За інформацією головного редактора «ПроФутбол Digital» Володимира Звєрова голова комітету арбітрів УАФ Лучано Лучі не приїхав на передсезонні збори суддів. Як таке може бути й чи це нормально?
Методолог футбольного арбітражу, у минулому – арбітр ФІФА, член суддівського комітету ФФУ та інспектор комітету арбітрів ФФУ Мирослав Ступар у ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» пояснив, чи можлива нормальна робота за таких обставин у режимі онлайн, а також виніс експертну оцінку міжнародним успіхам українського арбітражу, усуненню апеляційної комісії, причинам відсутності Лучі в Україні, скасуванню системи зборів та просування арбітрів.
«За зарплатнею він приїжджав, а ось на збори – ні»
– Мирославе Івановичу, є інформація, що на передсезонні збори арбітрів, які розпочалися 23 липня, Лучі навіть не приїхав. Це як взагалі? Чи можна за таких умов нормально працювати з арбітрами?
– Читав та, наскільки я знаю, інформація Володимира Звєрова (редактор ПроФутбол Digital, – прим. А.Т.) відповідає дійсності. Він так і не приїхав на збори. Я чув, що у червні він приїжджав за зарплатнею. А ось на збори не приїхав.
– Але все ж, чи можна нормально налагодити такого плану роботи онлайн, із іншої країни?
– Це хороша робота, коли ти сидиш вдома в Італії, отримуєш за нашими мірками нечувані гроші за те, що ти майже нічого не робиш. Безперечно, налагодити роботу на зборах, там не перебуваючи, неможливо. Це, напевно, одну лекцію можна прочитати онлайн. Одне якесь теоретичне питання висвітлити. Проте як бути з практичними заняттями, з роботою над окремими арбітрами? Звісно, що голова комітету має бути особисто присутнім на таких важливих заходах.
– Що відбувається в царині вітчизняного арбітражу?
– Легко оцінити якість роботи. Це є представленість наших арбітрів на міжнародній арені. У Лізі чемпіонів, як мінімум. Але ми цього не бачимо. Кого Лучі виховав? Він працює в Україні з 2015 року. Де твої показники роботи?
Взагалі, за 12 років, що італійці (Колліна та Лучі) працюють, міжнародні показники погіршились. У ФІФА є категорії – Еліт, Перша, Друга і Третя. До минулого року в Першій категорії були Євген Арановський та Сергій Бойко. Зараз за віком вони вибули, тому в нас є арбітри тільки Другої категорії, як Віктор Копієвський, який судив кваліфікацію Ліги Конференцій. Але чому нікого не вивели до Першої категорії, де зараз у нас жодного арбітра? Хоча було з ким працювати. Чому у свій час Арановського не вивели до категорії Еліт, він міг там бути?
– Із потребами внутрішніх турнірів наші судді справляються?
– Я б не сказав, що у чемпіонаті багато проблем. Проте я пояснив, як оцінюється рівень арбітражу. Я взагалі не бачив методики, за якою Лучано готує арбітрів. Ось це те лихо, що є сьогодні.
Судді вже самі незадоволені його роботою. Але висловитися не можуть, якщо ти скажеш слово, то станеш неугодний. Виставлять, як-то кажуть, на трансфер :-) Такі реалії, на жаль.
«Комітетом керує Лучі, і там усі «за» і ніхто не «проти»
– У чому взагалі логіка? Українським футболом керують, переважно, українці. Лучі дає відчуття, що в нас незалежна та міжнародна лінія розвитку та контролю суддівства?
– Давайте застосуємо порівняльний фактор. Згадаймо часи, коли суддівським корпусом керували українці. І порівняємо із днем сьогоднішнім. Ну, я не бачу позитиву.
Так, за наших [українських керівників суддівського комітету] бували різні вектори. Симпатії, антипатії. Людський фактор, його нелегко позбудеться, але можна, за бажання. Прийшов Колліна в 2010 році з великим авторитетом. Сподівалися, що він дасть поштовх до розвитку суддівства в Україні… Але не сталося.
Порівняйте сьогоднішніх арбітрів та тих, що були. Василь Мельничук, Віктор Дердо, Сергій Шебек, Сергій Татулян, Андрій Шандор, Олександр Кран, Віталій Годулян – це були постаті. Авторитетні. Так, вони помилялися, як і всі помиляються. Але то були імена. А сьогодні? Завершили суддівство Євген Арановський, Віктор Дердо, Анатолій Абдула, Сергій Бойко. Хто на їхнє місце прийшов? Молоді, яких залучали минулого сезону з Першої ліги, ‒ ніхто себе не виявив на повну. Відразу в УПЛ прийшли десять новачків.
– Можливо, корпусом управляти настільки складно, що в Україні немає фахівця такого рівня?
– Я зрозумів би, якби суддівство, це була вища математика. Коли потрібен фахівець – Ньютон, а у нас такого немає. Наші арбітри судили на фінальних турнірах міжнародних змагань, у єврокубках. Хто зараз, крім Каті Монзуль у жіночому футболі, судить? Ніхто.
Начебто на папері є комітет арбітрів. Але комітет підпорядковується одній людині, яка що хоче, те й робить. І робить такі речі, з якими багато членів комітету могли б і не погодитись. Але вони всі «за», бо якщо будуть «проти», то не їздитимуть спостерігачами на матчі.
– Як взагалі має оцінюватися робота арбітрів?
