- У воротаря інше екіпірування, він грає руками, у нього свій тренер. Вам ніколи не здавалося, що ви займаєтесь іншим видом спорту, ніж польові гравці?
- Бувають дні, коли я тренуюсь більше години з іншими воротарями, це правда, але коли ми займаємося тактикою, то працюємо у загальній групі. Якщо відпрацьовуємо володіння м'ячем – теж. Нині воротарів дедалі більше інтегрують у групові тренування; бувають матчі, коли я володію м'ячем більше ніж деякі польові гравці.
Без гарного воротаря трофеїв не виграєш, хоча у голосуваннях за Золотий м'яч це забувають. Усі поспішають голосувати за нападників, а не воротарів. Ганьба, як на мене. Але я продовжуватиму доводити, що воротар не менш важливий, ніж форвард.
– Але як ми можемо оцінювати воротаря та порівнювати з іншими?
– Думаю, можемо. Дивіться, є Бензема, який забиває 40 голів за сезон. Є Левандовський, який забиває стільки ж. Є Мане, Салах, Мбаппе. Люди голосують за тих, хто найчастіше забиває. При цьому нападник може не забити шість разів, а забити один, і якщо його команда переможе, то його назвуть героєм матчу.
Воротар може відбити багато ударів при рахунку 1:0, і його навряд чи згадають. Та й захисників також згадують рідко. Це ганебна практика.
- Ви думаєте, воротарі отримують мало визнання порівняно з рештою?
– Останнім часом із цим стало краще. Дедалі більше людей бачать, як хороший воротар допомагає команді перемагати. На мою думку, революцію зробив Мануель Нойєр. Фанати побачили, як він виходить далеко в поле, як обігрує – і ахнули. А потім з'явились ми, нове покоління.
Гра Нойєра на чемпіонаті світу 2014 змінила нас і взагалі футбол. Воротар перестав бути хлопцем, який просто відбивав м'ячі.
– Але навіть зараз, коли ми говоримо про схеми, то воротарів не враховуємо. 4-4-2, 4-3-3 і так далі.
- Смішно, що ви це згадали. Минулого тижня я говорив про це з тренерами у «Реалі». Правильно таки 1-4-4-2; ворота ж не порожні, на них хтось є. Та й потім, це просто звичка.
- А як ви стали воротарем? Коли діти ще малі, ніхто не погоджується стояти на воротах.
- Я багато грав волейбол і любив стрибати за м'ячами. У 7-8 років я був лівим захисником у «Генку», і нас запросили на турнір до Німеччини. Нам не вистачало воротаря, і я попросив у тренера зіграти усі матчі. Мене тоді вперше визнали найкращим воротарем турніру.
Потім, коли мені було 11, я вже не хотів ним бути - як і всі, я хотів забивати голи. На щастя, наразі охочих стояти на воротах вже більше. Моєму синові 5 років, і я бачу, скільки їх в академії «Реала». Це чудово.
- Ніколи не шкодували, що обрали це амплуа?
– Жодного разу. Я вперто працював, щоб досягти того, що маю, і завдяки цьому становищу у мене в житті було багато чудових моментів. Жаліти нема про що.
– Наскільки складно влитися у нову команду, коли ти воротар?
– Тут у Мадриді все легко, адже воротарі часто працюють у загальній групі. Тренери намагаються якнайшвидше інтегрувати їх з польовими.
У 2015 році, коли я пошкодив коліно в «Челсі», Моурінью та Хіддінк взагалі змушували мене грати ногами нарівні з партнерами. Це потім допомогло мені краще читати гру, грати швидше, я вивчив нові трюки, які виконував навіть під тиском. Тож тренери допомагають.
- Воротар часто розмовляє з головним тренером?
- Звичайно, частіше ми говоримо з тренером воротарів, але буває, що і з головним - жодних проблем. Ви можете обговорити свої ідеї та бачення. Буває, що я з воріт бачу щось, чого в запалі боротьби не помічає решта. Це може допомогти змінити ситуацію на полі.
– Чому конкуренція корисна польовим гравцям, але не голкіперам?
– Якщо у вас під рукою два воротарі одного рівня, один із них помиляється і ви одразу змінюєте його на іншого, це не допомагає нікому з них. Польові гравці звикли грати по 60-80 хвилин, потім їх міняють, і якщо гравець, який вийшов на заміну, зіграв добре, то наступного разу він з'явиться в основі. Це спрацьовує як стимул.
З воротарем інакше. Заміна голкіпера за 10-15 хвилин до свистка не допоможе. Нам потрібна абсолютна концентрація; заміни її підривають.
- Чи можуть воротарі невисокого зросту бути успішними у футболі, як колись?
– Думаю, це все ще можливо, але складніше, ніж раніше. Більшість сучасних голкіперів вищі 190 см. В Англії тебе готові покарати за помилку при кожному кутовому. Коли ж ти до всього ще й молодий, тобі особливо складно, адже захисники не реагують на підказки.
