6 зірок футболу, котрі ставали чемпіонами світу, не виходячи на поле

Чемпіонат Світу 2022 7 Січня, 11:24 1609
6 зірок футболу, котрі ставали чемпіонами світу, не виходячи на поле
Іноді, щоб отримати нагороду, зовсім не обов'язково докладати надзусилля.

Перемога на чемпіонаті світу, безумовно, є найбільш значущим та важливим досягненням у кар'єрі будь-якого футболіста-професіонала. Незважаючи на величезну популярність клубних змагань, саме мундіаль для збірних, який проводиться раз на чотири роки, залишається не тільки неймовірно популярною, а й найбільш очікуваною подією для вболівальників, гравців, тренерів і, звичайно, спонсорів.

Втім, щоб стати чемпіоном світу часом зовсім не обов'язково докладати надзусилля. Іноді для цього досить просто опинитися у фінальній заявці на турнір, після чого можна навіть не з'являтися на полі… Причому таке траплялося не лише у кар'єрі футболістів середнього рівня (Ерік Дурм зі збірною Німеччини на ЧС-2014 або Херонімо Рульї зі збірною Аргентини на ЧС- 2022), але й у послужному списку значно яскравіших особистостей, яких можна сміливо називати зірками футболу…

Пепе (1958, 1962)

Бразилець Жозе Масія, більш відомий як Пепе, є визнаною легендою Сантоса. У цій команді лівий півзахисник провів всю професійну кар'єру й запам'ятався відмінною результативністю, а також п'ятьма перемогами у чемпіонаті Бразилії. Досі за кількістю голів за Сантос Пепе поступається лише феноменальному Пеле, а решта голеадорів Риб перебувають далеко позаду цієї легендарної парочки.

Недивно, що настільки талановитий та якісний гравець був затребуваний і у лавах національної збірної. Пепе двічі потрапляв у заявку на тріумфальні для Бразилії чемпіонати світу – в 1958-му та 1962-му. Однак у обох випадках хавбеку так і не пощастило провести на мундіалях хоча б хвилинку на полі… Причинами обидва рази ставали травми – спочатку Пепе пошкодив щиколотку, а через чотири роки буквально в останній момент почав відчувати проблеми із коліном.

У підсумку на чемпіонатах світу за Бразилію грали інші футболісти, але Пепе отримав свої два золота і є одним з найбільш титулованих гравців в історії. Загалом за Селесао він зіграв 34 поєдинки, в яких відзначився 16 забитими м'ячами. Після завершення кар'єри футболіста тривалий час працював тренером, переважно на батьківщині. На цій ниві також мав успіхи, хоча й не настільки яскраві, як під час кар’єри гравця. У 2004 році відійшов від активної діяльності в футболі.

Нині Пепе 87 років, і він спокійно доживає відведений йому на землі час, періодично отримуючи абсолютно заслужену повагу з боку сучасних футболістів та функціонерів.

Франко Барезі (1982)

Італієць Франко Барезі є одним з найбільш відомих та авторитетних центральних захисників в історії футболу. Він може похвалитися карколомною кар'єрою у складі рідного Мілана, де відіграв із самої юності й до рішення повісити бутси на цвях. З Червоно-чорними Барезі шість разів ставав чемпіоном Італії та тричі вигравав Кубок європейських чемпіонів, ставши абсолютною легендою континентального футболу.

У 1982 році Барезі зі збірною Італії став і чемпіоном світу. Проте тодішній наставник Скуадри Адзурри Енцо Беарзот вважав за краще довіряти місце у складі іншим виконавцям, а молодого Франко раз по раз залишав на лаві запасних. В підсумку італійці дісталися фіналу, де здолали збірну ФРН (3:1), але Барезі на тому тріумфальному для його команди мундіалі так і не провів жодної хвилини.

