ОРД(єц)А зрадників
Хоча цілком можливо, що тут слово «розчарування» є не дуже правильним. Далеко не всі очікували, що навіть повномасштабна війна здатна пробудити свідомість Анатолія Тимощука. Просто вона вкотре продемонструвала його сутність, а сам запроданець був позбавлений усього — всіх матчів за національну збірну (а значить і статусу її рекордсмена), трофеїв, здобутих із Шахтарем, державних нагород. Більше того, запроданцю заборонили в'їзд на територію України і позбавили права користуватися та розпоряджатися власними активами. А він, хай йому грець, апеляцію подавав...
Також до числа тих «українців», які досі ніяк не зреагували на війну, належать Іван Ордець і Дмитро Іванісєня. Перший із них у травні ще й на камери плясав на корпоративі московського Динамо, а зараз прилаштувався у Бохумі. Величезне щастя, що абсолютна більшість українців цього персонажа не сприймає і його виступи у Німеччині цілком і повністю ігнорує.
Денис Кулаков — окремий вид збоченців. Уродженець Ізюма — міста на Харківщині, в якому росіяни влаштували справжній терор і геноцид українців, у вересні вирішив повернутися до... Уралу. І це при тому, що у березні він його залишив.
Колишня легенда Шахтаря Генадій Зубов теж назавжди залишиться колишньою. У вересні він влаштувався працювати до санкт-петербурзької Звєзди.
Ну а Віталій Віценець — це апофеоз неадекватності. Спочатку він, схоже, ніяк не боявся демонструвати свої проросійські погляди, працюючи у Кривбасі, а згодом опинився у тульському Арсеналі. До речі, у компанії Олега Кононова — цей білорус забув про любов львівських фанатів і теж продав душу дияволу.
Виступ Динамо. Всюди
Напередодні сезону київське Динамо з усіх сторін називали не просто фаворитом у боротьбі за золото, а чемпіоном. Золоті медалі готові були вручати ще у серпні. Єврокубкове майбутнє стільки оптимізму не викликало, але «точно виступлять краще, ніж обезкровлений Шахтар» чулося з вуст багатьох. Особливо враховуючи вдалі виступи «біло-синіх» у перших раундах кваліфікації Ліги чемпіонів. Власне, якщо дивитися на кадрову ситуацію двох наших грандів перед початком сезону — розклади були небезпідставними.
Підсумок ви знаєте. І причин на те може бути багато.
Наприклад, що українським гравцям Шахтаря справді є що доводити, на відміну від більшості українців Динамо. Звісно ж, на думку самих гравців — вболівальники-то розуміють, що вони і близько не досягли всього. Відсутність чи наявність бодай мінімальних свіжих ідей Луческу — теж важливе питання, тоді як Йовічевич точно дав «гірникам» нове дихання. Відсутність якісної роботи на трансферному ринку (особливо після відходу Вербича) і віра у те, що «прокатить і так», продовження стагнації менеджмента і керівництва клубу — все це не може не призвести до логічного підсумку. Поки — проміжний.
За підсумками осінньою частини кияни фінішували третіми у чемпіонаті і набрали одне очко у групі Ліги Європи з Ренном, Фенербахче та АЕКом з Ларнаки. І найгірше, що на виході навіть це не вважається повним провалом, бо повний був, коли команда зі столиці України возилася у середині таблиці.
У вересні ми писали текст, присвячений проблемам найтитулованішого клубу України. Сумніваємося, що бодай слово у ньому втратило актуальність. Хіба що Забарний і Циганков поїхали до топ-чемпіонатів.
Невихід збірної України на Чемпіонат світу та до вищого дивізіону Ліги націй
Про проблеми збірної по гарячих слідах ми детально писали після нічийного матчу з шотландцям, який позбавив нас підвищення до еліти Ліги націй. З того часу зміна відбулася — Олександр Петраков більше не є головним тренером головної команди нашої країни. Щоправда, відкрите питання, хто ним буде...
Якщо цілком зрозуміло, чому ми заносимо до критичних невдач поразку від Вельсу (невихід до чемпіонату світу, черговий нещасний для нас дощ, автогол Ярмоленка, непоставлений пенальті, драматургія), то на Лізі Націй слід зупинитися окремо. «Нікому непотрібний турнір» загалом і краківська нічия з шотландцями зокрема коштували нам можливості отримати більш простий варіант у відборі на Євро-2024. Детальніше цю тему ми зачіпали у матеріалі про шанси виходу на наступну континентальну першість.
З приводу невиходу на Мундіаль зазначимо ще й таку річ: це був би прекрасний майданчик для підняття теми війни України у світі. А у випадку багаточисленних палок у колеса — черговий доказ того, кого обслуговує ФІФА.
Збірна України під керівництвом Петракова не продемонструвала гри, не дала результату і не дала відповіді на питання «що буде завтра?». Тож цілком логічно, що, вибачте за каламбур, цей такий нелогічний після італійсько-іспанських нововведень союз був припинений хоча би зараз. Краще пізно, ніж ніколи.
Прес-конференції Олександра Петракова
Тут не варто розписувати довго й детально, бо вийде переливання з пустого до порожнього. Цю тему обговорювали вже всі, проте у минулому році вона не перестала бути актуальною. Зараз же естафету отримали вірменські вболівальники і журналісти — тепер хай вони і розгрібають.
Постійне зневажливе ставлення до преси, не зовсім адекватні відповіді на питання, розповіді про «відпочинок у ліжку» на перших прес-конференціях з іноземними журналістами після початку повномасштабного вторгнення, образи на все і всіх і, на довершення, плювок у Кракові після матчу з Шотландією. Він і став прощальним.
Три букви й одне слово — УАФ
В ідеалі цей пункт було би розділити на кілька. Бо сюди входить і абсолютно незрозуміла дипломатична діяльність під час війни (чи можна її порівняти з міжнародною роботою того ж Шахтаря?), і неможливість пояснити пресі факти заведених кримінальних справ, і абсолютна незрозумілість ситуації на тренерському мостику. Хоча стоп, нам же сказали, що є плани А, Б і С...
Походи на суди в обіймах із володарями Золотого м'яча та іншими легендами минулого, організація товариських матчів перед плей-оф чемпіонату світу, відсутність бодай якоїсь звітності після благодійних матчів і, звісно, легендарні тисячі фотографій у фейсбуці Павелка з коробками.
Можливо, деякі моменти з минулого року у нашому тексті плавно переходять у рік нинішній, але ж слід розуміти, що все пов'язано.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
