Чи поталанить «Аталанті»: клуб Маліновського святкує своє 115-річчя

Світовий футбол 17 Жовтня, 17:38 163
Чи поталанить «Аталанті»: клуб Маліновського святкує своє 115-річчя
17 жовтня в Бергамо відзначають круглодаття улюбленого футбольного клубу.

Цілеспрямована «Богиня»

Якщо запитати, який з історичних періодів розвитку «Аталанти» є найкращим, то, певно, мало хто сперечатиметься з тим, що саме тепер цей клуб має найвищий злет. Були, безперечно, й інші пики (початок 1960-х із тріумфом у Кубку Італії, цікава робота алленаторе Еміліано Мондоніко на межі 1980—1990-х рр. і зокрема вихід до півфіналу єврокубка, сплеск на початку 1990-х, коли молодий Марчелло Ліппі торував собі шлях до тренерських висот, вельми приваблива гра команди під орудою Джованні Ваввасорі на межі тисячоліть), та з входженням до списку пошукачів скудетто за часів Джан П’єро Гасперіні порівнятися не може ніщо.

Гасп розміняв уже четверту сотню матчів на чолі «Аталанти» й створив у Бергамо команду безперечно європейського рівня. Три поспіль «бронзи» змінилися деяким торішнім відступом. Та це були не «підготовлені рубежі» (вибачте вже мені цю згадку про ординську брехеньку), а справжній спад. Утім, спад, судячи з усього, перед новим злетом (от тут, сподіваюся оркостанське воїнство дістане відкоша й злету, на відміну від «Аталанти», не дізнатиме).

Чи можна розглядати «Богиню» як цьогосезонного претендента на скудетто? Ну, якщо твердити про зіставлення з головними суперниками, то чом би й ні? «Інтер» і надто «Ювентус» розпочали чемпіонат важкувато, «Рома» не надто стабільна, в «Мілана» поки що думки здебільшого про Лігу чемпіонів, в якій у нього не все гаразд, натомість гра «Наполі», «Лаціо» та «Удінезе» милує око. Втім, сказати, що команда Гасперіні чимось поступається згаданим колективам, я не можу. А от перевага через неучасть у цьогорічних єврокубках над усіма командами, що перебувають у верхній частині таблиці, крім хіба що удінців, в «Аталанти» є. «Богиня» цілеспрямовано готується до матчів чемпіонату, не відволікаючись на європейські вояжування. Як результат, кращий старт (і математично, й емоційно) в 115-річній історії клубу!

Цьогорічна «Аталанта» має певну відмінність від себе попередньої, адже вкрай мало пропускає, заледве чи не менше за всіх у серії А. Окремішні компліменти для оборонців? Тут, як на мене, радше варто казати про злагоджену гру всієї команди. «Всі в атаці – всі в обороні» – принцип сучасного футболу, сформульований класиками футболу тотального. Й цей принцип Гасперіні сповідує до дрібниць. А контрольований хаос («у хаосі завжди знайдеться свій шарм», як зауважувала героїня роману міланського письменника й спортивного журналіста Франко Фаджані «Перезавантаження почуттів»), як у командах Лобановського, у виконанні «Аталанти» під орудою Гаспа – це від цього сезону й серед іншого невтомна якнайсумлінніша праця на захист. Із втратами для атаки? Забивати «аталантіні» стали менше? Ну, виграє, власне, не той, хто багато заб’є (а «Аталанта» кожного зі своїх «бронзових» сезонів забивала більше за всіх у серії А, однораз мало не впритул наблизившись до позначки «100»!), а той, хто пропустить менше, ніж заб’є сам. Складається враження, що критику впродовж попереднього сезону за дещо авантюрну гру в захисті алленаторе врахував, відкинув бажання залабудати якійсь мур, натомість ґрунтовніше підійшов до розв’язання проблеми. Водночас не зійшов з основної своєї тактичної колії: номінальних захисників лише троє! «Формація не має значення, натомість важливо, скільки саме гравців беруть участь безпосередньо в атаці або безпосередньо в захисті», – наголошує наставник бергамаскі. Й результат: на сьогодні земляки Труффальдіно мають уже 5 сухих перемог із 7-ми звитяг назагал!

Тен для Гаспа

Без вправних виконавців чемпіонські амбіції – нонсенс. Так, у складі «Королеви провінціалів» немає жодного гравця вартістю вище від 30 млн євро, й за загальною грошовою цінністю складу (приблизно 346 млн євро) вона лише 6-та в лізі. Однак для принципу команди-зірки це саме те, що потрібно! Рівний склад із кількома лідерами, абсолютна незалежність від настрою якоїсь однієї прими!

І все ж таки, не можу відмовитися від виокремлення кращих гравців «оробічі» цього сезону.

Як на мене, кращим на сьогодні є опорник із Нідерландів Тен Копмейнерс. І річ не лише в тім, що він наче й не за основним профілем забив заледве не більше за всіх у складі бергамаскі (конкуренцію у цій царині йому складає хіба що Адемола Лукман). Цей працьовитий шульга виконує такий безмежний обсяг роботи на полі, що Гаспу заздрять, імовірно, чи не всі тренери серії А, адже наставник «Аталанти» може покластися на уродженця 35-тисячного містечка Кастрікюм у Північній Голландії мало не в будь-якій справі на футбольному полі. Відбір – так, непоступливість у дужанні-боротьбі – авжеж, точний довгий пас і чудове бачення поля – безперечно, швидкість ухвалення рішень – аякже, бомбардирський хист – ба навіть і такий є! Й дуже-дуже схоже, що Коп входить до кращого періоду своєї ігрової кар’єри й ладний принести ще більше користі «Богині». Характерна особливість футбольних чеснот Тена – повсякчасне зростання його трансферної ціни. Нині вона становить 25 млн євро, та є всі підстави думати, що зростатиме й надалі.