– Простий приклад. Раніше, якщо команда незадоволена суддівством або арбітр незадоволені оцінкою, яку йому виставив спостерігач матчу, вони мали право написати апеляцію до експертної комісії. Комісія брала відеоматеріали, переглядала матч та колегіально виносила свій вердикт. Це було остаточне рішення ‒ комітет арбітрів, або його голова не мали права його змінити. Лучано ліквідував цю комісію, мовляв, я сам розберуся. «Ви тут, як бананова республіка», ‒ як він спочатку погано висловився про нас. Нам плюють у душу, а ми ковтаємо.
– Ви ж спілкуєтесь із колегами. Можливо, нашим арбітрам насправді подобається стиль управління Лучі?
– Мої колеги, колишні чи чинні арбітри, незадоволені роботою Лучано. Не всі бачать перспективи. Візьмемо арбітрів, які завершили. Арановський (Євген) – він комунікабельний арбітр, який конфронтації з гравцями знімав, він умів з футболістами говорити, а це дуже важливо. Коли не тільки свистком, але і жестом, і словом. Це сучасні методи, які сприяють спілкуванню з арбітрами, сприяють саме управлінню грою.
Чому Арановський жодного разу не потрапив до арбітрів Європи, які судять матчі Ліги чемпіонів весняної стадії (плей-офф), топові матчі? Всі сподівалися, я теж думав, ну, Колліна, він в УЄФА, має пролобіювати наших арбітрів, якісь кроки робити, щоб вони там були. Чому там (у Лізі чемпіонів) прибалти судять, хто тільки не судить ‒ а наших нема?
Чому за стільки років, а італійці у нас уже більше десяти років (Колліна і Лучі) вони не знайшли серед наших арбітрів таких, які могли б потрапити у топові матчі, а можливо і на чемпіонат світу?
«Що це за збори, на яких одна теорія без практики?»
– А що можна зробити, щоб зараз виправити ситуацію?
– Це не можна зробити за один рік. Є система підготовки арбітрів, а ми її не маємо. Система полягає у наступному. На місцях в областях працюють комітети арбітрів та знаходять суддів, які хочуть себе проявити. Коли вони бачать перспективного, то радять цього арбітра для молодіжних зборів. Ці збори молодих арбітрів були раніше, а зараз їх нема.
– Ці збори були і для чоловіків, і для жінок?
– Там були всі, хто потрапляв у початківці. Катя Монзуль так і виросла, пройшла через ці збори. Нині Настя Романюк наша з Івано-Франківська, вона була у нас на цих зборах, ми проводили на базі Кримтеплиці, у Сімферополі, ще в Криму.
Ці збори були, не просто біганина, як зараз. Нині взагалі смішно ‒ арбітри провели в Ужгороді п'ять днів навесні, і жоден не судив бодай десять хвилин. Можете уявити, щоб футбольна команда поїхала на збори і займалася тактикою на макетах, а не грала контрольні матчі?
– Але, окрім тренувальних умов, є ще й стрес справжніх матчів?
– Ми із цього приводу співпрацювали з професором Київського національного інституту фізкультури Валентиною Іванівною Вороновою. Арбітр має психологічну стійкість. У матчах може бути прес із боку гравців, тренерів, трибуни тощо. Якщо він міцний духом, то виживе. І знайде правильні рішення. А якщо психологічно неготовий, немає психологічної стійкості, він нікуди не пройде.
Це психологія і цю психологію зараз ніхто не оцінює. На жаль. І методика підготовки арбітрів як така, вона зараз відсутня.На молодіжні збори викликають до Києва. Тести дадуть, послухають лекції школи арбітрів. Так, школа арбітрів – це непогано. Але вона має мати продовження.
– Яке саме?
– Якби з місцевих шкіл арбітрів проводилися потім збори молодих арбітрів, можливо, був би якийсь результат. А коли така тенденція Лучано – лише розповідати та показувати щось, а на конкретних матчах не дивитися арбітрів.
Можете уявити, коли молоді арбітри потрапляють на збори, йому дають першу гру, він хоче проявити себе. Від цього залежить, чи судитиме він далі, чи ні. І всі збори тебе дивляться, викладачі дивляться, і тут є психологічна стійкість та фізична підготовка, і рішення у процесі матчу, які ти приймаєш, правильні чи не правильні. А потім розбір іде. І тоді стає все зрозумілим, і для тебе, і для керівників, і для твоїх колег, на що ти можеш розраховувати.
Це не вища математика, я ж говорю. Це прості речі, які Лучано, як би так сказати...
«Явних проявів корупції як системи я не бачу»
– Мирославе Івановичу, ми всі свічку не тримали, але все-таки, як, на вашу думку, корупції за часи роботи Лучі побільшало в українському арбітражі, чи навпаки?
– Щоб стверджувати, корупції побільшало, чи поменшало, треба мати показники. У мене таких немає. Є лише розмови. Я б не казав, що наші судді – корумповані. Я це слово не хочу вживати, тому що не бачу тих явних проявів.
Симпатії та антипатії іноді видно в окремих матчах, але це були одиниці, не глобально. Тренери іноді кажуть «ось, суддя нас убив», це вагоме слово, якому потрібно підтвердити.
Раніше була ця експертна комісія, яка переглядала такі моменти, вона могла тоді сказати – так чи ні. А зараз Лучано каже щось, і всі відповідають «так», він же керівник суддівського корпусу, і йому начебто треба вірити. А потрібен, як раніше, орган незалежної оцінки.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
