Требл – це слово, яке викликає повне благоговіння у всіх шанувальників футболу. Цим терміном звично називають перемогу клубу в рамках одного сезону у трьох турнірах: національному чемпіонаті, кубку країни і, якщо ми говоримо про Європу, найпрестижнішому континентальному турнірі, яким є Ліга чемпіонів.
Так сталося, що треблом іменуються саме клубні досягнення, але якщо екстраполювати цей термін на футболістів, то тут також можна знайти три престижні титули, які гравець здатен виграти протягом кар'єри (поки що нікому не вдавалося зробити це в рамках одного сезону) – це чемпіонат світу, Ліга чемпіонів, а також найпрестижніший індивідуальний трофей серед виконавців, що зветься «Золотий м'яч».
Станом на поточний момент лише дев'ять футболістів в історії можуть похизуватися тим, що мають перемоги у чемпіонаті світу, Лізі чемпіонів (або її прабатьку Кубку європейських чемпіонів), а також здобували «Золотий м'яч»…
Боббі ЧАРЛЬТОН
Клуби: «Манчестер Юнайтед», «Престон Норт Енд», «Уотерфорд», «Ньюкасл КБ Юнайтед», «Блектаун Сіті»
Міжнародна кар'єра: Англія (106 матчів, 49 голів)
Кубок європейських чемпіонів: 1968
Чемпіонат світу: 1966
Золотий м'яч: 1966
Боббі Чарльтон є, мабуть, найвидатнішим англійським футболістом усіх часів. За майже двадцять років, проведених у рідному для нього «Манчестер Юнайтед», хавбек пережив дуже багато – від злощасної мюнхенської авіакатастрофи, де йому вдалося вижити, до першого тріумфу «червоних дияволів» на континентальній арені, який стався у 1968 році, завдяки чому саме «Манчестер Юнайтед» став першим англійським клубом, який вигравав Кубок європейських чемпіонів.
У 1966 році Боббі Чарльтон разом зі збірною Англії здобув історичну домашню перемогу на чемпіонаті світу, і з того часу вона все ще залишається єдиною у трофейній колекції «трьох левів». Тоді ж, у 1966-му, Чарльтона визнали найкращим футболістом європейського континенту. У боротьбі за «Золотий м'яч» англієць лише на один бал обійшов португальця Ейсебіо (81 проти 80), і це дозволило йому в один рік виграти дві престижні нагороди, а ще через два сезони стати першим футболістом, який має на своєму рахунку «Золотий м'яч», а також перемоги на ЧС та КЄЧ.
Кар'єру гравця Боббі Чарльтон завершив влітку 1979 року в австралійському клубі «Блектаун Сіті». Нині йому 85 років, а з 1984-го легендарний екс-хавбек є одним із членів ради директорів «Манчестер Юнайтед».
Франц БЕККЕНБАУЕР
Клуби: «Баварія», «Нью-Йорк Космос», «Гамбург»
Міжнародна кар'єра: ФРН (103 матчі, 14 голів)
Кубок європейських чемпіонів: 1974, 1975, 1976
Чемпіонат світу: 1974
Золотий м'яч: 1972, 1976
Франца Беккенбауера більшість футбольних істориків називають найкращим захисником в історії, котрий грав на позиції останнього захисника, або так званого ліберо. Свою кар'єру на юнацькому рівні Франц розпочинав у «Мюнхені 1860», проте перший професійний контракт уклав з іншим клубом із цього міста – «Баварією». Саме у стані «червоних» Беккенбауеру вдалося стати зіркою світового футболу, а також обзавестися величезною кількістю трофеїв.