За системою гол + пас упевнено веде перед в «Аталанті» цьогоріч Адемола Лукман. Нігерійський (і водночас уродженець Лондона) лівий (може, власне, зіграти й праворуч) вінгер невисокий на зріст (174 см), натомість напрочуд швидкий і здатен зіграти нестандартно. А гол у ворота «Сассуоло» (як пишуть італійські медіа, un gol fantastico) продемонстрував найвищі грані майстерності цього хлопця. І заслужена висока оцінка дій Лукмана в цій грі від Corriere dello Sport – 7,5.

Ну, й, безперечно, Луїс Муріель. За ігрової схеми 3–4–2–1 (трійко захисників ледь на найпринциповіша річ для алленаторе), яку сповідує Гасп (здеінкола, щоправда, використовуючи 3–4–1–2), роль наконечника атак виняткова. Однак зводити чесноти колумбійця лише до гольових здобутків не зовсім слушно. Він може й відволікти увагу суперників, а опісля поділитися м’ячем із партнером, який перебуває у вигіднішій позиції (як він виявив цю свою ознаку в нещодавньому матчі проти «Удінезе» – своєї «улюбленої» команди, адже забиває біло-чорним він мало не щоразу, коли проти тих грає!), і заплутати своїми фінтами найдосвідченіших оборонців, і відпрацювати у відборі (пресинг – батько визначних звитяг на футбольному полі!), зрештою – цього потребує сучасний футбол і вимагає Гасперіні.

Більше 6-ти голів

Яке місце українця Руслана Маліновського серед лідерів «Богині»? Наш співвітчизник разом із Маріо Пашалічем і Дуваном Сапатою (на жаль, нині травмованим) ділить пальму першості за ціною в складі «аталантіні». 28-мільйонні достойники є вагомими складовими загального тактичного малюнку Гасперіні. Парадокс – не парадокс, та водночас не можна назвати Руслана твердим гравцем основи. Гасп, пригадую, на початку сезону щось твердив про більшу ефективність нашого співвітчизника в матчах проти суперників на кшталт «Мілана» й меншу проти команд, які закриваються: мовляв, потрібен йому гравець, який забиває більше 6-ти голів за сезон. Ну, то, як на чий ґуст. Хіба проти команд-автобусобудівників дальні удари Руслана не можуть бути ефективними? Власне, в топлігах Європи останнім часом більше за Руслана з-поза меж штрафного забивав лише Ліонель Мессі. Більше 6-ти голів? Цікава забаганка щодо неномінального форварда. Може, такі висловлювання (з дальшим, попри таку риторику, виставлянням українця в основі) є таким собі педагогічним екзерсисом досвідченого алленаторе? Хай там як, а Руслан, дістаючи свої хвилини на прямокутному смарагді, конче прагне доводити свою здатність істотно вплинути на перебіг подій на полі. Й незрідка в нього це виходить.

Ігнорування Гаспом українця в матчі проти «Сассуоло»? Хочу вірити, що це не початок тенденції. Як направду, в перерві думав, що Руслан свої 15–20 хвилин у матчі дістане, та, коли на початку 2-го тайму «Богиня» вийшла вперед, виснував, що за такого рахунку шанси Маліновського з’явитися на полі мінімальні. Вісімнадцятка «Аталанти» – не варіант для засушування гри. Подейкування про інтерес «Інтера» до Руслана? Цей трансфер не є неможливим, адже українцю мало що слід буде змінювати (регіон, середовище, можливо, місце проживання, ба навіть кольори футболки залишаться такими самими), та чи варто?..

Італійська окремішність

У нещодавній розмові з апеннінським колегою почув цікаву паралель гри «оробічі» з їжею. Суто апеннінське порівняння, певно. Торік, стверджував мій співбесідник, гра «Аталанти» нагадувала дещо пересмажене дання, на відміну від трьох «бронзових» років. Натомість цьогоріч усіх інгредієнтів до підвалин тактичної схеми покладено якраз вицирклювану кількість. Відтак поки що і є результат.

Звісно, особливість цього сезону – чемпіонат світу посеред нього – здатна істотно вплинути на боротьбу зокрема й за скудетто. Та, хай як це прикро, а «Скуадра Адзурра» на ньому не представлена, відтак особливості цьогосезонної серії А унікальніші, ніж в інших потужних європейських ліг. Фактично матиме місце деяка пострадянізація клубного західноєвропейського футболу. Маю на увазі, звісно, не вітчизняний безлад 1990-х, а задовгі павзи в розпал чемпіонатів і потребу опановувати не зовсім звичні методи підготовки до другого, постмундіального етапу змагань. Кому в серії А перерва піде на користь, а кому зашкодить, нині не прогнозуватиму. Однак зовсім не виключаю того, що гранди-невдахи осінньої частини серії А взимку ще візьмуть своє. Та в будь-якому разі ігрових аргументів команді Гасперіні має вистачати щонайменше на повторення бронзових висот межі 10-х і 20-х рр. Хай там як, а в день свого 115-річчя «Аталанта» та її віддані вболівальники (для бергамських ультрас, до речі, характерні «коливання партійної лінії»: історично тяжіли до лівого політичного спектра, та вже в нашочасся здебільшого аполітичні, що не заважає мати репутацію хлопців, схильних до насильства, мовляв, ненавидимо всіх) у прийдешнє дивляться з оптимізмом. Забагато підстав для цього, чого там!