З Беарзотом стосунки у Барезі взагалі не склалися, тому захисник взагалі не поїхав на ЧС-1986, а ось після зміни головного тренера став однією з ключових фігур у національній збірній. Однак ані на ЧС-1990, ані на ЧС-1994, участь у яких брав Франко, Італії так і не вдалося виграти, хоча обидва рази Скуадра Адзурра наближалася до тріумфу досить близько – на домашньому мундіалі взяла бронзу, а на турнірі у США фінішувала другою. Цікаво також, що на ЧС-1994 Барезі був капітаном італійської збірної, а у фіналі в серії післяматчевих пенальті став одним із трьох футболістів Скуадри Адзурри, який не реалізував свою спробу…

Нині Барезі 62 роки. З 2020-го він є віце-президентом рідного для себе Мілана.

Даніель Пассарелла (1986)

Центральний захисник Даніель Пассарелла був капітаном національної збірної Аргентини, коли їй вдалося вперше стати чемпіоном світу на домашньому мундіалі 1978 року. Саме Пассарелла став першим аргентинцем в історії, який взяв до рук Кубок світу, що має певне символічне значення для вболівальників біло-блакитних.

На ЧС-1986 у Мексиці, який також став для аргентинців тріумфальним, і запам'ятався чудовою грою Дієго Марадони, Пассарелла також був відібраний тренерським штабом, але через нещасливий випадок так і не провів на тому турнірі жодної хвилини… Справа в тому, що Пассареллу спіткав напад ентероколіту, через що він провів чемпіонат світу не на полі, а у ліжку.

Щоправда, у 1986-му Пассарелла мав вкрай непрості стосунки із Марадоною та головним тренером збірної Карлосом Білардо. Обох захисник звинувачував у тому, що вони роблять все для того, щоб Даніель не грав. Як би там не було, але свою золоту медаль тріумфатора ЧС-1986 Пассарелла все ж таки отримав, що зробило його єдиним аргентинцем, який двічі перемагав на світових першостях. Згодом сам захисник нерідко жартував на цю тему – мовляв, Аргентина має 43 футболісти, які ставали чемпіонами світу, й 44 золоті медалі. Звичайно, ці вислови Пассарелла робив задовго до третього тріумфу Біло-блакитних, який відбувся на ЧС-2022 у Катарі.

Зараз Пассареллі 69 років. Після завершення кар'єри футболіста Даніель попрацював тренером низки команд, а із 2009 по 2013 роки був президентом фактично рідного для нього Рівер Плейта.

Роналдо (1994)

Колишній нападник Барселони, Інтера, Реала та Мілана Роналдо є одним із найкращих футболістів в історії національної збірної Бразилії. Усього за Селесао Феномен, як нерідко називали форварда, провів 98 матчів, у яких відзначився 62 забитими м'ячами – це третій показник в історії команди після Неймара та Пеле.

Вперше чемпіоном світу Роналдо став, коли йому було лишень 17 років. Юного таланта на ЧС-1994 у вигляді авансу вирішив взяти тодішній наставник Селесао Карлос Алберто Паррейра, але шансів проявити себе коуч Роналдо так і не надав. Бомбардир не з'явився на полі жодного разу, за що тренера бразильської збірної піддали нищівній критиці, натомість Роналдо став другим в історії світового футболу гравцем, котрий, не досягши 18-річчя, виграв золото мундіалю. Першим, як неважко здогадатися, був легендарний співвітчизник Феномена Пеле.


Згодом Роналдо вдалося зіграти значно важливішу роль для збірної Бразилії на чемпіонатах світу. У 1998-му він допоміг Селесао дістатися фіналу, де гра проти Франції у південноамериканців зовсім не пішла (0:3). А ось ще через чотири роки, у 2002-му, Бразилія із Роналдо у складі все ж таки виграла мундіаль в Японії та Південній Кореї, а її топ-форвард виявився найкращим бомбардиром турніру (8 м'ячів), поклавши, серед іншого, дубль і у ворота німця Олівера Кана у фінальному поєдинку.