Найвидатніші успіхи у кар'єрі Беккенбауера припали на середину 70-х років. Почалося все із перемоги збірної ФРН на Євро-1972, завдяки чому Франц завоював «Золотий м'яч», обійшовши в опитуванні всього на два пункти своїх співвітчизників Герда Мюллера та Гюнтера Нетцера (81 бал проти 79 відповідно). У 1974 році Беккенбауер й зовсім був близьким до космічного результату, спершу вигравши КЄЧ із «Баварією», а потім – чемпіонат світу зі збірною ФРН. Проте «Золотий м'яч» того року дістався нідерландцю Йохану Кройфу, котрий обійшов Беккенбауера, який став у опитуванні другим, на одинадцять балів. Щоправда, у 1975 та 1976 роках «Баварія» знову здобула перемоги у КЄЧ, а збірна Західної Німеччини стала другою на Євро-1976, що й дозволило Францу завоювати свій другий «Золотий м'яч» в історії (цього разу захисник у відповідному опитуванні аж на 16 пунктів обійшов нідерландця Роба Ренсенбрінка).
Кар'єру гравця Беккенбауер завершив у клубі зі США, де раніше встиг попрощатися із великим футболом легендарний бразилець Пеле – «Нью-Йорк Космос». Зараз Францу 77 років, і він, недовго попрацювавши на тренерській ниві, вже давно відійшов у бік функціонерської діяльності. Зокрема, зараз Беккенбауер обіймає посаду почесного президента «Баварії», на якій заходиться з листопада 2009 року.
Герд МЮЛЛЕР
Клуби: ТСВ 1861, «Баварія», «Форт-Лодердейл Страйкерс»
Міжнародна кар'єра: ФРН (62 матчі, 68 голів)
Кубок європейських чемпіонів: 1974, 1975, 1976
Чемпіонат світу: 1974
Золотий м'яч: 1970
Німець Герд Мюллер є одним із найбільш видатних бомбардирів в історії світового футболу. Для «Баварії», якій на клубному рівні він віддав найкращі роки кар'єри, та збірної ФРН цей нападник був неймовірно важливим, а тому недивно, що Мюллера нерідко називали «Бомбардиром нації». Саме Герд став першим футболістом в історії «Баварії», який отримав «Золотий м'яч». Сталося це у 1970 році, після феноменального для форварда чемпіонату світу в Мексиці, на якому західні німці фінішували третіми, проте Мюллер із 10 забитими м'ячами впевнено виграв бомбардирську гонку, обійшовши і бразильця Жаїрзіньо (7 голів), і перуанця Теофіло Кубільяса, і ще одного представника «селесао» Пеле (4 голи) разом з екс-форвардом київського «Динамо» та радянської збірної Анатолієм Бишовцем (4 голи).
Мюллеру, як і Беккенбауеру, пощастило бути частиною величної «Баварії», яка в середині 70-х років минулого століття не знала рівних на європейському континенті, завоювавши три поспіль Кубки європейських чемпіонів. Остаточно ж увійти до пантеону обраних, про яких ми сьогодні розповідаємо, Герду пощастило у 1974-му, коли він додав у свою колекцію такий заповітний тріумф на чемпіонаті світу. Більше того, протягом 32 років Мюллер утримував рекорд за кількістю забитих м'ячів у фінальних частинах ЧС (14), поки його спершу не перевершив бразилець Роналдо (15), котрого потім випередив німець Мірослав Клозе (16).
На жаль Герд Мюллер не дожив до наших днів. Його не стало у серпні 2021-го у віці 75 років. В останні роки життя Мюллер страждав від хвороби Альцгеймера і був поміщений у будинок для людей похилого віку…
Паоло РОССІ
Клуби: «Ювентус», «Комо», «Віченца», «Перуджа», «Мілан», «Верона»
Міжнародна кар'єра: Італія (48 матчів, 20 голів)
Кубок європейських чемпіонів: 1985
Чемпіонат світу: 1982
Золотий м'яч: 1982
Зірка Паоло Россі яскраво спалахнула на початку 80-х років минулого століття. Вихованець «Ювентуса» став, мабуть, ключовою фігурою у тріумфальному для збірної Італії чемпіонаті світу-1982 в Іспанії. На цьому турнірі Россі із 6 забитими м'ячами став найкращим голеадором, причому два голи форвард забив у півфіналі полякам, а також відзначився одним м'ячем у воротах збірної ФРН у фіналі, коли «Лазурна команда» виявилася сильнішою за суперника – 3:1. Цей успіх, по суті, гарантував Россі перемогу і в суперечці за «Золотий м'яч» 1982-го, коли італійський форвард набагато обійшов француза Алена Жиресса (115 проти 64), котрий фінішував другим.
