До того, як стати журналістом Футбол 24, ваш покірний слуга відшарашив три роки на інформаційному агентстві Брутальний футбол. Більшість знає цей проект, як паблік з мемами, а ньюфагам більше відомий однойменний ютуб-канал – втім, це ще і сайт, де публікують серйозні й не дуже статті. І репортажі, якими я займався у 2015-2017 роках.
Проект був і залишається реальним ЗМІ, що було важко прийняти простим смертним. Багато людей не розуміли, як це паблік отримує акредитації та чому його представники називають себе журналістами – і тільки інформація про наявність ксіви знімала питання. В такі моменти я відчував себе Патріком Бейтоном із «Американського психопата» – тільки там замість перепусток понтувалися візитками.
На цьому культурна частина розповіді добігає кінця. Вона була написана для відносно невеликої аудиторії, толерантної до вульгарних словечок, однак несподівано тред попросили розписати у повноцінному блозі – причому з максимальним збереженням оригінального стилю. Можливо, Михайла Юхименка сплутали з Лесем Подерв'янським, але маємо те, що маємо.
Згораючи від сорому, я виконаю прохання вдячних читачів. Приберіть дітей від екрану, приготуйтесь до нецензурної лексики (її зовсім небагато), суржика й жаргонізмів. Вони компенсуються веселими історіями про внутрішній бік українського футболу та журналістики другої половини 2010-х.
Отже, вашій увазі – тред про роботу репортером Брутального футболу в Дніпрі у 2015-2017 роках. І прошу, повірте – я не таке бидло, як може здатися після прочитання тексту. Це лишень вимога стилю.
*****
БФ у Дніпрі – це дві людини і тільки так! Я і Каріна. Прийшли по об'явлєнію в самому прямому сенсі. Контора відкрила вакансію, а ми підійшли. Десь так я опинився і на Футбол 24, тож коли хейтери розказують про журналістів, яких понабирали на вулиці – вони не помиляються. Весь сучасний український спортжур тримається на таких людях, і це не жарт.
Так от. З першого і до останнього дня ми з Каріною прой*бували ВСІ дедлайни заявок на сезонну акреду, а часто й на матчеву. Дзвонили внагляк зранку прес-аташе, а він мужик крутий – вписував. З колегами мені щастить.
Під кінець кар'єри я приходив взагалі без акреди на другий тайм (перший тусив на секторі ультри), махав ксівою і залітав на преску.
Паралельно з першою роботою в ложі для преси можна займатись другою, писати уроки чи заряджати телефон, так шо рекомендую «Дніпро-Арену», 10/10.
Але ми старались. Готувались до роботи в мікст-зоні та на прес-конференції (виявилось, що нормальні питання ставити там не прийнято), фоткали й записували на відео весь внутряк, намагались розібратись у тактичних моментах і вели онлайни в твіттері.
Першою людиною, яку я спитав щось на прес-конференції, був Олександр Бабич. Мирон Маркевич ледь не став останньою. Богдановичу спасіба, шо не згноїв мене довбо**ба – хоча ви можете бути іншої думки.
А сталось от що. В Дніпрі навесні бігав молодий лівий фулбек Олександр Мігунов, а вже восени у «синьо-біло-блакитних» почалися проблеми. Мирона стали критикувати – мовляв, не дає шансу молодим. А Богданович в ті роки мав властивість заводитись по ходу прес-конференції.
Ну от після одного з невдалих матчів я вирішив себе проявити. Задаю питання по кадрах і дєрзко накидую: «А де Мігунов?». Тут Мирон переходить в контратаку й голосно питає вже мене: «А де Мігунов?». А я не знаю, де той Мігунов! Тренер тут же добиває: «Він півроку, як в Маріуполі грає!».
Наступні пару турів я сидів, заваливши є*ало. Втім, Маркевич толерантно поставився до 20-річного дурачка й потім спокійно відповідав на мої питання, а я назавжди вивчив просту істину – готуйся до роботи, с*ка!
Тоді якось не відчувалось, а зараз розумію величину часів, які застав. У флешці спокійно тріщали з Федьою, Селею, Русланом Петровичем. Зірок такого масштабу в УПЛ вже не буде.
Ротань любив спілкуватись з пресою. Досі орем з історії, коли він хвилин 20 про шось балакав у міксті, не відриваючи руку від голови сина. Ми думали, що своїми погладжуваннями він протре дірку в голові малого.
Одного разу я йшов з матчу проти Зірки та побачив автобус клубний, який зупинився, аби команда купила шаурми. Тоді нас виніс чувак на ім'я Даріо Друді. Таких тренерів в УПЛ теж ніколи більше не буде.
Кварцяний має образ злого кузьмича, але не всі бачили його після прес-конференції. Справжня душечка, яка нікому не відмовить у фотці, зі всіма норм спілкується, та і взагалі справляє враження культурної людини.
Те ж саме стосується Володимира Шарана. Його пресуха запам'яталась – це були теплі теревеньки в компанії давніх друзів, з прикольчиками, з автографами і фотками. І це після поразки.
