Оборонець Бахмута, активіст Майдану, воїн з часів АТО – українські футболісти на війні з росією

Футбол України 31 Грудня, 18:58 403
Оборонець Бахмута, активіст Майдану, воїн з часів АТО – українські футболісти на війні з росією
Напередодні Нового року згадуємо українських героїв зі світу футболу. Тих, хто зі зброєю у руках протистоїть російській агресії.

Можливість святкувати Новий рік зі світлими помислами та новими надіями у власному помешканні – це великий привілей, подарований нам українськими воїнами. Кожен прожитий нами день в умовах відкритої збройної агресії навіженого сусіда є заслугою тих, хто бореться з російськими загарбниками. Наші захисники принесли у жертву свій комфорт, здоров'я і навіть життя. Серед цих достойників виявилося чимало представників футбольного світу.

На жаль, ми не можемо персонально подякувати кожному воїну поіменно та висловити шану тим, хто віддав за незалежність України усе, що мав. Однак загадати спільне бажання у новорічну ніч та щиро подякувати цим людям – наш обов'язок.

Андрій Маслов (ФК Харків)


Вихованець харківського футболу перші кроки на професійному рівні робив у донецькому Металургу. У 2004-му у складі Металурга-2 дебютував у Другій лізі. Невдовзі став гравцем ФК Харків, де також виступав лише за другу команду. У тому ж дивізіоні Маслов пізніше грав за Гірник-Спорт з Горішніх Плавнів та Олком з Мелітополя. У 2015-му вступив у батальйон «Донбас», згодом служив у кількох мотопіхотних бригадах, мав позивний «Футболіст». Загинув у свій день народження – 21 травня 2018-го неподалік Горлівки. Андрію назавжди 31.

Сергій Баланчук (Динамо)


Вихованець київського Динамо з класу Шовковського, Ващука та Федорова. Не зумів розкритися у рідному клубі, утім класно проявив себе у Ворсклі та виграв Кубок Ізраїлю у складі Маккабі із Хайфи. Був різносторонньо розвинутою людиною, закінчив школу із золотою медаллю, став адвокатом та виконував обов'язки третейського судді. А після повномасштабного російського вторгнення пішов захищати Україну на передову. 7 липня 2022 екс-гравець молодіжної збірної України загинув у боях під Бахмутом. Йому було лише 47 років.

Артур Гриценко (Карпати)


Уродженець Житомирщини як футболіст реалізувався у Львові, де виступав за Карпати та ФК Львів (у складі «зелено-білих» дебютував у елітному дивізіоні). Згодом грав у Сумах, Стрию та Кам'янському на рівні Першої ліги. Після футбольної кар'єри певний час мешкав у Франції. Загинув 22 квітня 2022-го у 43-річному віці під час боїв на Харківщині.

Василь Новохацький (ЦСКА Київ)


Одним із перших екс-футболістів професіоналів захищати Україну зі зброєю в руках взявся Василь Новохацький. Чи не головне його футбольне досягнення – гол у фіналі Кубка України у матчі проти київського Динамо 1998-го. Крім того, Новохацький виступав у Греції та Ізраїлі (зокрема, в Іонікосі під керівництвом Олега Блохіна). У 2015-му колишній футболіст брав участь в АТО та воював на Донбасі. Нині повернувся у рідну Калинівку, що на Вінниччині.

Олег Івахнюк (Карпати)


Активіст Революції Гідності був одним із добровольців батальйону «Донбас» і фактично з Майдану вирушив на передову. У липні 2014-го зазнав важкого поранення під Попасною, яке дається взнаки дотепер. Уродженець Калуша переніс кілька десятків операцій, пройшов реабілітацію у Барселоні та США, та все ще бореться з наслідками поранення. На професійному рівні виступав за друголігові Карпати-3, навчався у Львові разом із Паньківим, Фещуком та Ярмашем.

Олександр Алієв (Динамо)


Найвідоміший представник українського футболу на війні ще й став символом трансформації свідомості у найкращому її прояві. Уродженець Хабаровська у лютому вступив до територіальної оборони Києва, а згодом і в ЗСУ. І нехай екс-футболіст національної збірної України не брав участі у запеклих боях, проте сам вчинок Алієва та його особистісне перетворення стали прикладом для багатьох у перші місяці війни.

Юрій Вернидуб (Кривбас)


Ще один зразок неабиякого символізму. Український тренер на момент повномасштабного вторгнення працював у Шерифі, утім вирішив покинути молдовський клуб, повернувся на Батьківщину і вступив у ЗСУ. Згодом Вернидуб очолив Кривбас і перейшов до повноцінної тренерської роботи.

Андрій Богданов та Владислав Велетень (Колос)


Футболісти ковалівської команди вирішили перервати футбольну кар'єру, щоб вступити у Збройні Сили України. Історії Богданова та Велетня схожі. Обидва народилися у Києві, пройшли школу Динамо, з тією лише різницею, що Андрій старший за Владислава на 12 років. Хлопці вже повернулися у розташування Колоса. Богданов навіть встиг провести 7 поєдинків у поточному сезоні, а Велетень стільки ж разів потрапляв у заявку на матчі УПЛ.

Святослав Сирота (Дніпро)


Вихованець Динамо, який розкрився у Дніпрі та Вересі, вигравав бронзу Вищої ліги та грав у фіналі Кубка України. Пізніше працював функціонером та тренером. Воював на Луганщині, у травні отримав контузію під час бойових дій.

Ігор Плотко (Карпати)


Наприкінці 90-х вигравав бронзу чемпіонату з Карпатами та був частиною міцного Дніпра. Плотко закріпив за собою статус справжнього пілігрима українського футболу, змінивши десяток команд. У 55 років перервав тренерську кар'єру і вступив до лав ЗСУ.

