Брайан Клаф , як відомо, неприємно відгукувався про південь Англії. “Там можна провести відв'язну відпустку, можна доживати дні, що залишилися на пенсії”, – писала легенда. - Можна навіть, пробач господи, організувати партійну конференцію Торі. Але, за всієї поваги до клубу та його вболівальників, у це місто точно ніхто не поїде заради футболу”. І це він говорив про Брайтон – нехай і курортне, але пристойне за розмірами (277 тисяч жителів за останнім переписом) місто, центр туристичного бізнесу.
Про Борнмут навіть Едді Гау говорив “Тепер всі знають, що є такий клуб” тільки після виходу в АПЛ. Борнмут не те щоб мучився, але жив провінційним життям — життям маленького курорту. Тут провів один із останніх сезонів у кар'єрі великий Джордж Бест (знаючи звички “п'ятого бітла”, розумієш, чому він вибрав саме це містечко), тут почав тренувати Гаррі Реднапп (приблизно та сама історія), а в оренду “вишні” отримували гравців рівня Ріо Фердинанда та Джермейна Дефо – але коли справа доходила до результату, перед клубом наче вставав шлагбаум.
Вершиною успіхів Борнмута у перші сто років свого існування були високі місця у третьому дивізіоні. До 1958-го англійська ліга довго була влаштована так, як зараз українська – перший за рахунком дивізіон, другий і розбитий на дві зони третій – і після реформи на чотири сезони “вишні” досить швидко скотилися до четвертої ліги. Футбольний Борнмут був милим місцем, але місцем, в яке їхали хіба що для того, щоб досягти успіху потім, в іншому клубі.
За деякими зразками ідентичності Борнмут був практично аматорським колективом. Ну справді: ви можете собі уявити, щоб якийсь пристойний клуб увічнив свою легенду, хай навіть найбільшу, на емблемі? А у “вишень” було саме так. Зображений на їхньому емблемі футболіст – не якийсь умовний персонаж, а Дікі Доусетт, легендарний форвард команди. Дікі грав на півдні у 1957-62 рр., забив 79 голів у 169 матчах. Ще раз: 79 голів за п'ять років, у третьому дивізіоні. І увічнення на емблемі.
І, звичайно, зараз з відривом найгірший час, щоб говорити щось хороше про росіян, але ми б нічого зараз про Борнмут не говорили і не знали, якби не Максим Дьомін. І про цього персонажа варто розповісти докладніше, щоб розуміти, як він взагалі опинився у такій глибокій провінції.
Дьомін – не примітивний для своєї країни олігарх, він набагато ближче до поняття “self-made-man”. У дев'яності він почав кар'єру в американській аудиторській компанії Arthur Andersen, потім завдяки знанню англійської та японської, а також вмінню працювати з американською системою фінансової звітності зробив кар'єру в російській “Татнєфті”. Йому вдавалося досягти великих позик від іноземних банків, але вже 2005-го Максим звільнився і поїхав до Лондона.
В останні 18 років історія Дьоміна – це історія інвестора. І, мабуть, якийсь талант у Дьоміна в цьому плані все-таки є, тому що прогрес того ж таки Борнмута після придбання не піддається опису.
Борнмут, яким він зацікавився тільки тому, що йому сподобалося жити на півдні, на момент придбання взагалі знаходився на межі банкрутства – тобто був типовим кризовим активом, який можна купити в нижчій точці падіння. Клубу третього дивізіону Макс спочатку позичив 400 тисяч фунтів, а потім, коли він не зміг їх вчасно повернути, придбав 50% акцій за... 450. Це менше, ніж нинішня зарплата деяких гравців за два місяці навіть у тому ж таки Борнмуті.
Коли Дьомін став головним акціонером клубу, “вишні” грали в третьому дивізіоні. Вже через два роки вони вийшли до Чемпіоншипу, а ще через два, не встигнувши навіть насолодитися новим рівнем, піднялися і в АПЛ. При цьому про вибух вибухового ринку, як це було з іншим російським власником після покупки англійського клубу, не йшлося навіть мови – навіть на рівні третього дивізіону. У тому ж 2011-му Борнмут за більш ніж мільйон фунтів – величезні за мірками Ліги 1 гроші – клуб продав Денні Інгза , свій головний актив.
Звичайно, Дьоміну пощастило з людиною, для якої Борнмут був – і, мабуть, залишається клубом усього життя. Едді Гау провів у цьому клубі майже всю кар'єру як гравець, почав там як тренер – і ще до зміни власника зміг врятувати команду від вильоту, незважаючи на штраф у 17 (!) очок. Але бос вклався у розвиток клубу, вивів його на зовсім новий рівень. Сюжетний поворот не з англійської, а з української Прем'єр-ліги: після виходу у вищий дивізіон клубу довелося обладнати стадіон телевізійними студіями та прокладати сучасну систему підігріву.
Дьомін продав клуб за 120 млн фунтів у грудні – глобальна криза, що насувається, мотивувала інвестора продати актив, коли він коштує близькі до максимуму гроші. Зараз Борнмут знаходиться на зовсім іншому рівні, ніж у 2011-му році, і річ навіть не у вартості самого клубу. Натана Аке “вишн” купили за менше, ніж 23 млн євро, а продали в Сіті за 45 – і це просто неймовірний стрибок у статусі, якщо порівнювати з часом продажу Інгза .
