Крок перший. «Гренобль»
Надворі був жаркий липень 2008-го.
«Гренобль», який за підсумками сезону вигриз путівку в еліту, під палючим південним сонцем підбирав склад для Ліги 1. Непросте завдання!
Олів’є Жиру тільки-но повернувся з оренди в Насьоналі, де наколотив 14 голів за «Істр». Для 22-річного парубка, який ніколи не подавав великих надій, це було гарно.
«Я добре пам’ятаю той тренувальний збір. У нас було мало грошей, тож ми переглядали безліч безплатних гравців», - розповідає тодішній тренер Мехмед Баждаревич.
«Коли я вперше побачив Жиру, то мене вразила його ліва нога. Він дуже хотів грати, але в мене була серйозна конкуренція. Був Насім Акрур, легенда клубу; були Франк Джа Джедже, Соф’ян Фегулі. Але Олів’є тренувався добре…»
Саме тоді в «Греноблі» Жиру пересікся з Валідом Реграгі - цю історію преса активно розкручувала перед матчем Франції та Марокко. Основний нападник одних проти головного тренера інших - звучить! Втім, шуму там більше, ніж сенсу.
Вони зіграли разом лише один спаринг проти «Меца» (2:2). Жиру забив, а далі на нього вийшов «Тур» - і Олів’є майже одразу підписав контракт.
«Валід був одним з наших лідерів, він дуже добре керував роздягальнею. Він був дуже освічений і як футболіст, і як людина. Для нас це була знахідка», - Баждаревич не здивований, що Реграгі став топ-тренером.
А от Жиру він прогледів, відпустив, і вже у 2010-му прочитав у газетах, що Олів’є виграв гонку бомбардирів у Лізі 2. Він дуже швидко вчився - це перше, що про нього написали.
Крок другий. «Монпельє»
На календарі було 19 лютого 2012-го, і в Лізі 1 відбувалося щось дивне.
Скільки б зірок не купляли шейхи для «ПСЖ», скільки б голів не забивали «Ліон», «Марсель» та нещодавній чемпіон «Лілль», на вершині ліги залишалися «Паладини» Рене Жирара.
Команда збитих льотчиків, ноунеймів та просто посередностей перемагала щотижня, і фани зривали горло, розтягуючи прізвище довготелесого і водночас гнучкого центрального нападника.
Жиру забивав ногами, головою; навіть коли він подавав, то все одно забивав - м’яч ніби сам шукав ворота. Перед очним матчем з «Монпельє» тренери «ПСЖ» сконцентрувалися саме на ньому - вважалося, що закривши Олів’є, гра буде зроблена.
Бішевац, Алекс та Сахо - три захисники-вежі - виштовхували Жиру подалі від штрафного впродовж 90 хвилин (тоді ще по 10-15 не додавали), і зрештою досягли успіху. Жиру не мав моментів, аби відзначитися. Хто ж знав, що він саме цього й чекав.
Наприкінці першого тайму, Олів’є забрав з собою двох опікунів, звільнивши простір для ривка Юнеса Бельханда - і той забив м’яч.
Весь другий тайм Олів’є продовжував водити Бішеваца й Алекса манівцями - бродив центром поля, відходив на фланги, зрідка забігаючи у «свою» зону. Захист «ПСЖ» натурально не знав, що йому робити!
Ну, а варто було Бішевацу махнути рукою, як Жиру знайшов вільні метри і навісив точно на голову Джону Утак. Матч закінчився внічию 2:2, «Монпельє» зберіг лідерство.
Після того туру «Паладини» зіграли ще 14, а тоді вперше стали чемпіонами. Жиру у свої 26 років отримав визнання, славу, пропозиції. Навіть Лоран Блан в збірну пару раз викликав - нічого особливого, вимагалося лише вигравати верх у дні, коли Бензема й Рібері давали слабину.
Жиру лишився назавжди вдячний засновнику «Монпельє» Луї Ніколлену за ту можливість:
«Лулу, без твого дзвінка у мене б не було такої долі - ані футбольної, ані людської».
Він приїхав на похорони Ніколлена у 2017-му як гравець «Арсеналу». Ніхто інший з золотого «Монпельє» не зробив навіть схожої кар’єри, хоча ЗМІ більше любили Бельханда.
Так преса побачила, що Жиру не лише швидко вчився, але й міцно тримався за здобуте.
Крок третій. «Арсенал»
Боротися за місце з Тьєррі Анрі стало особливо складно, відколи той закінчив кар’єру.
Робін ван Персі в якості наступника хоч якось задовольняв публіку, але Жиру? Олів’є дратував, навіть якщо тренер та партнери по команді запевняли в його корисності. Фани просто хотіли інший типаж, хотіли красивих фінтів та індивідуальних голів.
А ще прагнули регулярних перемог, які в середині десятих наче вітром здуло. Уся Англія тролила «Канонірів» за 4-те місце - хто ж знав, що невдовзі воно стане їхньою мрією?
Ну, а час йшов - один сезон за іншим. Жиру забивав стабільні 14-16 голів у АПЛ, «Арсенал» продовжував замикати ТОП-4. З ідейної коми усіх вивело чемпіонство «Лестера» - і мова не лише про «Канонірів», хоча й про них також.
1 січня 2017-го Жиру знав, що його доля вирішена; що боси майже домовилися з «Ліоном» по Ляказетту, коли наважився на удар скорпіона в матчі з «Крістал Пелас».