Олександр Ситник (Металург Донецьк)


Вихованець Шахтаря грав за три провідні команди Донецька (також за Металург та Олімпік). Пік його кар'єри припав на виступи у футболці МетаДона, хоча і у попередній команді, Сталі з Кам'янського, нападник виглядав доволі переконливо. Свій післяфутбольний шлях Олександр розпочав у Краматорську, де взявся тренувати дітей. Нині Ситник у рядах ЗСУ захищає Донбас, який став для нього рідним.

Володимир Сениця (Епіцентр)


Виступи у Першій лізі та боротьбу за вихід в УПЛ захисник Епіцентру проміняв на захист батьківщини. Одразу після російського повномасштабного вторгнення вихованець Карпат повернувся з Туреччини, де відбувалися тренувальні збори Епіцентру, і приєднався до ДУК «Правий Сектор». Сениця отримав повну довіру та розуміння від тренерського штабу команди з Кам'янця-Подільського в особі Сергія Нагорняка. Володимиру лише 25 і ставити хрест на професійній кар'єрі він не збирається.

Микита Федотов (Понферрадіна)


Вихованець Шахтаря вже після 24 лютого повернувся в Україну з Іспанії. Воротар збирався підписати контракт з харківським Металістом, натомість вступив до лав територіальної оборони, а потім і до ЗСУ. Влітку 22-річний Федотов повернувся в Іспанію та став гравцем Понферрадіни.

Іван Лука Вавассорі (Італія)


Схожа історія і у цього хлопця. Іван народився у Росії, проте згодом його усиновила італійська сім'я. Вже на Апеннінах Вавассорі почав займатися футболом та грав за нижчолігові Альчоне, Лен'яно та Про Патрія. У лютому він прилетів до України і став на захист нашої країни. Через два місяці Іван потрапив під обстріл у момент евакуації поранених з Маріуполя, однак серйозно не постраждав. Нині італієць повернувся додому.

Тарас Пінчук (Лівий Берег)


Якби не російський наступ, то захисник Лівого Берега, ймовірно, виступав би у Першій лізі – у минулому сезоні його команда йшла серед лідерів групи «А» у Другій лізі. Проте корінний киянин пішов добровольцем у Збройні Сили України і поставив футбол на паузу. Пінчук є вихованцем Динамо, потрапляв у заявку основної команди, проте розкрився лише у Зірці та Оболоні, де грав пізніше.

Руслан Зарубін та Ігор Чередніченко (Олександрія)


Друзі, які виступали за Олександрію, відносно нещодавно завершили кар'єру і домовилися разом піти у військкомат – Руслан та Ігор потрапили у Нацгвардію, захищали рідну Харківщину. До речі, Зарубін ще задовго до вторгнення видавав базу про Росію і не соромився називати речі своїми іменами, на відміну від послідовників гасла «футбол поза політикою».

Олексій Красов, Віктор Мартян, Руслан Пісний, Олексій Безпалов


Історія кожного з цих хлопців показова та промовиста. Усі діючі футболісти-професіонали з клубів Першої та Другої ліг. Наприклад, уродженець Донецька Олексій Красов виховувався у місцевому Металургу, а до війни грав за Скорук. Віктор Мартян пройшов школу Чорноморця, був найкращим бомбардиром черкаського Дніпра у минулому сезоні, у лютому підписав контракт з херсонським Кристалом, а через кілька місяців зі зброєю у руках захищав Україну. Як і Руслан Пісний, який пройшов довгий шлях від аматорів до Першої ліги з Альянсом, та молодий талант з Краматорська Олексій Безпалов.

Ігор Пономаренко та Дмитро Кубряк


До оборони України долучилися і представники суддівського корпусу. Якщо Ігор Пономаренко з Миколаєва кар'єру лайнсмена закінчив у статусі одного з найбільш досвідчених асистентів арбітрів нашого футболу, то дніпрянин Дмитро Кубряк лише починав сходження в УПЛ.


Перший брав участь у звільненні Лиману, а другий, медик за фахом, добровольцем вирушив у Маріуполь на порятунок тамтешнього населення.

***

Окремо варто відзначити і тих людей зі світу футболу, які вступали до тероборони та інших воєнізованих підрозділів. Особливо у лютому чи березні, коли складно було зрозуміти, що готує нам кожен новий день, такі вчинки також містили елементи героїзму. Окрема подяка і тим, хто жертвував на потреби нашої армії та продовжує це робити. Роман Зозуля, Андрій Ярмоленко та сотні інших українських футболістів хоч і безпосередньо не брали участі у бойових діях, утім здійснили свій вагомий внесок у майбутню перемогу України. Гордість та захоплення викликають тисячі футбольних фанатів, які втілили у життя рядки пісні «Хлопці з Бандерштадту». Українські ультрас виявилися тими, «хто під кулі піде».


Щоденно своє життя віддають найкращі з-поміж нас. У війні проти Росії найціннішим пожертвували й футболісти-аматори. Нам відома лише частина імен загиблих героїв: Віталій Сапило, Дмитро Семенчук, Юрій Царик, Дмитро Півень, Петро Гаврилів, Павло Кириченко, Олег Мазур, Григорій Добош, а також дитячий тренер зі структури ФК Львів Дмитро Фіалка.

Прикро, та ми не знаємо про безліч інших героїчних вчинків українських воїнів, про які у майбутньому обов'язково напишуть книжки та знімуть фільми. Водночас ми можемо пишатися тим, що Україна перебуває у надійних руках і, сподіваємося, у 2023 році зможе здобути найважливішу перемогу у своїй історії – над російським злом.