А ось Кубок європейських чемпіонів Россі виграв із «Ювентусом» вже на фініші своєї кар'єри у стані «Старої синьйори». В сезоні-1984/85 туринський клуб у вирішальному поєдинку єврокубку завдяки м'ячу Мішеля Платіні виявився сильнішим за «Ліверпуль» (1:0), що принесло «Ювентусу» перший в історії цього клубу тріумф у КЄЧ (всього «Стара синьйора» наразі має дві перемоги у КЄЧ/ЛЧ, хоча аж дев'ять разів грала у фіналах!). Після того Россі пішов у «Мілан», де провів лише сезон, а потім відбув у «Верону», щоб ще за рік завершити кар'єру.
Як і Герда Мюллера, Паоло Россі вже немає серед нас… Він помер на 65-му році життя, у грудні 2020 року від раку легень.
Зінедін ЗІДАН
Клуби: «Кан», «Бордо», «Ювентус», «Реал»
Міжнародна кар'єра: Франція (108 матчів, 31 гол)
Ліга чемпіонів: 2002
Чемпіонат світу: 1998
Золотий м'яч: 1998
Зінедіну Зідану вдалося стати абсолютним лідером та героєм збірної Франції на домашньому для «триколірних» чемпіонаті світу 1998 року. Він забив лише два м'ячі на тому турнірі, проте обидва – у фіналі проти Бразилії, який Франція несподівано виграла «в одні ворота» (3:0). І це при тому, що той мундіаль починався для Зінедіна загалом із проблемами, адже у другому матчі групової стадії проти Саудівської Аравії (4:0), півзахисника було вилучено з поля.
У 1998-му Зідан, який грав тоді за «Ювентус», став також чемпіоном Італії та фіналістом Ліги чемпіонів, а тому абсолютно недивно, що саме француза назвали найкращим гравцем європейського континенту, вручивши престижний «Золотий м'яч» (у цьому опитуванні Зінедін більш ніж утричі випередив хорвата Давора Шукера – 244 очки проти 68). Однак, щоб виграти Лігу чемпіонів, французькому хавбеку потрібно було переїхати до Іспанії, де у лавах «Реала» Зідан таки підняв заповітний «вухатий» кубок над головою у 2002-му, причому у фінальному поєдинку за традицією знову відзначився забитим м'ячем – у ворота «Баєра» (2:1).
Кар'єру футболіста Зідан завершив у 2006 році в «Реалі». Згодом став тренером, пройшовши через роботу із юніорами мадридської команди. Очолював «бланкос» із 2016 по 2018 та із 2019 по 2021 роки. Під керівництвом Зінедіна «Реал» тричі поспіль перемагав у Лізі чемпіонів. Зараз 50-річний Зідан перебуває без роботи, хоча його періодично сватають то в якийсь із клубів, то навіть в одну зі збірних…
РІВАЛДО
Міжнародна кар'єра: Бразилія (74 матчі, 34 голи)
Ліга чемпіонів: 2003
Чемпіонат світу: 2002
Золотий м'яч: 1999
Виграти «Золотий м'яч» до 1995 року неєвропейцю було неможливо через існуючі правила щодо володаря нагороди. Першим футболістом не з Європи, якому вдалося взяти престижну премію, виявився ліберієць Джордж Веа, після якого у 1997-му «Золотий м'яч» дістався Роналдо, а у 1999-му – його співвітчизнику Рівалдо. Остання обставина видалася досить несподіваною, оскільки в 1999-му фаворитом у боротьбі за престижну індивідуальну нагороду називався англієць Девід Бекхем, котрий допоміг «Манчестер Юнайтед» виграти легендарний требл, але респонденти віддали перевагу саме Рівалдо, який з «Барселоною» став чемпіоном Іспанії, а зі своєю збірною виграв Кубок Америки. Бразилець набрав 219 голосів, англієць – 159, а третім в опитуванні став українець Андрій Шевченко (64 голоси), який показав фантастичний результат з «Динамо» (команда Лобановського вийшла у півфінал Ліги чемпіонів й була близька до проходу «Баварії») у сезоні-1998/99.
