Збірна України U-19 також не поїде на Євро. Команда Сергія Нагорняка не змогла пройти еліт-рануд. В Іспанії українці програли всі три матчі та посіли останнє місце у своїй групі.
Виступ України був вкрай невдалим. У першому турі сенсаційно поступилися Люксембургу – 1:2. Потім із таким же рахунком програли Данії, втративши шанси на перше місце та європутівку. В обох матчах команда Нагорняка забивала першою, але потім пропускала двічі. Матч з Іспанією вже став формальністю. Не було ніякого настрою на гру – 0:4.
Я думаю, що причина у психології. Команда після першого матчу зовсім втратила віру у власні сили. Стало зрозуміло, що Євро не світить. Поразка від Люксембурга стала для гравців ментальним ударом, від якого вони так і не оговталися.
Щоправда, такий результат не став великою несподіванкою. Покоління гравців 2004 року народження – не найталановитіше в історії українського футболу. Особливо в плані атаки. Креативних виконавців дуже бракувало. Ще й травми добряче підпсували картину.
Випав ключовий гравець та лідер команди Єгор Ярмолюк із Брентфорда. Без екс-дніпрянина збірна втратила дуже багато. Порівняно з першим відбором у Швеції випали два гравці з Руха – атакувальний півзахисник Олег Федор та форвард Євген Пастух. Один із найбільших талантів цього покоління дніпрянин Даніель Ківінда ще з літа травмований. Я навіть не пригадую, чи він взагалі грав колись за збірну.
У Сергія Миколайовича вибір гравців атаки був вкрай обмежений. Точніше, вибору, як такого, не було. На флангах атаки взагалі недобір футболістів. Перемагає та проходить далі та команда, яка забиває. Україна ж дуже важко створювала моменти.
Тренер шукав варіанти. Вони не завжди були логічними. Володимир Харабара не грає за Нюрнберг. З осені провів лічені хвилини. Інший Володимир – Александров – з іспанського клубу Рівас. Я не впевнений, що ця команда взагалі має професіональний статус. Але що робити, якщо на флангах бракує футболістів? Для мене стало великою загадкою, чому у збірну не покликали вінгерів із Руха Романа Добрянського та Андрія Дворянського, які стабільно грають на флангах львівської команди. Зокрема у матчах Юнацької ліги УЄФА проти Інтера та Мілана. Я б ще сюди центрального півзахисника рухівців Назара Русяка додав. З ігровою практикою та тонусом у них точно має бути краще, ніж у Харабари. Можливо, ще вінгер німецького клубу Верл Ілля Поляков міг би знадобитися, або форвард Зорі Денис Почапський. Можна було заглянути у 2005 рік народження, більш глибоко. Там креативних гравців також небагато. Але це вибір тренера та його бачення футболу...
Особливих шансів пройти кваліфікацію не було навіть при найсильнішому складі. Просто болючою стала поразка від Люксембурга. Нагорняк вміє працювати із молоддю, але йому потрібні кадри. Без футболістів навіть консиліум найкращих тренерів світу виявиться неефективним.
Сергій Миколайович нічого особливо не вигадував. Він намагався поєднати клубні напрацювання. Захист Руха, середина поля із Шахтаря, атака Динамо. Воротар і права частина оборони – з Руху. Ліва частина – захист із Шахтаря. Серединка поля «гірників» з опорником Іваном Варфоломеєвим, який раніше був у Русі. Та динамівська атака – Антон Царенко під форвардом, Ігор Царенко на вістрі. Власне, два голи на турнірі забили динамівці.
Я б тут посперечався тільки із парою центральних оборонців. Не розумію, чому не використали зіграну рухівську пару Слюбик – Холод? Удод зараз бігає на Близькому Сході за молодіжну команду Аль-Айна. Навряд чи його рівень відповідає гравцям, які дійшли до 1/8 фіналу Юнацької ліги УЄФА. Зіграність між Слюбиком і Холодом точно краща. Тим паче, вони виступають разом із правим захисником Андрієм Кітелою та воротарем Юрієм-Володимиром Геретою в одній команді.
Та головна проблема не в складі чи виборі тренера. Все набагато простіше – ця збірна дуже мало збиралася. Перший раунд відбору до Євро U-19 восени 2022 року став дебютною повноцінною можливістю підготовки. Відбору на Євро U-17 не було через ковід. Команда намагалася зібратись восени 2021-го, щоб оцінити потенціал гравців, але позитивні тести на коронавірус не дали можливості провести заплановані спаринги. Суперники мали перевагу у зіграності. Вони збиралися частіше, отримали кращу підготовку.
Минулоріч збірна-2005 не змогла в Італії подолати еліт-раунд на Євро U-17. Цього року така сама доля спіткала 2006 рік на Кіпрі. Причому команда Юрія Мороза двічі програла по 0:3. Зараз 2004 рік на щиті. Це не тільки проблема гравців, тренерів, але і загальної системи. Для того, щоб грати на Євро U-17 чи U-19, потрібна кропітка та системна робота. Не можна зібратися за пару днів до початку змагань і розраховувати на щось серйозне.
Де підготовка, селекція? Щоб була можливість подивитися гравців, зрозуміти їхній потенціал, хто на що здатен. Проводити якісь спаринги. В УАФ на такі речі вічно немає грошей. Тут скоріше питання навіть не у грошах, а у бажанні. Думаю, Рух без проблем надав би свою свою базу для зборів. Не обов'язково їхати за кордон та витрачати гроші. Тільки не кожен з гравців захоче приїжджати в Україну, поки йде війна. Потрібно речі називати своїми іменами. Навіть якщо вже мова про збори у Туреччині, то це не такі великі гроші, щоб попрацювати там 10 днів. За бажання ці кошти можна знайти.
Зараз була пауза на збірні. Серед 2005 року дуже багато змін. Команда востаннє збиралася у квітні 2022 року. Зараз частина гравців втратила свої позиції у клубах, а частина – піднялася. У Брюгге Олександр Якименко на хорошому рахунку. Данило Кревсун став гравцем Борусії. Як мінімум, ці два хлопці заслуговують, щоб їх подивилися. Серед 2006 року після повного фіаско на Кіпрі теж є над чим працювати. Щоб не було так, що на поле виходять перелякані футболісти без розуміння, що їм робити.
Аби уникати таких неприємних результатів, потрібно працювати над цим. Збірна не може стати успішною, якщо збирається раз у рік. За кілька днів команду не зробиш. Суперники апріорі матимуть перевагу, бо вони працюють більше.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
