На все пішло якихось десять років. До того македонців в еліті представляв лише Горан Пандєв, але самотужки тягнути «Левів» йому не вдавалось, і доходило навіть до скандалів.
«Горану набридали невдачі та погане керівництво федерацією. Саме це призвело до емоційної заяви у 2013 році, коли він пішов з команди», — пояснює Александр Златескі, засновник сайту Macedonianfooty.
Втім, вже на Євро-2021 цей же Пандєв заробив пенальті з Україною і був у чудовому гуморі.
Ось що буває, коли не лише команда, а й вся країна міняється в кращу сторону.
***
Північна Македонія - непроста держава, як зазвичай на Балканах.
Є враження, що вона усім заважає. Греція роками блокувала переговори македонців з ЄС, вимагаючи додати до назви держави «Північна» - так нащадки еллінів боролися за спадщину античної Македонії.
Болгарські націоналісти і поготів не вважають македонців окремим народом. Для них це лише гілка болгар, а їхня мова - діалект.
Проте найгірше інше. Ще у ХVIII-XIX століттях на родючі долини за Охридським озером почали масово переїжджати албанці, чому всіляко допомагала османська влада - як-не-як, теж мусульмани.
Зрештою албанці заселили великі площі біля міста Тетово; чимало поселилося і в Скоп’є, що точно не надихало місцевих православних слов’ян, яких, однак, ніхто не питав.
За Югославії це питання по суті не стояло - в центральної влади вистачало сили душити будь-які національні рухи. Але коли у 1991-му Македонія (тоді ще так) оголосила про незалежність, проблема набула нових форм. За переписом 1994 року албанців у країні було 22%. Додайте 8% турків - і отримуємо небезпеку.
А що влада у Скоп’є? Достатньо сказати, що у першому офіційному матчі у 1996 році збірна Македонії зіграла проти Ліхтенштейну без жодного представника меншин. Усі 14 гравців були слов’янами.
***
Звісно, албанці не відчували таку збірну своєю.
Більше того, вони не відчували себе частиною і держави Македонія.
«Моя мама була відмінницею і мала талант. Її картини досі висять на стінах її та моєї початкової школи в Сараджі. На жаль, вона не змогла вступити до університету, з цим у албанців були проблеми», - розповідає архітекторка Хірі Салі.
«В юності вона постійно розповідала мені, що в 1994 році, коли народжувала мене в пологовому будинку Скоп’є, їй не приділяли належного догляду через те, що вона албанка».
Хіба дивно, що коли у сусідній Сербії Армія Визволення Косово за допомоги Заходу досягла успіху, македонські албанці спробували повторити те саме? База в них була - Тетово ще у косовських подіях відіграв роль тилового пункту, через який сепаратистам поставляли зброю. Також каталізатором став притік тисяч біженців з Приштини. Македонська влада надіялась швидко перевезти їх в Албанію, але нічого не вийшло.
Активні бойові дії між почалися приблизно у січні 2001 року. На той час «повстання» на футбольному полі вже тривало три роки.
***
Історичний гранд македонського футболу «Вардар» - це команда слов’ян.
І що зробили меншини? У старому районі Скоп’є Чаїр албанці, турки та цигани організували власний клуб «Слога Югомагнат», який виборов три чемпіонства поспіль - з 1999-го по 2001-й. Особливо драматичним видався фініш сезону-2000/01. «Слога» та «Вардар» завершили його з рівною кількістю очок, і албанці взяли трофей завдяки перемозі в золотому матчі. Красиво!
А от що некрасиво, то це ігнорування гравців «Слоги» збірною Македонії, яка без них виступала препаскудно.
Ну, і поготів огидною була війна, яка в ту пору розгорілася з найбільшою силою. За нашими мірками то так, дрібний конфлікт, але двохмільйонну Македонію поколотило добряче.
Битва за Тетово, штурм Арачиново - їх почули в Європі, і всюди переміг центр, якому допомогла… Україна! Президент Кучма дав добро на поставку танків, гелікоптерів та літаків, що зробили різницю, тож урядові сили втратили в боях 70 людей, а сепаратисти - 700-800.
Але навіть не це головне, а те, що сила не знесла дах президенту Трайковському. Він рано загинув у авіатрощі, проте залишив по собі добру пам’ять - Охридські угоди 2001 року, де були заново переписані права меншин.
Складний процес, авжеж. В країні, де у підручниках високу народжуваність серед албанців та турків Міносвіти пояснювало «низькою культурою цих народів», інакше й бути не могло. 31 березня 2004-го у товарняку між Македонією та Україною в складі суперника було лише два албанці - один в основі, один в запасі.
Але чим далі, тим сильніше маховик змін набирав обертів.
***
Пандєву не пощастило, бо його кар’єра припала на перехідний період. Лише ветераном він застав збірну, що представляла усю країну.