У 2002 році Рівалдо разом із Роналдо та партнерами зміг знову вийти у фінал чемпіонату світу, де цього разу «селесао» обіграли європейців – збірну Німеччини з рахунком (2:0). А ось стати переможцем Ліги чемпіонів бразильцеві вдалося вже у складі «Мілана». У 2003 році «россонері» разом із Андрієм Шевченком у складі обіграли у фінальному поєдинку «Ювентус» (0:0, 3:2 – по пенальті), причому весь той матч Рівалдо провів на лаві запасних, що не завадило йому стати володарем почесного трофею.
Грати у футбол Рівалдо намагався фактично до останнього. Він поїхав заробляти гроші по екзотичних клубах та країнах, а остаточно повісив бутси на цвях у практично рідному для нього «Можи-Міріні» у 2015-му, коли йому було вже 43. Цікаво, що з 2008 по 2015 роки Рівалдо був президентом «Можи-Міріна», а потім три роки виконував функції радника керівництва цього клубу. Нині бразильцеві 50 років, і він спокійно живе поза великим футболом, не виявляючи жодного прагнення йти у тренери.
РОНАЛДІНЬО
Клуби: «Греміо», «Парі Сен-Жермен», «Барселона», «Мілан», «Фламенго», «Атлетіко Мінейро», «Керетаро», «Флуміненсе»
Міжнародна кар'єра: Бразилія (97 матчів, 33 голи)
Ліга чемпіонів: 2006
Чемпіонат світу: 2002
Золотий м'яч: 2005
Кількість прізвиськ Роналдіньо – «Чарівник», «Король», «Колдун з Порту-Алегрі» – настільки ж велика й багатогранна, як і талант цього футболіста. Фінти, божевільний удар, швидкість – усіма цими якостями Бог щедро наділив бразильця, який, здається, використав свій потенціал навіть не на 50%. Якби Роналдіньо ставився до футболу настільки серйозно, як це робить Кріштіану Роналду, то саме він за часів активної кар'єри загрібав лопатою «Золоті м'ячі», випереджаючи ті моменти в історії, які отримали назву «епоха Мессі та Роналду».
Але навіть так Роналдіньо зміг досягти багато чого. У 2002 році він у складі збірної Бразилії виграв чемпіонат світу, а через три роки став із «селесао» переможцем Кубка конфедерацій. Також у 2005-му Роналдіньо з «Барселоною» став чемпіоном Іспанії, і цього загалом вистачило бразильцеві, щоб виграти суперечку у англійців Стівена Джеррарда (142 очки) та Френка Лемпарда (148 очок) за «Золотий м'яч», причому із солідною перевагою, адже у хавбека «Барселони» в активі виявилося 255 опитувальних пунктів. У 2006-му Роналдіньо виграв із «блаугранас» ще й Лігу чемпіонів, завдяки чому назавжди увійшов до історії, як один із небагатьох футболістів, які збирали колекцію з найцінніших трофеїв.
Після «Барси» Роналдіньо кілька років пограв за «Мілан», де став чемпіоном Італії, а потім повернувся на батьківщину. Там «Чарівник» виступав за «Фламенго» та «Атлетіко Мінейро», потім його занесло до мексиканського «Керетаро», а кар'єру він завершив у 2015-му в лавах «Флуміненсе». Нині Роналдіньо всього лишень 42 роки, він тільки на п'ять років старший за Кріштіану Роналду, але вже вісім років як на пенсії, тоді як затятий режимник-португалець про неї поки що навіть не думає.
КАКА
Клуби: «Сан-Паулу», «Мілан», «Реал», «Орландо Сіті»
Міжнародна кар'єра: Бразилія (92 матчі, 29 голів)
Ліга чемпіонів: 2007
Чемпіонат світу: 2002
Золотий м'яч: 2007
Співвітчизника Роналдіньо Кака називали просто – «Золотий хлопчик», і цим прізвиськом було все сказано. Виходець із досить забезпеченої за бразильськими мірками родини якимось дивом став професійним футболістом. Принаймні, його кар'єра відрізняється від тих, які є традиційними для вихідців із цього регіону. Кака міг легко стати вченим, медиком чи підприємцем, бо добре вчився, але таки обрав футбол.
