Переходи Євгена Коноплянки та Віктора Циганкова – одних із найкращих, якщо взагалі не найкращих вітчизняних півзахисників свого покоління до чемпіонату Іспанії, дуже схожі за своєю суттю. Хоч між цими трансферами майже десять років.
Схожі насамперед тим, що і від Євгена, і від Віктора, які змінили обстановку в самому розквіті сил (обом по 25 років) чекали/очікують яскравої та результативної гри в яскравому та результативному чемпіонаті. Історії схожі ще й тому, що і «Севілья», і «Жирона» сповідують стиль, що підходить для наших повпредів на Піренеях: атакуючий і видовищний.
Дуже хочеться сподіватися, що у колишнього динамівця у чемпіонаті Іспанії все складеться добре, і він у своїй новій команді відіграватиме таку ж важливу роль, як і на попередньому робочому місці. І нехай йому допоможе в цьому історія Євгена Коноплянки. Сумна, загалом, історія, адже вийти на новий рівень нашому безперечному таланту так і не вдалося.
Але саме такі історії справді чогось вчать. Якщо й не головних героїв, адже велике бачиться лише на відстані, то принаймні тих, хто йде їхніми стопами.
Полювання на Коно
Футболістів таланту Коноплянки на наших широтах – один, два та й усе. Євгена із загальної, досить сірої та однорідної маси завше виокремлювала техніка. Він міг і з м'ячем, і з суперником зробити все, що завгодно. Причому в найнеобхідніший момент. Він був майстер, а не ремісник. І цим він дуже подобався і вболівальникам, і селекціонерам провідних клубів Європи. Власне, ця світла половина його футбольної особистості і спокушала сильних футбольного світу цього до його персони.
На жаль, був у нього й слабкий бік. Коно завжди був індивідуалістом, для нього особиста сторона гри – вдалий фінт, удар чи обведення цінувалися вище, ніж результат на табло. З цим своїм внутрішнім «демоном» Женя боровся впродовж практично всієї кар'єри. Але так і не подолав. Але про це трохи згодом.
Нині – про попит на Коноплянку у 2014-2015 роках.
Євген був визначним гравцем у «Дніпрі» і за Рамоса, і за Маркевича. Насамперед – через його здатність вирішити на «п'ятачці» результат епізоду на свою користь. І іспанський наставник, і український розуміли, що часом Коноплянка «загравався», перетягував ковдру на себе. Але заради його користі в атаці заплющували очі на такі «пустощі», практично звільняючи півзахисника від чорнової роботи.
Переманити Женю дуже прагнуло «Динамо». Незважаючи на те, що тоді відносини між клубами були майже «родинними», власник «Дніпра» Ігор Коломойський відмовив президентові «Динамо» Ігорю Суркісу. Бо Ігор Валерійович резонно вважав, що на цьому трансфері можна «зрубати» не один десяток мільйонів євро, які йому можуть запропонувати лише за кордоном.
В даному випадку сенс Коломойського – цілком виправданий, цілком прагматичний. «Нічого особистого, лише бізнес». Однак у підсумку побувавший у бувальцях Коломойський опинився біля розбитого корита. Але й про це трохи згодом.
Ще до фіналу Ліги Європи-2015, де зустрілися чинний та майбутній клуби Коноплянки – «Дніпро» та «Севілья» - європейські товстосуми влаштували справжнє полювання на Коноплянку.
Найбільш предметним був інтерес із боку «Ліверпуля». Як згодом згадає сам Коноплянка, сторони фактично домовилися про угоду. На вечері представники мерсисайдців запевнили Женю, що вже все на мазі. «Мазь» мала свою ціну - 25 мільйонів євро. Стільки, скільки попервах просив за свого підопічного Коломойський.
Наступного дня футболіст поїхав до власника «Дніпра» та попросив його відпустити. «Будь ласка, будь ласка, будь ласка, відпустіть мене, я здійсню свою мрію», - благав Євген. Але Коломойський виявився непохитним. В останній момент він начебто суттєво збільшив необхідну суму. І англійці відмовились.
«Я плакав», - коротко резюмує Коноплянка про трансфер, що не відбувся, на «Енфілд». Можемо припустити, що в підсумку міг заплакати і сам Ігор Валерійович, адже мине не так вже й багато часу, і Коноплянка піде в «Севілью» у статусі вільного агента, тобто безкоштовно…
Крім «Ліверпуля», у послугах Коно були зацікавлені обидва гранди з Манчестера, «Челсі», «Арсенал», дортмундська «Боруссія», «Ювентус», «Рома». Це – за зізнанням самого Коноплянки.
Окрім цих шанованих клубів, у списку охочих отримати у свої лави українського півзахисника значилися ще «Фіорентина», «Лаціо», «Вест Хем», «Марсель», «Валенсія», «Зеніт». Правда ж, від одного цього переліку може запаморочитися голова: як би зробити правильний вибір, як би не облажатися.
Трохи раніше до Євгена залицявся «Спартак», де волею безглуздого випадку на тренерському містку опинився іспанець Емері. «М'ясні» отримали від воріт поворот, але Унаї свій інтерес до Коноплянки збереже й надалі. Трохи згодом саме цей інтерес і стане визначальним.
При всьому багатстві вибору альтернативи немає
А навесні 2015-го серед «покупців» на Коноплянку найбільш реальними були такі: «Рома», «Сток Сіті», «Тоттенхем», «Атлетіко» та «Севілья».
Влітку того року Коноплянка ставав вільним агентом, і претенденти на його «бутси» заочно змагалися, хто запропонує найвищу зарплату. І більш вигідний з профільної точки зору проект.
