20-річний гравець забив у дебютному поєдинку в УПЛ у ворота Динамо (через 12 хвилин після виходу на заміну), а за два тижні оформив гол+пас у єврокубках. У схемах Олександр Кучера хлопець вже є одним із ключових виконавців.
Проте на шляху до цих успіхів Валентин добряче натерпівся: поїхав з рідного Луцька у 12 років, тричі розривав хрестоподібні зв'язки та понад рік провів за межами поля. Про боротьбу із випробуваннями, чемпіонську мрію СК Дніпро-1 та особливу роль брата у його житті Рубчинський розповів у інтерв'ю Футбол 24.
«Розказав Лучкевичу, як просив у нього футболку»
– Валентине, ви проводите перший сезон на такому високому рівні. Що за цей час було для вас найскладнішим?
– Напевно, це графік. Ми зараз виступаємо у непростому ритмі. Фактично матчі відбуваються кожних три дні. Раніше з чимось схожим зустрічався в юнацькій лізі. Але тут рівень інший – кожна гра – і єврокубкова, і УПЛ – є дуже важливою. СК Дніпро-1 прагне перемагати у кожному матчі, тому вимоги серйозні. Плюс – постійні переїзди теж втомлюють.
– Ви є наймолодшим гравцем СК Дніпро-1, який стабільно отримує ігрову практику. Як почуваєтеся у контексті впевненості?
– Із цим жодних проблем. Я відчуваю турботу та опіку від кожного партнера. Усі хочуть допомогти, підказати. Це додає впевненості у власних силах.
– У першій команді ви вже давно, хоч і з паузами.
– Вперше я потрапив у розташування головної команди СК Дніпро-1 у 16 років. Підпускав мене до основи ще Дмитро Михайленко. Саме при ньому я й дебютував у Першій лізі.
– Наприкінці серпня ви дебютували в УПЛ у матчі проти Динамо. Все склалося казково – вийшли на заміну і забили гол.
– На той момент ми перемагали 2:0, хотіли втримати цей результат. Гра була непростою, утім ми забили ще раз. Мій гол? Приємно і водночас неочікувано.
– Після тієї гри Едуард Сарапій розповідав, що зіграв проти кумира – колись він подавав м'ячі Сергію Сидорчуку у Запоріжжі. Серед гравців Динамо були ті, на кого ви рівнялися?
– Зараз основу Динамо складають молоді гравці. Проте ті, за кого колись уболівав – це Сидорчук та Циганков. У мене є своя схожа історія не з футболістом Динамо, а з моїм нинішнім одноклубником. Коли я був малим і подавав м'ячі на поєдинках Дніпра, то захоплювався грою Валерія Лучкевича. Пригадую, як просив у нього футболку.
– Отримали подарунок?
– Ні, але Валерій дав мені інші сувеніри. Коли ми вже зустрілися, як одноклубники у СК Дніпро-1, то я розказав йому про цю історію: «Просив у тебе футболку, але ти відмовив» (Усміхається). Зараз ми близько спілкуємося, у нас хороші стосунки.
«Прийшло розуміння – ось він, дорослий футбол»
– Ви народилися у Луцьку. Там і розпочинали грати у футбол?
– Так, у своєму дворі, разом зі старшим братом. А потім я записався у футбольну школу. Одного разу мій перший тренер Василь Петрович Войтович повідомив, що мною цікавиться Дніпро: «Варто їхати, там кращі перспективи».
– На той момент вам було лише 12 років. Батьки не заперечували проти переїзду в інший кінець країни?
– Дійсно, я був ще дитиною. Мама, звичайно, була проти і нічого не хотіла чути. Врешті переконати батьків вдалося братові. Василь старший за мене, колись він теж займався футболом на професіональному рівні. Навіть перебував у структурі Волині на початку 2000-х, однак через травми не реалізував себе. Так от якраз і Василь навів ключові аргументи і батьки погодилися. Взагалі брат – мій головний критик та порадник. Ми з ним постійно на зв'язку, я завжди його слухаю.
– Адаптація у Дніпрі минула непросто?
– Спершу було важко. Я ще зовсім дитина, наодинці, далеко від дому. Добре, коли можеш щотижня до рідних їздити. А тут доводилося чекати канікул, щоб відвідати Луцьк. Та нічого, я перетерпів, а потім стало набагато легше.
– Дуже скоро прийшли перші успіхи. Одразу після досягнення 16 років ви провели прем’єрну гру на професіональному рівні. Особливий досвід?
– Дніпро переживав не найкращі часи, виступав у Другій лізі. Це було пізнавально, адже я зіткнувся із жорстким та вертикальним футболом. Прийшло розуміння – ось він, дорослий футбол. Та й суперники у нас були хороші: Металіст 1925, СК Дніпро-1… Коли тобі 16, а ти виходиш на поле проти Сергія Кравченка та інших топових футболістів, це дорогого вартує.
«Брат приїжджав з Луцька у Дніпро хоч на день, щоб допомогти мені»
– На вашу футбольну долю вже випало чимало випробувань. Ви двічі рвали хрестоподібні зв’язки.
– Тричі. Вперше це трапилося у юнацькій команді СК Дніпро-1. У нас була товариська гра проти резерву головної команди. Ми атакували, я перестрибував голкіпера і невдало приземлився. Коліно змістилося вбік і я розірвав зв'язку. Далі операція, шість місяців відновлення.
