Лобановський = Динамо, Динамо = Лобановський: це твердження так само вірно, як 2+2=4. Однак кожне цифрове завдання вимагає рішення та підтвердження. Ну що ж. Будьте ласкаві. Пам’яті Лобановського присвячуємо статистичний огляд ролі та місця Валерія Васильовича в історії рідного клубу. Вона, звісно, велика — але й велична.
Лобановський-футболіст
У 1959 – 1964 роках нападник Лобановський в офіційних турнірах зіграв за Динамо 150 матчів, забивши 43 м’ячі. У списку найкращих бомбардирів в історії київського Динамо за версією Transfermarkt Валерій перебуває на 30-му місці — стільки ж голів у Артема Кравця, Олексія Михайличенка та Йожефа Сабо. 45 голів і 27-28 місця ділять Браун Ідейє та Ігор Бєланов, менше — 41 м’яч — забив Олександр Заваров, який займає 33 місце. А ось у списку “гвардійців” – гравців, які провели найбільшу кількість матчів – він знаходиться у 80-тці. Прямо скажемо, Лобановський, який завершив кар’єру у 29 років, не дограв як футболіст одразу кілька сезонів.
У плані титулів у Лобановського-гравця теж усе скромно — чемпіон СРСР 1961 року, срібний призер — 1960-го, володар Кубка СРСР 1964.
Лобановський-тренер
Розпочавши роботу у Дніпрі у 29 років, за п’ять років Валерій Васильович тріумфально повернувся до рідного клубу. Всесильний керівник УРСР Щербицький повернув його зі своєї області, побачивши перспективу у колишньому лідері атак київського Динамо. У 1973–1982, 1984–1990 та 1996–2002 роках Лобановський очолював Динамо (Київ) як головний тренер. Підсумок — близько 30 лише перкласних офіційних досягнень, три підготовлені володарі «Золотого м’яча», десятки делегованих збірників.
В рамках нашого дослідження нам стало цікаво: а що ж Динамо зробило _без_ Лобановського?
І ось що в нас вийшло.
Офіційні турніри
Чемпіон СРСР: 9 – Лобановський (1961 як гравець, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990 – як тренер), 13 – Динамо
Володар Кубка СРСР: 6 – Лобановський (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990), 9 – Динамо
Володар Кубка сезону СРСР: 3 – Лобановський (1981, 1986, 1987), 3 – Динамо
Чемпіон України: 5 – Лобановський (1997, 1998, 1999, 2000, 2001), 11 – Динамо
Володар Кубка України: 3 – Лобановський (1998, 1999, 2000), 13 – Динамо
Володар Кубка володарів кубків: 2 – Лобановський (1975, 1986), 2 – Динамо
Володар Суперкубка УЄФА: 1 – Лобановський (1975), 1 – Динамо
Фіналіст Суперкубка УЄФА: 1 – Лобановський (1986), 1 – Динамо
Турніри третього ряду
Володар Кубка чемпіонів Співдружності (3): 1997, 1998, 2002
Інші турніри, виграні саме за Лобановського:
- Володар кубка Trofeo Ciudad de Valladolid (2): 1973, 1974
- Володар Trofeo Teresa Herrera (2): 1981, 1982
- Володар кубка Zalai Hirlap Kupa: 1986
- Володар Кубка Сантьяго Бернабеу: 1986
- Амстердамський турнір: 1986
- Володар Тихоокеанського Кубка Pacific Cup: 1988
- Володар Кубка “Піккі”: 1988
Чого Динамо досягло після Лобановського
– Жодного разу не виграло єврокубок
– Жодного разу не виходило до півфіналу Ліги чемпіонів
– Не отримало нових володарів Золотого м’яча
– Втратило у 21 сезоні 14 чемпіонств та 12 кубків України
Але головне — не було більше у Динамо такої тренерської стабільності, і сумарні здобутки 11 послідовників Лобановського на посаді головних тренерів киян не дотягують його особистого списку досягнень.
Що Динамо отримало від Лобановського
А ось тут відійдемо від цифр і скажемо важливе-важливе. Як добре, що Лобановський був. Був в історії Динамо та вітчизняного футболу. Це найвищий рівень, до якого потрібно тягтися. Золотий стандарт професіоналізму та занурення у тему. Той пік досягнень, на який дорівнювали всі його послідовники — і якого прагнутимуть нові покоління.
Ми маємо той чіткий перелік досягнень, на яких росли вітчизняні футболісти та тренери останні шість десятиліть. І він — велика скарбниця Лобановського, його велич та місце в історії.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