Кар'єру футболіста Роналдо завершив у 2011 році. Нині йому 46 років, і він є власником двох футбольних клубів – іспанського Вальядоліда, а також бразильського Крузейро, де колись починав грати на професійному рівні.

Діда (2002)

На вже згаданому вище ЧС-2002 у Японії та Південній Кореї золоту медаль тріумфатора, так і не зігравши жодного матчу, отримав інший топовий футболіст – воротар Діда. На тому турнірі ворота Селесао захищав Маркос, який представляв Палмейрас, а ось для Діда, який мав контракт із Міланом, місця у складі так і не знайшлося.

Втім, можна сміливо стверджувати, що Діда також відіграв дуже важливу роль у тому, що Бразилія таки виграла у фіналі в Німеччини. Автор дубля Роналдо згодом зізнавався, що перед вирішальним поєдинком довго не міг заснути, згадуючи невдачу чотирирічної давнини, коли у нього стався напад напередодні матчу із французами, й у головній баталії турніру форвард виявився не схожим сам на себе. Боячись, що щось подібне може повторитися, Роналдо блукав коридорами готелю, коли побачив, що Діда також не спить. В результаті воротар допоміг нападнику морально розвантажитися, і той у фіналі був просто нестримним.

«Я побачив, що наш запасний воротар Діда не спить, і в результаті ми говорили близько години. Він був дуже добрий до мене. Він відволікав мене, бо знав, що кожного разу, коли я згадую фінал 1998 року, я згадуватиму ті конвульсії. Думка про те, що це станеться знову, була моїм найбільшим страхом», – згадував у 2016 році Роналдо.

Що стосується Діда, то після тріумфу на ЧС-2002 його кар'єра стрімко злетіла. Він став ключовим воротарем Мілана, з яким виграв дві Ліги чемпіонів, чемпіонат Італії, Кубок Італії, Суперкубок Італії та два Суперкубки УЄФА. Завершив кар'єру бразилець на батьківщині наприкінці 2015-го. До літа 2022-го 49-річний Діда входив до тренерського штабу Мілана, де допомагав Стефано Піолі у роботі з голкіперами.

Пепе Рейна (2010)

Іспанського стража воріт Пепе Рейну, який є вихованцем Барселони, можливо, і не можна називати категоричною зіркою світового футболу, проте його кар'єра – це, безумовно, взірець для наслідування для багатьох молодих воротарів. Опинившись незатребуваним у рідному клубі, Рейна перебрався до Вільярреала, де чудово зарекомендував себе, і заслужив трансфер до Ліверпуля. Після цього Пепе грав виключно на топ-рівні – за Наполі, Баварію, Мілан, Лаціо…

У збірній Іспанії Рейна провів 36 матчів, причому двічі ставав чемпіоном Європи й один раз (у 2010-му) перемагав на чемпіонаті світу. Зіграти на тому мундіалі в Пепе шансів фактично не було, адже у конкурентах в нього були чудовий Ікер Касільяс з Реала та надійний Віктор Вальдес із Барселони, який, втім, також не зіграв на турнірі у ПАР жодного поєдинку.

Подейкували, що роль Рейни у роздягальні збірної Іспанії була дуже суттєвою. Пепе завжди знаходив відмінні слова, щоб надихнути й підтримати товаришів по команді, і через роки ті завжди згадували полум'яні промови резервного воротаря, як щось дуже важливе, що посприяло тріумфам Червоної фурії.

Зараз Пепе Рейні вже 40 років, але він продовжує активну кар'єру, маючи контракт із Вільярреалом. У стан Жовтої субмарини досвідчений страж воріт перейшов влітку 2022-го, підписавши договір на один сезон, і поки незрозуміло, яким виявиться рішення Рейни, коли його трудова угода завершиться - чи вирішить він повісити рукавички на цвях, подумає над продовженням співпраці з Вільярреалом, або ж вирішить підшукати інший варіант, щоб ще, як кажуть гравці, трохи попилити.