26 лютого легенда норвезького футболу Уле Гуннар Сульшер (найрезультативніший Суперсаб!) відзначає 50-річний ювілей. Його золоті роки як гравця – 1990-ті – припали й на період розквіту всього норвезького футболу. Відтак і в моєму варіанті списку найхаризматичніших норвезьких футболістів представників цього покоління чимало. Проте аж ніяк не обділеним є й сьогодення: хай які вигідні моменти вряди-годи не реалізовують Ерлінг Холанд і Мартін Едегор (на кшталт тих, що були в першого в грі попереднього туру англійської прем’єр-ліги його «Сіті» проти «Форест» або в другого в двобої у тому самому турі його «канонірів» проти «Астон Вілли»), вони є чи не найпомітнішими гравцями в двох найсильніших на сьогодні клубах (про це свідчить турнірна таблиця) найпотужнішої, певно, футбольної ліги світу. І цим хлопцям є з кого брати приклад.
Вікінг у воротах!
Воротар: Ерік Торстведт (народився в 1962 р.).
Характерний Ріїсе
Захисники: Йон-Арне Ріїсе (народився в 1980 р.) Руне Братсет (народився в 1961 р.) Бреде Хангеланд (народився в 1981 р.), Хеннінг Берг (народився в 1969 р.).
В центрі захисту, вочевидь, справедливо буде віддати перевагу Руне Братсету й Бреде Хангеланду. Перший був капітаном і, сказав би, духовним натхненником збірної у фінальній стадії мундіалю-1994, другий (уродженець, до слова, американського Г’юстона) репрезентує покоління найстарших міленіалів, захищав кольори національної збірної уже в ХХІ ст., коли норвезька команда переживала певний спад. Обидва велетні зростом 193 см, здатні зняти більшість навісів до штрафного. На клубному рівні зарубіжна одіссея обох центральних оборонців не відзначалася надрозмаїттям: Братсет більшу частину кар’єри провів у складі німецького «Вердера», а Хангеланд збільш захищав кольори британського «Фулгема». Додам, що більше за Братсета ніхто не визнавався футболістом року в Норвегії. А він доскочив цього пошанування тричі в першій половині 1990-х рр. Ще двоє гравців трохи згодом так само тричі діставали подібне визнання, але про них нижче.
Ліворуч у захисті – зона відповідальності легенди з легенд, рекордсмена збірної Норвегії за кількістю проведених матчів (110) Йона-Арне Ріїсе. Дебютував він у команді 31 січня 2000 р. у грі проти ісландців. До речі, менш як через місяць після дебюту вперше забив у футболці збірної – туркам. Наступного року Ріїсе перейшов із «Монако» до «Ліверпуля», де й провів найкращі роки своєї кар’єри. Пристрасть, непоступливість у боротьбі вдало поєднувалися в нього з тактичною грамотністю. До його ігрових чеснот належать і неабияка витривалість, і потужний удар, і вміння створити небезпеку під час стандартів біля воріт суперників. Додам, що Ріїсе один із небагатьох норвежців, які потрапили до національної команди, послідовно сходячи сходинками різновікових збірних – від U-15 до U-21.
Альтернатива в обороні? В центрі можна розглянути кандидатуру легенди 1950-х Торб’єрна Свенссена, ванклабмена («Саннефйорд» – команда з однойменного рідного для Свенссена міста китобоїв) й першого норвежця, який сягнув позначки в 100 ігор за національну збірну. Що прикметно, Торб’єрн грав до ери тотального футболу й зосереджувався суто на прямих обов’язках, не забивши жодного м’яча за збірну.
Гренадер, бомбардир і вундеркінд
Півзахисники: К’єтіль Рекдаль (народився в 1968 р.), Ейвінн Леонардсен (народився в 1970 р.), Мартін Едегор (народився в 1998 р.).