У негласному «зарплатному атракціоні» перемогли клуби АПЛ. За непідтвердженою, але перевіреною інформацією, «Сток» готовий був платити Жені близько чотирьох мільйонів євро на рік, а «шпори» - ще більше (майже на мільйон). Але випадок зі «Стоком» представниками українського футболіста не розглядався зовсім, а ось чому не пристали на пропозицію лондонців – про це історія замовчує.
Замовчує історія і те, чому не зрослося з «Атлетіко». Сторони вели переговори – це точно. І переговори були на просунутій стадії. Теж підтверджено. Але знову – повз ціль. Чомусь суцільний знак питання, адже «матрацники» вже бачили Коно у складі, відібравши йому місце на лівому фланзі атаки у Турана.
Варіант із «Ромою», схоже, був відметений на початковій стадії інтересу. Як і варіант зі «Стоком». І коли всякі й різні охочі заангажувати Коноплянку з тих чи інших причин ретирувалися, на авансцену вийшла «Севілья», яка виявилася найпереконливішою.
Євген перейшов на «Санчес Пісхуан» фактично відразу після програного варшавського фіналу Ліги Європи, де його «Дніпро» поступився саме «Севільї».
Вийшло так, що сторона, що виграла, «висмикнула» з боку тих, хто програв, найкращого гравця. Приблизно так свого часу вчинила «Барселона», після перемоги у Суперкубку УЄФА над «Шахтарем», підписавши оборонця донеччан Чигринського.
Нічого хорошого такий «фінт вухами» каталонцям не приніс. Не приніс і андалусійцям у випадку з Коноплянкою. Але спочатку всі сторони випромінювали оптимізм та віру у світле майбутнє.
Ініціаторів запрошення Коно до «Севільї» було одразу двоє – головний тренер команди Емері та спортивний директор клубу Мончі. І перший, і другий – неперевершені доки у своєму ремеслі. Тренер – один із найкращих на континенті на той час, особливо за вмінням розкривати таланти, а другий – взагалі найкращий у своєму роді, який вмів за безцінь знаходити унікуми.
Очевидно, саме неприхована особиста зацікавленість цих двох гуру і стала визначальною у виборі Євгеном свого нового робочого місця.
«Севілья», один з найбільш динамічних клубів Європи на той час, змогла переконати і Коноплянку-молодшого, і Коноплянку-старшого (батька футболіста, який фактично був його агентом) в оптимальності вибору. На цьому тлі навіть потьмяніли «лише» два з половиною мільйони євро на рік, прописані севільцями в чотирирічній угоді з Євгеном. В АПЛ пропонували значно більше, але Коно пішов туди, де, як йому здавалося, можна було максимально показати «товар обличчям».
Запаморочення від неуспіхів
На жаль, але така вірна, своєчасна і практично єдино правильна ставка не спрацювала: Коноплянка так і не зумів закріпитися в «Севільї». Українець провів на «Санчес Пісхуан» лише один сезон, після чого був відправлений в оренду (а якщо бути точним – на заслання) до «Шальке».
Чому в одного з найкращих вітчизняних «фантазиста» не склалося в Примері – напевно, найбільш підходящому «ґрунті» для технічно обдарованих футболістів?
Одної-єдиної відповіді щодо цього не буде. Тут одразу кілька причин, кілька факторів, які призвели до фіаско.
Швидше за все, треба говорити про те, що Коноплянка все ж таки трохи переоцінив свої сили. Він приходив до команди, де вистачало кваліфікованих вінгерів (Вітоло, Какута, Рейєс, Крон-Делі), але всі вони в плані техніки та видовищності поступалися нашому футболісту. Натомість у плані функціоналу, у плані ігрової дисципліни та універсалізму вони запросто могли дати йому фору.
Емері наполегливо вимагав від підопічних не лише відпрацьовувати в обороні, а й універсалізму. Українському новачкові було складно перебудуватись на новий лад. Хоча іспанська мова йому давалася відносно легко.
Складніше було звикнути до нових ігрових вимог, нових партнерів. За словами Емері, Коноплянка був зіркою в «Дніпрі», де мав особливу роль, але в «Севільї» особливих гравців не було. Євген міг видати блискучу гру (як проти «Барси» чи «Реала»), а міг так само легко розчинитись на полі.
І якщо осінній відрізок чемпіонату йому вдався більш-менш, то взимку він просто знітився. Напевно, далася взнаки багаторічна особливість підготовки, адже в цей час українці відпочивають або лише втягуються в сезон.
Загалом, у другій половині сезону Коноплянка втратив місце в основі. Він таки виграє Лігу Європи, але у своєму другому фіналі турніру не зіграє.
У цій же другій частині чемпіонату Женя почав ставити питання руба: мовляв, якщо я не потрібен, то краще піду, адже хочу грати, а не сидіти на лавці.
Поки в команді був Емері, питання про розлучення з Коно не було актуальним. Але в новому сезоні біля керма андалусійців уже був новий тренер - Хорхе Сампаолі, який прямо заявив, що на українця не розраховує. Тим більше, після його дикої помилки в матчі за Суперкубок УЄФА проти «Реала»…
У підсумку Коно довелося піти із «Севільї». Тоді здавалося, що відхід – справа правильна, і в новій команді наш талант зможе перезапустити свою кар'єру.
На жаль, не вдалося. Як на мене, вибір нового колективу був апріорі помилковим: німецька Бундесліга і, зокрема, «Шальке» – не найкраще місце для сентиментів та фієсти.
Там був провал. Після якого Євген Коноплянка вже ніколи не повернеться на свій колишній рівень.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