– Коли вдруге травмувалися?
– Мабуть, два місяці минуло після повернення на поле. Набрав форму, одночасно грав за U-19 та команду академії. І знову розірвав передню хрестоподібну зв'язку. А невдовзі трапилася і третя травма. Двічі я рвав «хрести» на правому коліні, раз – на лівому. Але поруч завжди були партнери, які підтримували морально, та рідні, які допомагали фізично – навіть на милицях пересуватися. Їхати з Луцька до Дніпра – доволі далеко. Та це не зупиняло брата і він приїжджав хоча б на день, щоб допомогти мені у побуті.
– Процес відновлення був особливо виснажливим?
– У мене навпаки виникало бажання повернутися сильнішим. Ці травми загартували мене. Утім я відчував, що після другої травми у мене трохи менше вірять. Тому хотів повернутися і довести усім, що я можу грати у футбол на високому рівні. Кар'єру не збирався завершувати, хоча думки були різні. Сидів і думав: «За що це все мені?», «Чи треба мені той футбол?»
– Зазвичай такі травми залишають по собі психологічні проблеми. У вас не було боязні зіткнень?
– Кожного разу, коли проходив процес відновлення, казав собі: «Тільки не бійся, забудь про це». Коли страх присутній, то у відбір важче йти, проявити найкращі якості складно. Завжди налаштовував себе, як зазвичай, без думок про біль та можливу нову травму.
«Коли даєш пас Довбику, він знає, що робити»
– Ви встигли попрацювати з кількома тренерами. Від кого відчували найбільшу довіру?
– Від Олександра Поклонського у Дніпрі, а потім у Нікополі. Він у мене вірив завжди. І у Другій лізі, і в дублі, і потім у Нікополі. Матчі у мене були різні, погані також. Проте тренер підбадьорював, знову ставив у склад. Навіть після травми дозволяв набирати форму, я поступово повертався.
– Нещодавно Поклонський назвав вас сильнішим за потенціалом за Ярмолюка, який поїхав у Брентфорд, і сказав, що ви є гравцем масштабу Заварова.
– Це приємні слова, великі аванси для мене. Мені треба виправдати їх.
– Вас змалечку викликали у юнацькі збірні, де ви грали пліч-о-пліч з іншими талантами свого покоління: Забарним, Вівчаренком, Судаковим.
– Завжди з радістю їздив у збірні. Подобалося працювати з Володимиром Єзерським та Сергієм Нагорняком. Не скажу, що у нас дуже близькі стосунки з футболістами, яких ви назвали, але ми добре ладнаємо. Ці хлопці вже тоді виділялися, показували класний футбол, вважалися лідерами. Зараз вони є ключовими футболістами своїх команд.
– Ключовим у СК Дніпро-1 стали і ви. Чи можна сказати, що у вас особлива хімія з Артемом Довбиком? У грі з Аполлоном в Лізі конференцій ви оформили взаємні гол+пас.
– Ми не так давно граємо разом. Думаю, в Артема хімія з тими футболістами, з якими він виступає давніше (Усміхається). Але дійсно взаєморозуміння у нас хороше. Довбик має чудові дані: швидкість, удар, сильну гру корпусом… Коли ти даєш йому пас, він знає, що робити з м'ячем і це завжди загроза воротам суперника.
– Середина поля вашої команди насичена хорошими легіонерами. Чого вчитеся у Бланко та Балулі?
– Це справді сильні виконавці, у яких можна чимало перейняти. У того ж Бланко прекрасна техніка. А як він корпус ставить! Людина викликалася у збірну Аргентини. До речі, я люблю комп’ютерні ігри. Знаю, що Мінго сильний у цьому. От-от збираємося зіграти. Балулі та Амаш у колективі не так давно, але теж є майстерними футболістами.
«Легко перемагати Вадуц? Це хибна думка»
– У єврокубках ви близькі до виходу з групи. Однак хід нещодавніх матчів з ліхтенштейнським Вадуцом насторожував.
– Я читав коментарі вболівальників, мовляв, ми мали легко перемагати. Насправді це хибна думка. Вадуц – дуже сильна команда. Просто погляньте, яких суперників вони пройшли у цьому сезоні: Рапід, Коньяспор… Вони грали на рівні з Аполлоном, чемпіоном Кіпру. Навіть з лідерами нашої групи, з АЗ, проявили себе з найкращого боку. Хтозна, як би все закінчилося, якби не вилучення. У двох матчах, що залишилися, Вадуц ще себе проявить.
– Постійні переїзди – це неабияке випробування для українських представників у єврокубках. Домашні поєдинки ви проводите у словацькому Кошице. Як вас приймають там?
– Коли ти не вдома і безперервно у дорозі – це завжди дискомфорт. Але нам гріх нарікати. У словацькому Кошице дуже затишно, там мешкає багато українців. До нас чудово ставляться, підтримують на матчах, ми відчуваємо увагу у місті. Все чудово.
– СК Дніпро-1 дуже добре стартував і має стовідсотковий показник у Прем’єр-лізі. Далекі мрії про чемпіонство з’являються?
– Попереду ще багато матчів. Ми високо підняли планку, у нас хороша різниця голів, чудові очкові показники. У принципі, шанси на золото чемпіонату непогані. Для нас це був би особливий успіх та здійснення мрії кожного футболіста. Проте говорити про це справді надто рано.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
