Подібних прогнозів вистачає напередодні будь-якого серйозного футбольного форуму. І дивно було б, якби ЧС-2022 став винятком із правила. Тому особисто я належу до тих, хто подібних оракулів сприймає не дуже серйозно. М'яко кажучи. Але тут інша справа.
А річ у тому, що ЕА Sports робила прогноз на фінали трьох попередніх Мундіалей – у ПАР, Бразилії та в росії. І в усіх трьох випадках контора мала рацію, стовідсотково вгадавши переможця чемпіонату. З іншим фіналістом не вдалося «поцілити» жодного разу, але ім'я тріумфатора - тричі в яблучко.
Тобто, навіть якщо ти тричі не віриш подібним «атракціонам», реальність все одно змушує зважати на їхню думку. Тим більше, що думка, як виявляється, дуже авторитетна.
Так що любителям робити довгограючі ставки я б порекомендував звернути увагу на цей прогноз. У ньому точно щось є.
Водночас, особисто я впевнений, що можливе чемпіонство збірної Аргентини на ЧС-2022 зумовлене не лише і не так інтуїцією прогнозистів, як реальним станом речей. Всі ці «речі» будуть наведені нижче.
***
Почну з того, з чого починають абсолютно всі, коли йдеться про нинішню «альбіселесте». Її ідол Мессі заявив, що чемпіонат світу в Катарі стане для нього останнім. Лео вже 35 років, і зі збірною він до наступного ЧС зав'яже. Так що тут і зараз він робитиме все, щоб піти красиво. Дуже красиво. І вся ця краса для нього може мати лише один відтінок – золотий.
Далі в даному контексті знову потрібно повторити мантру про те, що для того, аби Лео став на одну сходинку з головною зараз іконою аргентинського футболу - Дієго Марадоною - йому обов'язково потрібно перемогти на Мундіалі. Медаль найвищої проби світового футбольного форуму – єдине, чого немає у багатому на трофеї музеї нинішнього капітана збірної Аргентини.
Про Мессі та його відхід зі збірною після ЧС можна ще говорити довго і нудно. Я не хочу більше поширюватися на цю тему, не хочу шукати епітети та метафори, хоча цей футболіст мені справді дуже подобається.
Проте про нього – хочу сподіватися, що після красивого прощання зі збірною – ми обов'язково ще поговоримо. Після ЧС. Тоді й дізнаємося, чи вартий його відхід зі збірної голлівудської історії.
Зараз же, на мій погляд, важливо мати на увазі дещо інше. А саме – ігрову форму Ліонеля. А вона у нього зараз – якщо й не оптимальна, то дуже близька до такого показника.
На думку більшості фахівців, Мессі нарешті пережив – хоч і болісно, але все ж таки – відхід із «Барселони» та акліматизацію в «ПСЖ». Він пережив і ковід, і закиди у грі на «чистих м'ячах». У нинішньому сезоні ми бачимо колишнього Мессі – активного, майстерного, результативного, стрімкого. Я впевнений, що чемпіонат світу буде піком його форми цього сезону.
Обов'язково слід згадати і про моральну форму аргентинського генія. З нею також повний порядок. Підтвердженням цьому можуть бути не лише його голи та результативні дії за «Парі Сен-Жермен», а й те, з яким пієтетом та повагою ставляться до нього одноклубники.
Ще одне підтвердження його гарного морального здоров'я – нещодавня перемога у фіналі чемпіонату Південної Америки (торік). Можна не сумніватися, що вона додала йому настирливості, впевненості та мотивації.
А ось провал в останньому референдумі «Золотого м'яча» точно додасть Ліонелю злості (нагадаю, що Мессі, торішній володар цього трофею, взагалі не був включений до кандидатів на здобуття цьогорічного трофею).
Загалом, чемпіонат світу в Катарі – це та точка, в якій доречно повинні зійтися всі чесноти найкращого футболіста світу цілого покоління.
***
Однак не Мессі єдиним. Роль Лео в «альбіселесте» переоцінити справді складно, але слід сказати і про його партнерів по збірній. Навіть без свого капітана збірна Аргентини має дуже потужний вигляд. Вперше за останні років п'ять склад команди дуже збалансований, не просідає жодна з ігрових ланок.
Є два сильні – справді сильні – голкіпери: Еміліано Мартінес і Рульї. У захисті – свої герої: Тальяфіко, Акунья та Лісандро Мартінес. Півзахист – взагалі казка: Де Пауль, Паредес, Ді Марія. Та й напад – дай Боже кожному: Лаутаро, Альварес, сюди ж віднесемо і Дібалу. І всю цю пишність пов'язує воєдино дуже мотивований вільний художник Ліонель Мессі. Як на мене, дуже вражаючою вийшла картина.
***
Історично так складалося для «альбіселесте», що практично всі свої важливі перемоги за останні десятиліття вони здобували під керівництвом не найвідоміших і найтитулованіших тренерів. Скалоні дуже доречно підходить під цю парадигму.
Давайте цю тезу розглянемо на прикладах. Чемпіонат світу 1986 року збірна Аргентини виграла під керівництвом Карлоса Білардо. Син сицилійських емігрантів до призначення на таку високу посаду запам'ятався одиничним виграним чемпіонатом Аргентини. І роботою у вільний від футболу час гінекологом.
Білардо нічого не ламав, не намагався вигадати велосипед, не тиснув на гравців своїм талантом чи харизмою. Він їм просто не заважав, іноді спрямовуючи у правильне русло.
Чимось схожим на Білардо був і Алехандро Сабелья, котрий, на жаль, нещодавно покинув цей світ, - тренер збірної Аргентини на ЧС-2014.
Головним досягненням дона Алехандро до фіналу бразильського Мундіалю було єдине чемпіонство з «Естудіантесом» у першості Аргентини. У тому самому «Естудіантесі», де здобув свій єдиний аналогічний титул Білардо.
А ось що було, коли збірною Аргентини керували або схиблені на експериментах та формулах (Сампаолі), або просто прижиттєві пам'ятники (Марадона), ми всі чудово пам'ятаємо. Було це зовсім недавно, і все завершилося гучним розчаруванням.
Скалоні – тренер на кшталт Білардо та Сабельї. Особливих досягнень ні на ігровій, ні на тренерській ниві він поки що не має (хіба що перемога у фіналі Копа Америки 2021-го). Проте він влаштовує в Аргентині всіх: і футболістів, і функціонерів, і вболівальників. І навіть Мессі. Бо він нікому не заважає. Він не намагається заново вигадати футбол. Він, наче той скульптор, просто намагається відсіяти все зайве, щоб вийшов шедевр.
Мені здається, Скалоні та його команда зараз дуже близькі до створення шедевра. Гранично близькі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