«Олів’є непохитний. Навіть коли медичний персонал пропонує йому перепочинок, він проти. Після матчу з «Ньюкаслом» йому наклали п'ять швів. Він відіграв усю зустріч і навіть жодного разу не поскаржився», - захоплювався Венгер, але від лавки Жиру не вберіг.
За диво-гол «Пеласу» ФІФА нагородила француза премією Пушкаша - і так він отримав свою хвилину слави у розпал безславного періоду.
Алексіс Санчес, Месут Озіл, Аарон Ремсі, Джек Вілшир - той «Арсенал» мав море таланту, але командою так і не став. Короткі спалахи - це все, що їм вдалося. Але не Жиру.
Саме на тому етапі ЗМІ дізналися, що цей чоловік, наче колись Міро Клозе, створений передусім для футболу збірних.
Крок четвертий. «Челсі»
Бензема викинули з «Ле Бле» у 2015-му, коли він вляпався у шантаж Матьє Вальбуена.
Найкращий форвард покоління поводився, наче карикатурний гангстер, а за дурість завжди треба платити.
Тим часом Жиру працював на кожному тренуванні, і Дідьє Дешам це оцінив. Футбол збірних відрізняється від клубного тим, що часу награвати щось складне нема, і ставка робиться на прості речі. Загравання стовпа - одна з таких.
Вже на Євро-2016 було видно, що Франція повертається всерйоз, але тоді їй не вистачило хватки. Вона з’явилася через два роки у країні 404.
Жиру на переможному ЧС жодного разу не пробив у площину воріт - і це мінус, але водночас він був основним в усіх важливих матчах - і це жирний плюс, заради якого француз і перебирався з «Арсеналу» в «Челсі» в січні 2018-го.
«Олів'є, ймовірно, найкращий таргетмен у світі. Коли він отримує м'яч, то здатний утримувати його, і завдяки цьому ми можемо прориватися у штрафний майданчик. Саме тому мені так подобається грати з ним», - розхвалював новачка Еден Азар.
Ну, а повна сатисфакція настала 29 травня 2019-го в Баку. «Челсі» проти «Арсеналу»; дербі Лондону в фіналі Ліги Європи - за тим поєдинком спостерігали мільйони людей, які поняття не мали, що вже наступний фінал зустрінуть з масками на обличчях.
Жиру того вечора відбігав усі 90 хвилин, і на 49-й у фірмовому стилі відкрив рахунок. «Челсі» впевнено переміг 4:1.
Так ЗМІ зрозуміли, що Олів’є ніколи не можна скидати з рахунків у великих матчах. Відповідальність не душить його, а навпаки окриляє.
Крок п’ятий. Франція
Ну, а далі нові проблеми з практикою, плюс солідний вік - здавалося, що все. Фінал.
Дешам навіть не говорив з Жиру перед відбірковими матчами до ЧС-2022. Повернувши в збірну Бензема, DD її ніби переосмислював, але виходило кострубато, що й довела Швейцарія на Євро.
Рішення було в Дідьє під носом, та деякий час він уникав його через гордість - все-таки, повернувши Каріма тренер поставив на кін власну репутацію.
Втім, тут сама доля була на стороні Франції. Після отримання Золотого м’яча Бензема вперше в житті захлеснули травми - одна, третя, п’ята… Тим часом Жиру у свої 36 років виглядав, наче з’їв молодильне яблуко; ну, або дізнався секрет Златана, що ймовірніше, зважаючи на їх партнерство в «Мілані».
«Останніми місяцями Олів’є було непросто, але він ніколи не втрачав мотивації повернутися до збірної Франції. Він завжди в це вірив і робив, що потрібно, аби опинитися в Катарі. У Олів'є ніколи не виникало бажання помсти. Він просто хотів знову бути з командою», - скромничав брат Жиру Ромен, коли форварда таки повернули до «Ле Бле».
Ну, а далі було 4 грудня, стадіон «Аль-Тумама» в Досі, 1/8 фіналу проти Польщі. Кіліан Мбаппе отримав м’яч перед штрафним, озирнувся і помітив, що центральні захисники не контролюють лінію офсайду.
Проникаючий пас, Жиру отримує м’яч - і не дивлячись на ворота б’є точно під штангу. 1:0! А ще це був рекордний, 52-й гол Олів’є за Триколірних.
***
І понеслися компліменти! Кілька днів не стихало в ЗМІ - і… майже все мимо.
Олів’є не безгрішний, і ніякий він не суперталант - не вірте глорам. Він просто чоловік, який знає, чого хоче, і важко працює заради мети.
«Його сильна сторона - віра у свої якості. Він завжди думав про те, як допомогти команді, навіть якщо виходив на поле рідко. І з кожного випробування повертався сильнішим, ніж був до цього», - резюмує Робер Пірес.
Скажете, чому ж інші не забивають 52 голи, якщо все так просто? Так чоловіків в футболі мало залишилось! Кругом одні хлопчики, які то танцюють, то плачуть, а зібратися докупи в важливий момент не можуть. На таких глянеш - і одразу ясно: в «Греноблі» на перегляді вони не бували.
Попереду в нас фінал ЧС, але точно не фінал Олів’є Жиру. З такою опозицією він продовжить давати результаті і надалі, от побачите.
Роман Синчук
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