Шаран вміє бути не просто приязним, а й інтелігентним. Принаймні, протягом п'яти хвилин.
Про фотки з футболістами та тренерами. Підійти до когось і попросити сфоткатись для мене майже анріал, та і непрофесійно це. Але в перший рік репортерства я пересилював себе.
А в якийсь момент так оху*в, що підійшов до чуваків, які фоткались з Кравченком, став збоку і сфоткався з ними. Футболка топ, згоден.
Але фоток у мене небагато. Майже ніколи не фоткався після прессух чи у міксті, зате сфоткався із легіонером Дніпра в черзі до туалету в перерві. От саме тому «Ештадіу Метеор» легендарний.
До речі, про «Метеор». Приходжу я знач на гру Металурга З проти когось там, а під сідушкою дохлий голуб лежить.
Тоді ще Мазяр вивів Кам'янське (моє рідне місто) в УПЛ. Домашки грали в Дніпрі на «Метеорі», тож завод організував безкоштовні автобуси для пролетаріату. Неабияк великодушно для керівництва ІСД, яке за рік зруйнує місцевий стадіон і перевезе Сталь в Бучу.
Одного разу я проїхався з народом і ось що вам скажу. Оці всі ваші виїзди хуліганські – дитсад у порівнянні з чадом кутєжа, який відбувався в автобусах. Нам в паблік присилали фотки із підписом «Дыманул за Днепродым», але не про фаєр-шоу)
До речі, про фотки. Всі наші фотографії для репортажів були зроблені на Айфон, древній фотік і тормозящий LG на андроїді. Але виходило в 100 разів краще, ніж зараз у Чорноморця.
Здебільшого на прес-ложі Дніпро-Арени було з десяток представників преси, а інші місця займали ліві тіпи з сємками. Але іноді там відбувалась якась діч.
Досі хз, що це за вовки з Волл-Стріт, нащо такі телефони і чому після гола Петряка кричать, ніби на біржі чорний понеділок.
На «Дніпро-Арені» в пресці важливо сідати хоча б на другий ряд, бо на першому буде ось так)
В якийсь момент фанати стали нас впізнавати. Лідери навіть цікавились, чи будемо ми пілити репорти. Благо, я поєднував їх із шизою на секторі. Згадалась дотепна історія з виїзду в Нікополь у 2к17.
Поїхали туди з халатами білими, щоб зробити «білу шизу». Було круто, і репорт вийшов найкращим за всі роки. І останнім.
І ось іду біля стадіону, а Юджин (лідер фанатів Дніпра) каже: «Братан, одягай халат, в автобусі лежить». А на мене бл*ть не налазить жоден той халат, я тому без нього й був.
Як же не згадати про легендарнєйший виїзд в Олександрію на матч кваліфікації Ліги Європи проти БАТЕ. Це моя перша поява на ютубі, якщо не помиляюсь)
Приїхав на Інтерсіті, попрацював перед стадіком, потім шукав ресепшн, а коли знайшов – перепусток немає! За 15 хв до матчу всі з'##ались! (кудись пішли).
А «друг БФ» у прес-службі кинув мене, як лоха. Але БАТЕ помстився за мене!
У підсумку я приїхав, аби подивитись футбік на тєлєку з охоронцями)) Їм було все одно, що я по будівлі лазю й відкриваю усі двері, бо вони розглядали дрон.
Дуже полюбив матчі на «Метеорі» о 14:00, бо це дико вайбово. На дворі осінь, ти зранку їдеш на футбік, всі трішки сонні. Дивишся на матч, як на гру у дворі, п'єш каву, потім гуляєш по місту.
Осінній Дніпро – найкраще місце на планеті Земля.
Ще була історія на прес-конференції. Записую я знач відео на телефон, як Михайленко щось говорить – а прес-аташе на мене так щуриться, як на ворога народу.
Записав відос, перегортаю телефон – а там увімкнений ліхтарик, яким я 10 хвилин світив у обличчя тренеру))
Єврокубки 2015/16 я пропустив, бо таке життя. Зате там працювала Каріна, яка скидувала фотки з передматчевих пресух. Там була кава і кексики!!! Як же я міг це пропустити...
Тепер її навряд чи пустять на Дніпро-Арену в ложе для преси, та і мене. Каріна постраждала за мої гріхи – це я робив мемчики про СК Дніпро-1 на БФ.
Але ми не засирали «спортклубівців» у текстах. Любові у текстах дійсно не було – але шизи теж. Тим не менш, клуб викотив пред'яву за «відкриту авторську позицію».
Я пішов з БФ у 2018-му, хоча залишався автором матеріалів на аутсорсі. Потім повернувся тимчасово у 2020-му й знову завів низку приємних знайомств, но ето уже совсєм другая історія.
Із наших репортерів вийшли толкові журналісти Футбол 24, Спорт 24, Футбол Хабу, Профутболу та українських клубів, а сам БФ бустанув на ютубі. Дико тішусь!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
