ракицький, але як людина – він просто бог. Кожен день організує, збирає, допомагає і передає дуже важливі штучки для ЗСУ.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
