– А чому не у школу Динамо вирішили піти? Все ж таки головна команда міста.
– Я жив на Оболоні. Зміна – це була головна команда нашого району. Деякі старші хлопці зі школи, яких я знав, ходили туди. Коли вони виходили грати у двір, то усі казали: «Вони ходять у Зміну». Було видно, наскільки добре вони грають.
Коли я почав сам туди ходити, то думав про те, що також зможу так класно. На той момент я не замислювався над тим, чи хочу я грати у Динамо, Баварії чи Зміні. Просто грав у футбол. Тим більше у Зміні було все, що мені було необхідно.
– Що ви відчували у момент свого дебюту у Прем’єр-лізі у виїзному матчі із Динамо?
– Перед матчем від нас взагалі ніхто нічого не очікував. Навіть Максимов нам казав, аби ми розслабилися та грали у свій футбол. Але все розвернулося так, що ми відкрили рахунок, забив Сергій Яворський, а потім пропустили два голи від Андрія Шевченка та Артема Мілевського. Я вийшов на заміну у середині другого тайму, і всі три м’ячі були забиті за мого перебування на полі.
Я провів свої 20 хвилин на полі на пристойному рівні. Для мене було мрією зіграти проти Динамо. Після цієї гри у газеті «Команда» було велике фото, де я разом стою із Шевченком. Мій батько зберіг цю світлину.
– У сезоні 2010/11 Оболонь у матчах із Шахтарем (1:0, 1:0) та Динамо (2:2, 2:0) змогла набрати фантастичні десять очок із 12 можливих. Внаслідок чого це вдалося?
– Думаю, що це був ефект нового тренера Сергія Ковальця. Він створив дуже хорошу атмосферу у команді. Завжди заохочував, аби на матчі приходили дружини із дітьми. Раз на тиждень приїздили на базу на машинах та проводили тренування, а у цей час доктор команди та дружини готували барбекю. З таких простих речей Ковалець зміг побудувати колектив.
У тому сезоні Оболонь із досить скромним бюджетом за три тури до завершення чемпіонату боролася за зону єврокубків. На жаль, змазали кінцівку та програли останні матчі. Тому зайняли лише десяте місце.
– Наскільки у ті часи було розповсюджене фінансове стимулювання від наших грандів за відбір очок у прямого конкурента?
– Так, тоді Шахтар та Динамо активно стимулювали суперників один одного, бо між цими командами точилася дуже запекла боротьба за чемпіонство, і кожна осічка могла коштувати «золота».
На тих чотирьох матчах ми заробили тоді дуже великі гроші. Це були десятки тисяч доларів на одного гравця. Обігравши Динамо та Шахтар, я купив собі перше авто ‒ Peugeot RCZ.
– У Карпатах ви перетиналися із багатьма цікавими особистостями. Могли уявити, що Лукас Перес отримає запрошення від Динамо, а потім від лондонського Арсеналу?
– Лукас був хорошим футболістом, одним із найбільш яскравих у Карпатах. У нього була класна техніка, він здорово грав один в один та мав хорошу ліву ногу. На той момент, звичайно, ніхто не міг уявити, що він потрапить до топклубу АПЛ. Гадаю, він і сам про це не думав. Я не можу сказати, що Лукас – це найбільш обдарований футболіст, із яким я грав. Однак поступово він зміг вийти на дуже високий рівень.
– Ви ще сподіваєтеся зіграти у жовто-синій футболці?
– Я не думаю зараз про це, проте, якщо виникне шанс повернутися у збірну, то я буду тільки радий. Просто вважаю, що із чемпіонату Болгарії важко потрапити до збірної України. У нас є багато хороших центральних захисників навіть у Динамо та Шахтарі. Проте я завжди готовий захищати честь своєї країни на міжнародному рівні.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