У мене два метри зросту. На землі я складають повільніше, ніж воротар зі зростом 180 см, але верхова боротьба важливіша, тому клуби шукають воротарів від 190 см. Можливо, щось зміниться в майбутньому, але поки що все так.
- Це правда, що воротарі повинні бути такими ж сильними фізично, як польові гравці?
– Вміння пробігти 15 км нам, звісно, не допоможе. Ми більше займаємося човниковим бігом. Ми біжимо дистанцію з 3-4 швидкими зупинками, чи, буває, робимо прискорення на 5-10 метрів. Тобто ми теж працюємо, але інакше. Свої 4-5 км ми пробігаємо інтенсивніше.
– Чому польові гравці люблять ставати у ворота наприкінці тренувань?
- У «Реалі» Начо любить це робити (посміхається). Хотілося б, аби наприкінці сезону тренер поставив його на ворота в якомусь матчі і він зрозумів, як складно тут грати. Це важка робота. Припустимо, на тренуванні 20 гравців і кожен пробиває по 10 разів – це двісті ударів, які треба відбити.
Ми падаємо, підводимося, знову падаємо. При ударі об землю ми розслабляємо потрібні м'язи, щоб відбити удар і не отримати травму. У деяких матчах роботи у нас менше, ніж у польових гравців, але тренування - це випробування.
– А бувають у воротарів матчі, коли вони взагалі нічого не роблять?
- За всієї поваги до Андорри та Гібралтару, зі мною таке бувало. Наприклад, взяти Гібралтар. Я зробив сейв на 3-й чи 4-й хвилині, після чого так і простояв без діла до кінця матчу. Хоча і з маленькими командами все частіше треба бути насторожі. Вони вже не такі, як раніше.
- І що робить на полі воротар, коли його ворота ніхто не атакує?
- Намагається концентруватися на грі, щось підказує захисникам. Радіємо голам (посміхається). Але головне – не втрачати концентрацію.
– Позиція воротаря сильніше за інших змінилася за останні 20 років?
- Точно. 20 років тому ти міг стояти на лінії – і ніхто тебе ні про що не питав. Перед тобою був ліберо, який страхував решту. Наразі воротар вже не вибиває м'яч – він запускає гру. Його дриблінг чи пас задають їй напрямок. При цьому важлива не точність пасу самого воротаря, а те, як він допоміг команді розвинути атаку далі.
- На дистанції воротар все ще зношується повільніше за інших гравців?
- Коли ви стрибаєте, ви перекладаєте на ногу вагу всього тіла. Я, наприклад, важу 98 кг. Щоб це витримувати, ми робимо фітнес, працюємо над стійкістю та координацією тіла. Медицина дуже розвинулася, це допомагає нам грати довше.
Гра в пас, виходи далеко з воріт, дриблінг - теж додаткове навантаження, хоча мені воно й подобається. Подобається потім говорити, що гол почався з моєї гарної передачі.
– А як щодо м'ячів? Часто їх звинувачують, мовляв, занадто легкі, занадто швидко летять і таке інше…
– Слава богу, вони вже не схожі на Джабулані, яким грали ЧС-2010. Тепер Nike, Puma, Adidas роблять чудові м'ячі, які не ковзають по рукавичках у дощ. Раніше я боявся ловити мокрий м'яч у руки саме через ковзання і бив кулаками; тепер м'ячі стали кращими. І рукавички також. Добре я похвалив екіпірувальників, правда? (посміхається)
– А як зі спілкуванням під час матчів? Чи вдається докричатися до польових?
– Я багато говорю із захисниками, але це треба вміти робити. Потрібна міра. Якщо рот не затикається, то захисники зрештою попросять не заважати. Тому важливо говорити лише справді ключові речі. І ще робити це голосно, бо на стадіонах шумно.
За великим рахунком, я можу перекинутися репліками лише із захистом. Якщо, скажімо, мені заманеться сказати щось Тоні Кроосу, він мене не почує, адже між нами 40 метрів.
– І наостанок, ви задоволені реформами у футболі, які стосуються позиції воротаря?
– Так. Є правила, які зробили гру набагато кращою. Наприклад, заборонили воротарям брати м'яч у руки від своїх – це справді дратувало. Є ще правило 6 секунд - хороше, але, чесно, його ніхто не дотримується. Коли ти ловиш м'яч і падаєш, то лежиш 5 секунд. Потому ще 10 секунд шукаєш, як почати атаку, і весь цей час арбітри тобі не заважають. Тільки після 20 секунд можуть зробити усне зауваження.
Ще хороше правило спрямоване проти тиску на воротаря, що виносить м'яч зі свого штрафного майданчика. Ну, і з покараннями теж – тепер якщо ти таки дістав м'яч разом із ногою, то отримуєш жовту, а не червону. Це рятує.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