Кар'єра Кака також відрізняється від багатьох інших бразильців. На відміну від того ж Рівалдо чи Роналдіньо, цей бразилець ніколи не переходив у, м'яко кажучи, незрозумілі проекти на кшталт «Бунедкора» чи «Керетаро». З Бразилії він поїхав до «Мілана» вже у статусі чемпіона світу, який здобув на мундіалі в Японії та Південній Кореї у 2002-му. В Італії Кака у 2007-му виграв Лігу чемпіонів та клубний чемпіонат світу, після чого легко обійшов Ліонеля Мессі та Кріштіану Роналду в опитуванні на виявлення переможця «Золотого м'яча». Власне, Кака став останнім, хто взяв цю нагороду не з пари аргентинець-португалець, яка монополізувала трофей на наступні 11 років, аж до моменту, коли у 2018-му його новим володарем став хорват Лука Модрич.
Яскрава кар'єра у «Мілані» привела Кака до трансферу в «Реал» за фантастичні на той час 67 мільйонів євро, але у Мадриді в бразильця справи не склалися через травми та інші негаразди. У 2013-му хавбек повернувся до «Мілана», а вже через рік поїхав за океан у розташування «Орландо Сіті». Там Кака провів три із половиною роки, перш ніж у 2017-му повісив бутси на цвях. Нині йому лише 40 років, проте екс-геній «селесао» не виявляє жодного бажання продовжувати залишатися на видноті у професійному футболі в ролі тренера чи якійсь іншій.
Ліонель МЕССІ
Клуби: «Барселона», «Парі Сен-Жермен»
Міжнародна кар'єра: Аргентина (172 матчі, 98 голів)
Ліга чемпіонів: 2006, 2009, 2011, 2015
Чемпіонат світу: 2022
Золотий м'яч: 2009, 2010, 2011, 2012, 2015, 2019, 2021
Ліонель Мессі – лише дев'ятий футболіст в історії, котрий виграв у своїй кар'єрі чемпіонат світу, Лігу чемпіонів та «Золотий м'яч». Увійти до когорти обраних форварду вдалося за підсумками ЧС-2022 у Катарі. На своєму п'ятому мундіалі Мессі опинився на висоті, привівши Аргентину до титулу завдяки серії видатних виступів, що конвертувалися у сім забитих м'ячів та три гольові передачі.
Перелічувати список нагород Мессі навряд чи має сенс, адже головні з них легко зможуть перерахувати всі любителі футболу, які цікавляться ним на постійній основі. Але навіть коротко досягнення Ліонеля виглядають фантастично – чотири перемоги у Лізі чемпіонів, рекордні сім «Золотих м'ячів», а тепер ще й родзинка на торті у вигляді тріумфу на ЧС-2022.
P.S. Примітно, що лише двоє із дев'яти перерахованих вище футболістів змогли у своїй кар'єрі виграти ще один дуже престижний індивідуальний приз – «Золоту бутсу», яка вручається найкращому бомбардиру національних чемпіонатів, що проводяться під егідою асоціацій, які входить до УЄФА. Ці щасливчики – Герд Мюллер та Ліонель Мессі. Німець завойовував «Золоту бутсу» двічі – у 1970 та 1972 роках, аргентинець робив це аж шість разів – у 2010, 2012, 2013, 2017, 2018 та 2019 роках.
Якщо «копати» ще глибше, то можна визначити, що Ліонель Мессі є єдиним футболістом в історії, який окрім перемог на чемпіонаті світу, Лізі чемпіонів, виграшів «Золотого м'яча» та «Золотої бутси», визнавався ще й найкращим гравцем фінальної частини чемпіонату світу. За це гравцю також вручається приз, що має назву «Золотий м'яч», і його Мессі завойовував у 2014 та 2022 роках.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