К’єтіль Рекдаль – опорник-гренадер, об якого розбивалися атаки навіть найпотужніших суперників. Певно, найпам’ятніші сторінки його виступів за національну збірну – хет-трик у ворота угорців у 1996-му й переможний гол бразильцям із пенальті на мундіалі-1998. Та свого часу й на «Вемблі» збірній Англії (у відборі на мундіаль-1994) Рекдаль забивав, чого там!
Ліворуч у півзахисті розташую Ейвінна Леонардсена. На початку 1990-х цей хлопець двічі ставав півзахисником року в Країні фйордів й однораз кращим футболістом, за версією самих норвезьких гравців. Взяв участь у двох чемпіонатах світу в 1990-ті. Нині посідає 7-ме місце за кількістю матчів, проведених у футболці збірної Норвегії. А за середньою результативністю в складі «Левів» (0,22 гола за матч) веде перед серед нефорвардів. На батьківщині Ейвінна навіть ввели такий футбольний термін «Біг Лео», коли йдеться про поєднання стрімкого бігу, розумних рухів і гольового інстинкту. Леонардсен – один із символів успішності збірної Норвегії у 1990-ті!
Альтернативою в півзахисті може бути Мортен-Гамст Педерсен, який свого часу за гол у ворота угорців, забитий у стилі свого кумира Марко ван Бастена (радянській збірній у фіналі Euro-1988), дістав від газетярів красномовне прізвисько «ван Гамстен».
…І вбивця з дитячим обличчям
Нападники: Джон Кар’ю (народився в 1979 р.), Уле Гуннар Сульшер (народився в 1973 р.), Ерлінг Холанд (народився в 2000 р.).
Син гамбійця та норвежки, перший темношкірий гравець у складі збірної Країни фйордів, льодовиків і тролів, 3-разовий кращий футболіст країни Джон Кар’ю нині дістав термін ув’язнення за невиплату податків у 2014–2019 рр., вже по закінченні спортивної кар’єри. Хай там як, а його одіссея європейськими клубами (надто у «Валенсії» та «Астон Віллі») вийшла вельми успішною. А в збірній він запалював у перше десятиріччя поточного сторіччя. Однак так вийшло, що норвезька національна команда якраз того періоду відступила від завойованих у 1990-ті позицій. І хай яким потужним був бомбардирський хист Джона, його виявилося недостатньо для забезпечення загальнокомандних успіхів. Чому я віддав перевагу Кар’ю над Торе-Андре Фло? Він більше часу провів у збірній, куди триваліший період підтримував бойову ігрову форму. Розпочав грати за «Левів» ще наприкінці 1990-х, а востаннє вийшов на поле в червоній футболці вже на початку 2010-х. Натомість Фло протримався в складі збірної Норвегії менше десятка років. Востаннє за неї зіграв у 31-річному віці, оголосивши, що завершує виступи в національній команді через бажання більше часу приділяти родині.
А от із ким складно зрівнятися за середньою результативністю в іграх за збірну, так це із сучасною суперзіркою – Ерлінгом Холандом! Забиває в складі національної команди він ледь не щоматчу, маючи заледве чи не одиницю середньоматчевої результативності! Й цей унікальний хлопець міг цілком піти іншою спортивною стежиною, адже вже в 5-річному віці встановив світовий рекорд у стрибках у довжину для тієї вікової групи – 1 м 63 см. Та й він, зрештою, обрав ігровий вид спорту, відмовившись від кар’єри в «Королеві спорту». Дриблінг, гра головою, вибір позиції, гольове чуття, стійкість у боротьбі й водночас уміння віддати довгий точний пас. Ну, й повсякчасне прагнення самовдосконалення. «Пройшло вже 20 хвилин, як я востаннє забивав!» – ця розтиражована фраза норвезького гренадера, мовби яскрава ілюстрація його амбітності й цілеспрямованості. Є у Холанда чеснота, яка вигідно вирізняє його серед колег-сучасників: вміння ефективно грати спиною до воріт. Можливо, її сприймуть не всі, та Холанд, як мало хто в світі, може, перебуваючи спиною до супротивника, заплутати його купою обманних рухів і зрештою залишити ні з чим. Три останні роки Холанд – кращий футболіст Норвегії. Якщо він не знизить вимоги до себе та його оминуть травми, всі передумови для того, аби дістати «Золотий м’яч» найближчим часом, у нього є.
