Чемпіонат світу – футбольне змагання № 1 із усіх, які нині існують на нашій планеті. Якою б економічно вигідною та престижною не була Ліга чемпіонів УЄФА, чи наскільки б інтригуючим та захоплюючим не був Кубок Лібертадорес, їм не під силу зрівнятися з подією, в очікуванні якої весь футбольний світ живе протягом чотирьох років.
Саме тому кожен серйозний футболіст мріє хоч раз зіграти на чемпіонаті світу. Виграти - це взагалі практично за межею реальності, адже щасливчиків серед загальної кількості гравців настільки мало, що їм навіть не заздрять, а просто сприймають практично як живих легенд.
Втім, в історії футболу є чимало топових гравців, котрим у кар'єрі так і не випала можливість зіграти на мундіалі. Про п'ятьох світових зірок, що опинилися у цій невеселій компанії, сьогодні й згадаємо…
Альфредо Ді Стефано
Аргентинця Альфредо Ді Стефано, який згодом отримав іспанське громадянство, називали Білою Стрілою. Саме по собі це прізвисько чудово характеризує стиль футболу, який демонстрував форвард – швидкий, енергійний, різкий, стрімкий… Будь-які епітети тьмяніють на тлі того, що витворював на полі Ді Стефано, а тому вболівальникам, які бачили на власні очі ключові етапи його кар'єри, можна лише по-доброму позаздрити.
У 50-60-х роках минулого століття Ді Стефано був ключовою зіркою мадридського Реала - команди, яка вже тоді взялася активно вписувати свою назву в історію Кубка європейських чемпіонів, згодом переформатованого на Лігу чемпіонів. У таборі мадридців Альфредо п'ять разів перемагав в цьому турнірі, а також вісім разів вигравав чемпіонат Іспанії. Загалом за Реал Ді Стефано провів 386 матчів і забив 308 м'ячів – феноменальні цифри, як за тих, так і за нинішніх часів.
На міжнародному рівні Ді Стефано в силу правил, що діяли тоді, вдалося послідовно пограти одразу за три збірні - Аргентини, Колумбії та Іспанії. ЧС-1950 Альфредо пропустив через те, що аргентинці не кваліфікувалися туди, а через чотири роки Ді Стефано був позбавлений навіть шансу вирушити на мундіаль, бо погодився пограти за Колумбію, керівництво футболу якої знаходилося на той момент у гострому конфлікті з ФІФА. З 1957 року форвард почав виступати за збірну Іспанії, але й тут його спіткала невдача у спробах зіграти на чемпіонатах світу. На турнір 1958 року у Швеції іспанці не змогли кваліфікуватись, а на ЧС-1962 Ді Стефано, якому на той момент було вже 35 років, хоч і поїхав у складі збірної Іспанії, але через травму зіграти на тому мундіалі так і не зумів. Ще через чотири роки, у 1966-му, Альфредо, який вже грав за Еспаньол, зважився завершити кар'єру гравця, а тому ні про яку участь на чемпіонаті світу навіть не йшлося.
Альфредо Ді Стефано помер 7 липня 2017 року у Мадриді на 89-му році життя. Його ім'ям названий стадіон, на якому грає молодіжка Реала, а ще за життя на честь видатного форварда на околицях Сантьяго Бернабеу було встановлено пам'ятник.
Джордж Бест
Джорджа Беста називають одним із найкращих футболістів у багаторічній історії Манчестер Юнайтед. За Червоних дияволів цей атакувальний півзахисник виступав із 1963 по 1974 роки, після чого його кар'єри пішла на спад, хоча до 1984-го він ще встиг змінити з півтора десятки команд з різних країн, остаточно вгамувавшись і завершивши виступи у віці 38 років.
З Манчестер Юнайтед Бест двічі перемагав у чемпіонаті Англії, а у 1968-му допоміг Червоним дияволам взяти історичний Кубок європейських чемпіонів, адже саме ця команда стала першим представником Англії, який перемагав у змаганні. Тоді ж, у 1968-му, Бест отримав Золотий м'яч, причому саме за успіхи на клубному рівні.
Міжнародна кар'єра Беста навряд чи мала шанси скластися успішніше, ніж вона в результаті склалася. Вся справа у тому, що Джордж народився та виріс у Північній Ірландії, згодом вирішивши захищати кольори саме своєї батьківщини. Ця збірна ніколи не належала до когорти європейських грандів, тому пробитися на чемпіонат світу для неї завжди було дуже непростим завданням. Вперше Північна Ірландія зіграла на мундіалі у 1958 році, коли дісталася чвертьфіналу, а потім взяла паузу у виступах на світових чемпіонатах аж до 1982 року. У цей відрізок якраз й вписався весь міжнародний етап виступів Беста, який продовжився з 1964 по 1977 роки... Примітно, що після того Північна Ірландія кваліфікувалася ще й на ЧС-1986, а потім вже більше 36 років не може знову порадувати своїх фанатів та зіграти на мундіалі.
