22 вересня 2019 року в рамках кваліфікації на чемпіонат африканських націй (ЧАН) відбулися одразу дві сенсації – збірні Нігерії та Кот-д'Івуару на виїзді поступилися значно скромнішим національним командам Того (1:4) та Нігеру (0:2), відповідно. Через місяць, коли відбулися поєдинки у відповідь, ані «суперорли», ані «слони» не спромоглися відігратися, пропустивши за сумою двох матчів у фінальну стадію ЧАН-2020 своїх суперників.
Важко пояснити, яким чином команда Того, яка ніколи не хапала зірок із неба, лише раз зіграла у фінальній частині чемпіонату світу (2006) й не змогла кваліфікуватися на два останні розіграші Кубка африканських націй, виявилася здатною розгромити куди більш славетних та амбітних нігерійців, однак для кращого розуміння ситуації спочатку слід розібратися, що ж являє собою чемпіонат африканських націй, і чим він відрізняється від значно більш відомого свого побратима – Кубка африканських націй.
ЧАН – це, мабуть, один із найдивніших (якщо не найдивніший) великих футбольних турнірів планети. Це змагання було засноване у 2007 році, а його перший розіграш відбувся через два роки – у 2009-му. З того часу чемпіонат африканських націй проводиться кожні два роки, чергуючись із Кубком африканських націй. Перехід з непарних років проведення на парні відбувся між 2011 та 2014 роками, коли пауза у проведенні ЧАНу склала три роки.
ЧАН є гібридом змагань з масового футболу та турніру зірок-професіоналів. Участь у ньому в складі своїх національних збірних можуть брати лише ті футболісти, котрі грають у чемпіонатах африканського континенту, а ось легіонерам із Європи, Азії та інших куточків планети сюди шлях закритий.
Багато хто з експертів сприймає ЧАН як турнір-вітрину, створений спеціально для європейських скаутів, щоб тим не доводилося борознити вздовж і поперек усю Африку, а достатньо було приїхати раз на два роки на представницьке змагання, де на їхніх очах зіграли б номінально найкращі гравці з усіх національних чемпіонатів континенту. Часто на ЧАН тренери намагаються «засвітити» того чи іншого молодого футболіста із метою просунути його в клуб із більш серйозним економічним потенціалом.
Свого часу виступи на ЧАН допомогли залишити Африку та перебратися до іншого клубу низці виконавців – наприклад, конголезець Джексон Мулека перебрався до бельгійського «Стандарду», а влітку минулого року за 3,5 мільйони євро був проданий у «Бешикташ»; нігерієць Сунусі Ібрахім зміг переїхати до канадського «Монреалю», де зіграв уже 32 поєдинки в тамтешній МЛС; лівійський опорник Аль Мусраті на початку 2017 року змінив «Аль-Іттіхад» з Тріполі на португальську «Віторію» Гімарайнш, а нині є ключовим виконавцем тамтешньої «Браги» та оцінюється на порталі Transfermarkt у 14 мільйонів євро.
У гіршому випадку ЧАН можна оцінювати як один із турнірів для скаутів, про що вже зазначалося, а ось у кращому – як змагання, що дає зрозуміти ступінь життєздатності та розвитку національних футбольних ліг з різних країн Африки. Саме у зв'язку із цим дивно, коли ось уже другий розіграш ЧАН поспіль пропускає Нігерія, хоча Нігерійська Професійна футбольна ліга колись вважалася одним із найсильніших клубних турнірів усього континенту, а її представник «Еньїмба» двічі перемагав у Лізі чемпіонів КАФ (ще сім разів нігерійські команди виходили у фінал найпрестижнішого клубного турніру континенту, але програвали).
Ситуація в нігерійському клубному футболі взагалі є досить показовою, і спостерігати щось подібне можна в низці інших африканських країн. Незважаючи на те, що національна збірна має у складі кількох яскраво виражених зірок (Віктор Осімхен з «Наполі», Вілфред Ндіді та Келечі Іхеаначо з «Лестера», Алекс Івобі з «Евертона», Самуель Чуквуезе з «Вільярреалу»), тамтешній національний клубний футбол переживає гостру кризу.