Хто міг би ще розраховувати на місце в нападі символічної збірної найвидатніших норвезьких гравців? Спадає на думку Стеффен Іверсен, який забивав переможний гол іспанцям на Euro-2000, його батько Одд Іверсен, який запалював у складі «Левів» у 1970-ті, Ян-Оге Фйортофт, кращі роки якого припали на межу 1980-х і 1990-х. Йорген Юве (вже саме прізвище зобов’язує!), Ейнар Гундерсен і Гаральд Хеннум – три найкращі бомбардири збірної Норвегії в історії. Однак не включив я їх до символічної збірної через те, що їхні бомбардирські подвиги датовані надто вже романтичними часами, коли чимало команд грало в футбол без оборони, й рівень конкуренції у світі не був таким захмарним, як нині. Хоча й чотири голи Хеннума у ворота збірної НДР у 1958-му або внесок Гундерсена у вихід норвежців до чвертьфіналу олімпіади в 1920-му є вагомими досягненнями, чого там!
Назад, у 1990-ті?
У вітчизняній аналітичній публіцистиці, коли йдеться про термін «повернення в 1990-ті», то зазвичай мається на увазі щось негативне: чи то інфляційне нуртування, чи непевність нашої економіки, чи постколгоспний лад у сільському господарстві, чи малесенькі доходи домогосподарств, чи злодійкувата приватизація, чи відірваність від світових ринків і нелегка наука економічних азів для ранньопострадянської людини. У разі з норвезьким футболом повернення назад, у 1990-ті – це комплімент, спомин про найкращі дотепер часи розквіту тамтешньої збірної. Пригадую, перед жеребкуванням євровідбору на мексиканський мундіаль-86 я дуже дивувався, що Норвегія потрапила до кошика найбільших аутсайдерів. І, до речі, натрапили вікінги на радянську команду в групі. А вирішальний матч, аби поїхати до Мексики, команді, очолюваній Едуардом Малофєєвим, слід було виграти в норвежців на своєму полі вже пізньої осені за лютого – не лютого, але морозенка. Пригадую, що в київському науково-дослідному інституті, де працювала моя мати, пропонували путівки на цю гру до радянської столиці (оцініть, до речі, популярність футболу в тогочасся в наших широтах!). Мати зателефонувала мені, розповіла про цю пропозицію, однак я, зважаючи на студеневі погодні реалії, відповідного бажання не виявив… Зрештою, малофєєвська команда своє завдання не без проблем, але виконала, а в Мексиці вже феєрила команда, очолювана Лобановським. Норвежці натомість через кілька років по тому ввійшли в найкращий період своєї футбольної історії, який протривав до початку нинішнього сторіччя. Тепер, маючи двох визначних зірок у своєму складі, які розривають (якщо й перебільшую, то на якусь дещицю) англійську прем’єр-лігу, цілком можуть розраховувати на ренесанс.
У чому секрет норвезької футбольної снаги? Колись футбольні аналітики Саймон Купер і Стефан Шиманські в своїй ґрунтовній праці «Футболономіка» виснували: Норвегія – найфутбольніша країна в світі! Докази? У Норвегії на кожні 27 жителів припадає по одному вболівальнику в тамтешній лізі. Норвегія, за даними науковця Кевіна Алаві, який очолює аналітичний відділ компанії, що спеціалізується на дослідженні рекламного ринку, веде перед на європейському континенті за телевізійним переглядом футболу! Тут, вочевидь, причиною є те, що в цій країні комерційне телебачення з’явилося відчутно пізніше, ніж в інших цивілізованих європейських країнах. Мали тривалий час менше каналів – відтак і будь-яка програма за малої кількості каналів мала більшу частку ринку. Парадокс, але норвезька соціологія свідчить: улюбленими видами спорту в цій скандинавській країні є біатлон та лижні перегони, а от телерейтинг найвищий у футболу!