Джордж Бест помер у віці 59 років. Це сталося 25 листопада 2005 року в Лондоні через численні проблеми із внутрішніми органами. До цього Бест протягом багатьох років зловживав алкоголем, пристрасть до якого ц призвела до трагічного та передчасного відходу легенди Манчестер Юнайтед із життя…
Джордж Веа
На клубному рівні заговорити про себе Веа змусив у Монако, а його найкращі роки кар'єри припали на виступи за Парі Сен-Жермен та Мілан. З останніми двома командами Джордж ставав чемпіоном у Франції та Італії, й неабияк прокачав свої скілли, ставши по-справжньому топовим голеадором свого часу.
На міжнародному рівні Веа з 1986 року виступав за рідну Ліберію, де провів 61 матч і відзначився 22 забитими м'ячами. Досі цей показник залишається найвищим для ліберійців, а Джордж – найкращим голеадором в історії національної команди. Проблема Веа полягала в тому, що Ліберія ніколи до нього, при ньому, як і після нього не кваліфіковувалася на чемпіонати світу. Незважаючи на те, що саме у таборі цієї збірної з'явився єдиний африканець серед володарів Золотого м'яча, решта команди по підбору виконавців була вкрай невиразною, і ні на що серйозне не претендувала навіть на рідному континенті, де лише двічі змогла пробитися до фінального турніру Кубка африканських націй, але обмежувалася лише виступами на групової стадії.
Після завершення кар'єри Веа ненадовго вирішив зайнятися тренерською діяльністю, але там у нього справи не пішли, і Джордж схилив свій вибір на користь політики. На цій ниві екс-форвард Мілана досяг таких же суттєвих висот, як і у футболці Россо-нері. Зокрема, у грудні 2019 року Джордж Веа виграв президентські вибори на батьківщині, й зараз є національним лідером Ліберії.
Ерік Кантона
Проте яскраві та якісні виступи за клуб зовсім не стали причиною для тріумфів Кантона зі збірною Франції. Кар'єра Еріка у таборі Триколірних припала на аж ніяк не найкращий період в історії цієї команди – з 1987 по 1995 роки. Французи, зокрема, не змогли кваліфікуватися одразу на два мундіалі поспіль – без них пройшли чемпіонати світу у 1990 та 1994 роках. На жаль, Кантона не дочекався ЧС-1998, на якому Франція зіграла вже як господарка, й тріумфально виграла турнір, розбивши у фіналі Бразилію із рахунком 3:0.
За рік до цього, влітку 1997-го, Кантона заявив про завершення кар'єри футболіста. Таке рішення Король Ерік прийняв, коли йому був лише 31 рік. З того часу Кантона відійшов від футболу настільки, наскільки це можливо. Француз все ще досить люб'язно роздає інтерв'ю та ділиться думками про сьогоднішні проблеми Манчестер Юнайтед, проте працювати тренером чи функціонером у цьому виді спорту не вважає за потрібне.
А от у кіно Кантона, здається, знаходить зараз набагато більше джерело натхнення, ніж у футболі. Починаючи із 1995 року Ерік знявся вже у двох десятках різних картин, і 56-річного екс-форварда збірної Франції багато режисерів, здається, й у найближчі роки із задоволенням розглядатимуть у вигляді опції щодо покращення якості своєї кінопродукції.
Райан Гіггз
Гіггз став уособленням успіхів Манчестер Юнайтед в епоху Алекса Фергюсона, і після відходу шотландця намагався протягом якогось часу допомогти Червоним дияволам повернути колишню велич. Райану належить абсолютно унікальне за сучасними мірками досягнення - 13 чемпіонських титулів у англійській Прем'єр-лізі, до яких валлійцю пощастило додати дві перемоги в Лізі чемпіонів, та безліч другорядних трофеїв, які на тлі вказаних просто тьмяніють і є фактическо зайвими у перерахуванні.
Однак міжнародна кар'єра Гіггза не видалася такою вражаючою. Все через виступи за збірну Уельсу, яка лише у 1958 році змогла кваліфікуватися на чемпіонат світу, після чого зробити цього їй не вдавалося аж до турніру у Катарі цього року, коли у вирішальному раунді плей-офф європейського відбору валлійці мінімально здолали Україну (1:0). Навіть на чемпіонатах Європи Гіггз не зіграв, бо до 2016 року Дракони туди не виходили, а Райан виступав за них із 1991 по 2007 роки, після чого фактично віддав лаври лідерства Гарету Бейлу, якому вже пощастило з іграми на топ-турнірах у складі збірної набагато більше.
Цікаво, що після завершення кар'єри футболіста Гіггз став тренером. Спершу він попрацював асистентом у Девіда Моєса в рідному Манчестер Юнайтед, невдовзі очолив Червоних дияволів, але буквально на кілька матчів, а потім залишив Олд Траффорд, щоб на початку 2018-го прийняти збірну Уельсу. З рідною командою Райан міг би поїхати на ЧС-2022 до Катару вже як тренер, але й тут Гіггзу не пощастило – трохи раніше його звинуватили у побитті колишньої співмешканки, і цей скандал змусив наставника спершу на якийсь час відійти від справ, а потім й зовсім повноцінно залишити посаду головного тренера збірної Уельсу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