Все б нічого, але, як і належить інвестору, Дьомін діяв із гранично цинічним розрахунком. І в 2022 році це означало просту річ: якщо актив вирішено продати, то додатково вкидувати в нього гроші немає сенсу. Останнє літнє трансферне вікно Дьоміна – це взагалі рівень Прем'єр-ліги. Таверньє з Міддлсбро і Сенесі з Фейєноорда – приблизно так зараз і посилюються рядові учасники Чемпіоншипу. Скотт Паркер, який героїчно повернув команду в АПЛ, під час передсезоння неодноразово вказував на те, що посилення потрібні – і клуб на це відреагував... звільненням Паркера після четвертого туру
Більше того, після звільнення Паркера клуб зробив гранично неамбітний вибір: просто призначив тренера молодіжки. І хто розказуватиме тонкі рішення в діях Гарі О'Ніла, той буде вас обманювати. Борнмут – з відривом найгірша та безідейна команда ліги. Чому ж вона не остання? Процитую сам себе з матеріалу про аутсайдерів:
»У результаті команда в переважній більшості матчів грає просто жахливо і навіть не претендує на щось, окрім поразки. Єдиний козир “вишень” – у вмінні чіпляти ті бали, які валяються на рівному місці. Камбек з 0:2 з Ноттінгемом, у якого майже всі гравці ще не встигли вивчити один одного; перемога над Лестером, що опинився в нижчій точці падіння; розгром Евертона, що опинився в нижчій точці падіння – ось три з чотирьох перемог Борнмута в сезоні. Та й четверта не вражає: це був перший тур і перемога над Віллою, що провалила гру».
Борнмут займає впевнене останнє місце у лізі за середньою кількістю ударів за гру (8.4). Він же передостанній за володінням (40,1%) та перший за кількістю виносів (24.6). Автобус, який немов приїхав до Прем'єр-ліги з 90-х років. З одного боку, важко знайти менш привабливий проєкт у нинішній вищій лізі Англії; з іншого – практично ідеальні умови для того, щоб центральний захисник міг показати свої оптимальні якості.
Сенесі з Феєнорда, про якого йшлося вище – саме центральний захисник. Поки він провалює сезон, і в останньому матчі проти Ноттінгем Форест опинився на лавці навіть без Забарного. Решта центрбеків – Кріс Мефем, Джек Стівенс, Ллойд Келлі – мають різний статус у команді, але це однаково низький рівень. Рівень Чемпіоншипу, в який Борнмут і йде прямою дорогою.
Новий власник Борнмута – американський мільярдер Білл Фоулі. Він, м'яко кажучи, не новачок у спорті: серед активів 77-річного бізнесмена клуб НХЛ Вегас Голден Найтс, який встановив історичне досягнення, вийшовши у дебютному сезоні у фінал сезону. Також він володіє часткою у французькому Лор'яні, з якого... у січні переманив їхнього найкращого гравця.
До речі, ось як посилився Борнмут у перше вікно за нового власника:
- Данго Уаттара (Лор'ян, 22.5 млн. євро). Атакуючий півзахисник, який став відкриттям на старті сезону Ліги 1. У 18 матчах у буркінійця “6+6” за системою “гол плюс пас” – непогано як для хлопця, якому наступного тижня виповниться 21;
- Антуан Семеньо (Брістоль Сіті, 10.3). А це вже відверто дивний трансфер, тому що навіть на рівні Чемпіоншипу форвард забив лише 5 голів у 22 матчах;
- Матіас Вінья (Рома, оренда). Уругвайський лівий захисник, який у першому європейському клубі програв конкуренцію;
- Амед Траоре (Сассуоло, оренда з обов'язковим правом викупу). Вінгер, який значну частину сезону пропустив через травму, але в найкращі часи був просто феноменальним;
- Даррен Рендолф (Вест Гем, вільний агент). Досвідчений воротар, який може і підмінити Нето (той часто травмується), і посидіти у запасі.
Тобто закупився Борнмут дуже гідно. Головне, щоб не було пізно, тому що старий Борнмут був неефективним на рівні АПЛ зовсім. Зараз трохи смішно згадувати, що у попередньому сезоні “вишні” повернулися до Прем'єр-ліги завдяки класному атакувальному футболу та безлічі голів Домініка Соланке. На найвищому рівні карета перетворилася на гарбуз: Соланке, як уже було раніше, показав свою неспроможність (3 голи за півроку), та й команда в цілому рідко переходить середину поля. Може, з Паркером все було б веселіше, але зараз що маємо, те маємо.
Найближчий матч «вишні» проведуть на виїзді проти Брайтона. Найближчий домашній матч проти Ньюкасла. Далі виїзд до Вулвергемптона, потім — Манчестер Сіті, Арсенал, Ліверпуль... Забарному доведеться починати без розгойдування і одразу битися проти топсуперників за місце під сонцем. У цій лізі тому й так багато грошей, що там багато топкоманд – і втриматись у ній ще складніше, ніж туди потрапити.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