Зараз головною зіркою Македонії є Еліф Ельмас. Хлопець цього року взяв Скудетто з «Наполі» і забив у золотому сезоні 6 голів.
За походженням він турок. Батько Еліфа, Джеват, тримає лавку східних солодощів в Чаїрі. Ельмас чимало допомагав йому в юності. Мало хто знає, але він вміє випікати ідеальне печиво.
Ну і ще Еліф дуже обдарований футболіст. Вдома його помітили вже у 12 років. Тренер Ігор Ангеловскі не приховував свого захвату:
«У ньому була якась дивна магія. Неймовірна енергія, Х-фактор у такому юному віці, який захоплював усіх. Чудове прочитання гри, майстер асистів і феноменальний фінішер».
Ось що буває, коли дивитися на дитину без упередження. Попереднім поколінням так не пощастило.
«Коли я починав, тут було дуже мало албанців-футболістів, а у збірній, може, два-три імені. Все було політизовано. Лише пізніше, з лібералізацією Македонії, контролювати суспільство, як у часи комуністів, стало неможливо. На перший план вийшла якість, і усі шукають лише її», - констатує екс-гравець збірної Небі Мустафі.
***
Перемога над Італією, вихід на Євро-2021 - це те, що на слуху в Європі.
Але першим дзвіночком став вихід Македонії на молодіжний Євро у 2017-му. Боба Мілевскі створив чудову команду, де тон задавали Еніс Барді, Бобан Ніколов, Вісар Мусліу та Дарко Велковскі. Був там і 17-річний Ельмас.
Власне, та команда - нинішній кістяк головної збірної, і їхній тренер теж тут. Слов’яни, албанці, турки - тепер вже без різниці. У минулому офіційному матчі з Мальтою одразу вісім чоловік у заявці представляли меншини - і що? Знову перемога з голом Ельмаса.
В чемпіонаті Північної Македонії албанці теж остаточно перехопили ініціативу. Останні три розіграші виграли «Шкендія», Шкупі» та «Струга» - це «албанські» клуби.
Та й загалом країна дуже змінилася. Так, албанська мова отримала статус державної; нею тепер послуговуються в уряді, парламенті, системі правосуддя. У муніципалітетах, де албанці складають понад 20% населення, їхня мова також використовується в офіційному листуванні між громадянами та установами.
В муніципалітетах, де албанців переважна більшість, їм дозволена національна символіка. У країні також було створено два албанських державних університети; албанські партії впродовж останнього десятиліття входили до усіх правлячих коаліцій в парламенті.
Усі ці кроки і напругу в суспільстві збавили, і до ЄС країну наблизили. Хоча, звісно, до ідилії далеко. Навіть бойовики ще проявляють себе. У 2015-му вони напали на поліцію в Куманово, але та дала гідну відсіч, вбивши 14 і арештувавши 30 терористів.
***
Трибуни, само собою, це все відчувають. Хіба десь бувало інакше?
Ворожнеча «Шкупі» (правонаступник «Слоги») та «Вардара» - річ серйозна. У 2018-му двоє албанців забили на смерть 21-річного Ніколу Саздовського. Писали, що вони посварилися у Facebook.
Ультрас-групи - з ними найважче. Албанці в них майже всі неонацисти, а лідер фанатів «Вардара» Йохан Тарчуловскі навіть засуджений Гаагою за потрійне вбивство. У Скоп’є його називають «Коміті», і його бригади активніше за інших трощили все навколо, зриваючи референдум щодо назви країни, організований задля вступу до ЄС.
Скажете, нащо це йому? Так-от на допитах окремі ультрас зізналися, що отримали за насилля сотні тисяч євро від російського олігарха Івана Саввіді. Країна-терорист у своєму стилі.
Хочеться вірити, що прогрес спорту допоможе Північній Македонії перерости подібне, але це складно. Скоп’є - дуже небагате місто, а провінція і поготів відстає. Уряд навіть перепис проводити боїться - такі темпи еміграції. Ну, а де злидні - там завжди шукають винних.
Для остаточного й міцного миру треба підняти рівень життя. Ну, а поки цього нема, дружбу та єднання в Північній Македонії пропагують і демонструють головно футболісти, як-от Езджан Аліоскі із «Фенербахче»:
«Це тренер Ангеловскі зібрав нас і проявляв довіру, об’єднував впродовж 5-6 років - це й дозволило нам рости як команда. Зараз ми дуже добре знаємо один одного; знаємо усі слабкі й сильні сторони, і це дуже допомагає.
Ну так, у нас різне походження. Хтось розмовляє вдома македонською, хтось албанською, але це не має особливого значення. На полі, зрештою, ми усі говоримо однією мовою - мовою футболу».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