Ще одна причина популярності гри мільйонів у Країні фйордів – її історичне англофільство. Ще на зорі існування футбольного тоталізатора (наприкінці 1940-х рр.) було дано старт чудернацькому місцевому феномену: ледь не всі ставки робилися на двобої англійських команд. Це тепер пристрасть до англійського клубного футболу стала універсальною для всього світу, натомість норвежці першими підхопили цю бацилу й дотепер ведуть перед у цій царині. За даними норвезького видання Aftenposten, станом на 2003 р. у Норвегії було зареєстровано 50 000 членів фан-клубів британських команд. Причому своїх симпатиків у Норвегії мають навіть такі клуби як «Барнет» чи «Лейтон Орієнт»! У Країні фйордів, льодовиків і тролів і найбільший показник жіночої любові до гри мільйонів: кожна 23-тя тамтешня жінка станом на початок 2010-х рр. була членом футбольної спільноти, себто принаймні футболісткою-аматоркою! І звідтоді вони аж ніяк не заперестали дедалі більше футболізуватися.
Купер і Шиманські феномен популярності футболу в Норвегії вбачають ще й у тому, що ця країна «багата й гіперорганізована». Сукупний середній показник відвідуваності футбольних матчів у відсотках до чисельності населення в Країні фйордів сягає четвірки, попереду хіба що Кіпр (з його не зовсім прецизійною статистикою), Шотландія, а донедавна була й Ісландія. А от щодо того, щоб пограти у футбол, то, за свідченнями Купера і Шиманські, Норвегії тут немає рівних у світі!
Й суміш англофільства й неабиякої сили нинішньої англійської прем’єр-ліги дає на виході результат: норвежці охоче грають в футбол, віддають діточок до футбольних секцій, а надалі «гіперорганізованість» дається взнаки. Хлопці доростають до рівня британських грандів, і збірна…
А от від «Левів» справді вже зачекалися результату. Впевнений, що він прийде вже цього десятиліття: аж надто багато передумов для цього як кадрових, так і, сказав би, загальноатмосферних. У світовому рейтингу щастя-2017 норвежці посіли 1-ше місце. Надалі трохи відійшли від лідерства, поступившись сусідам із Фінляндії. Герой роману культового норвезького письменника Ерленда Лу «Допплер» виснував: «Проживання в Норвегії не дає реальної картини життя… У цієї країни пухне в банку тисяча мільярдів крон. Цифра лунає як казкова… А самих норвежців хай край, хай годі, та й усе». Непроста фірмова наївність письменника, наче дороговказ для розвитку футболу, недарма його герой обрав собі місце для своєрідного дауншифтингу (криття від реалій модерного світу) неподалік стадіону національної збірної – «Уллевол» в Осло. Й навіть протестуючи проти усталених норм через відлюдькуватість, герой роману, зачувши гул трибун, здіймається на вершину схилу й, озброївшись біноклем, намагається роздивитися, як норвезька збірна протистоїть іспанцям, а надалі, констатуючи, що «Свердла» не поїдуть на Euro-2004 до Португалії, обговорює кандидатуру тренера збірної з… лосенятком. «Він душка й харизматик чи йому слід забиратися під три чорти?» – запитує Допплер у тваринки. Йшлося про тренерську долю Нільса-Йохана Семба, для якого, зрештою, той невдалий відбір став останнім назагал у тренерській кар’єрі, й надалі, щедротно критикований за оборонний стиль, він зосередився на роботі на телебаченні та футбольному функціонерстві. А нині, як на мене, вікінгам цілком до снаги й у футболі підкорити ті вершини, які їм доступні в щастінні, та зробити ще більш безсумними численних вболівальників на своїй батьківщині.
Олексій РИЖКОВ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