Починаючи із сезону-2018/19, жодна клубна команда з Нігерії не змогла пройти кваліфікацію до групового етапу Ліги чемпіонів КАФ. За останні роки лише кілька місцевих вундеркіндів здійснили трансфери до Європи безпосередньо з Нігерійської Професійної футбольної ліги. Найбільш відомим з них є форвард Ахмед Муса, який у 2010-му поїхав до нідерландського «Венло», а нині грає в Туреччині за «Сівасспор».
Фахівці з африканського футболу зазначають, що якщо в переважній більшості країн Європи юні таланти розпочинають свій шлях у молодіжних академіях професійних клубів, перш ніж перейти до першої команди або перебратися в інше місце, то в Нігерії та низці інших країн Африки вони вступають до приватних академій, з яких вже намагаються «засвітитися» на різних молодіжних турнірах чи міжнародних змаганнях на кшталт ЧАН.
Власником однієї з таких академій у Нігерії, наприклад, є екс-форвард «Шахтаря» Джуліус Агахова. В одному з інтерв'ю африканець розповідав, що приділяє більшу частину свого часу саме цьому проекту, у складі якого є чотири категорії команд із розбивкою за віком – U-13, U-15, U-17 та старша команда.
Інше питання, що приватні академії націлені виключно на максимальну капіталізацію своєї діяльності. Це призводить до швидкого відтоку місцевих юніорів до інших країн та ліг, а також до частих суперечок, що виникають між власниками академій. Наприклад, Африка ще не забула дебати навколо трансферу Келечі Іхеаначо з «Манчестер Сіті» до «Лестера» після якого дві нігерійські академії протягом кількох років з'ясовували стосунки щодо того, кому належить відсоток від суми за виховання футболіста.
Непроста ситуація, що склалася у нігерійському клубному футболі, не є унікальною для Африки. Щось подібне відбувається і у Гані, адже через тамтешній національний чемпіонат так і не пройшли такі зірки сучасного футболу, як Томас Партей та Мохаммед Кудус. Обидва вони опинилися в Європі транзитом через маловідомі навіть за мірками африканського континенту приватні академії. А ще можна згадати практично аналогічні ситуації з камерунцем Андре Онана, який нині грає за «Інтер», і конголезцем Сіласом зі «Штутгарту»... У країнах Західної Африки подібна практика є дуже поширеною, тому дивуватися, чому жодна зі збірних цього регіону досі так і не виграла ЧАН навряд чи варто.
У північній та південній частинах африканського континенту національні клубні чемпіонати мають кращу організацію, а тому привабливішими для молодих талантів виглядають й тамтешні академії при клубах. Ось чому такі гравці, як Патсон Дака та Енок Мвепу зіграли чимало матчів у Суперлізі Замбії, а Мохамед Салах та Наєф Аґерд виступали за місцеві клуби Єгипту та Марокко, перш ніж перебратися до Європи.
Тому ЧАН серйозно відрізняється від Кубка африканських націй. У кваліфікації до першого можна побачити, як Ангола у двоматчевій дуелі розбиває ПАР із рахунком 6:1, а Мадагаскар, Мозамбік та Мавританія входять до когорти учасників фінального турніру… Все це відбувається на тлі поєднання із присутністю на змаганні таких традиційно сильних колективів, як збірні Камеруну, Марокко та Алжиру, проте з поправкою на те, що на ЧАН-2022 перші дві навіть не вийшли у плей-оф із групи, пропустивши вперед Нігер, Мадагаскар та Судан…
Тож не варто дивуватися, коли ви почуєте, що «бронзу» на чемпіонаті африканських націй розігрували збірні Нігеру та Мадагаскару. Це зовсім не той турнір, яким є Кубок африканських націй. ЧАН був покликаний дати шанс усьому клубному футболу Африки почати розвиватися за європейськими принципами через вибудовування клубних академій та перехід вихованців у дорослий футбол місцевих ліг, але далеко не в усіх країнах за цю можливість побажали спробувати вхопитися. І хоча у фіналі ЧАН-2022 4 лютого зійдуться досить представницькі Алжир та Сенегал, цей турнір за значимістю та глядацькою привабливістю ніколи не зможе скласти конкуренцію Кубку африканських націй. Його б можна було розглядати у якості своєрідного «ярмарку вундеркіндів» всього континенту, але ряд системних збоїв у деяких важливих країнах-донорах талантів, схоже, геть-чисто виключає подібну можливість. Натомість організатори можуть радіти тому, що їхнє дітище є найдивнішим футбольним турніром планети…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
