«Це все, друзі. Ви дали мені все. Я дав вам все. Ми зробили це разом». Такою буденною заявою в соцмережах Джанлуїджі Буффон попрощався з футболом. Без сльозливої прес-конференції, без довгих пафосних промов. Плакати та промовляти й не потрібно. За Джіджі промовляє його кар'єра. Його ім'я викликає і завжди викликатиме цілий калейдоскоп спогадів та емоцій.
Недостатньо слів
Коли читаєш висловлювання про нього чи намагаєшся висловитися сам, слів завжди бракує. Бракує епітетів, визначень для опису масштабу його особистості, його кар'єри. Нам пощастило. Ми бачили його наживо, переживали, пили безпосередньо з джерела. Але як можна буде донести розуміння феномену, сутності явища на ім'я Буффон до нового вболівальника за п'ять, десять років?
Леонардо Бонуччі так і заявив, що не здатний знайти слова для опису того, що Буффон означає для нього, чому його навчив.
GOATkeeper. Хрещений батько воротарів (BBC). Є історія футболу, а є Буффон (Серія А). Ти був більшим, ніж просто кращим: ти дав позиції воротаря обличчя, переступив межі історії, видавав сейви, що скасовують гравітацію («Ювентус»). Його історія нескінченна («Парма»). Сильно, але все одно недостатньо. Фабіо Каннаваро сказав найкраще: «Номер один надрукований на його шкірі».
Перераховувати рекорди, досягнення, призи, звання Джіджі немає сенсу. Їх і так всі знають, їх легко можна перевірити. Їхній лист і не бездоганний, з пробілами. Перемога у Лізі Чемпіонів стала його нав'язливою ідеєю, і лише через неї він затримався в футболі ще на сім років. Але навіть без неї він залишився Суперменом. Залишився Буффоном.
В його 28-річній кар'єрі вистачало проблем, падінь, дурниць, шоку. І завдяки їм, а не лише успіхам та звитягам, він і став тим, ким став. Він не лише шалено талановитий, а й шалено цікавий. У нього можна багато чому навчитися. Не лише як бути найкращим, а й як долати труднощі, як підніматися після падінь. Як просто тримати голову над водою.
Бути найкращим дано дуже небагатьом, і більшість просто не має фізичних, технічних, ментальних здібностей для цього. А ось школа Буффона з видряпування зі складних життєвих ситуацій, збереження ентузіазму, виваженості та гідності на довгі роки корисна для всіх.
«Воротар повинен бути мазохістом. Я люблю проблеми, люблю критику. Люблю бути в епіцентрі шторму. Весело, коли тебе вже ховають, а ти змушуєш їх проковтнути свої слова. Для цього я й живу».
Багато граней
Він справді багатогранна людина. За перші 45 років життя встиг побути всім. Нахабою, плейбоєм, ледарем і при цьому диявольськи талановитим. Суперечливим, скандальним, не завжди синхронним з законом, а потім – прикладом, зразком, гуру. Блискучим воротарем, невдалим воротарем, травмованим воротарем. Депресивним, бурхливим та спокійним, але завжди щирим.
Він був серед ультрас рідного «Каррарезе». Навіть заявив, що бився з поліцією в дитинстві та кидав фаєри на поле. Навіть у зрілості на його воротарських рукавичках красувалася абревіатура ультрас клубу. Також він вболівав за «Дженоа», хоча не був пов'язаний з цим давно сірим клубом та його містом абсолютно ніяк.
Вболівав і за менгенгладбахську «Боруссію» через складне ім'я. Вже дорослому Джіджі клуб подарував шалик з написом «німецька команда». Стьоб саме над нездатністю вимовити її назву.
Він звинувачувався в підробці атестату про вищу освіту, за що загрожували чотири роки в'язниці (відбувся штрафом). Цю історію він назвав найбільшою помилкою свого життя. Його заклювали за номер 88 на спині та співання пісень ультрас «Парми», які виявилися фашистськими. Його звинувачували в ставках на матчі (що заборонено гравцям в Італії) і навіть мало не виключили з заявки на Чемпіонат Світу-2006.
Але він від всього оговтався. Виграв той Мундіаль.
В 16 років юнацький тренер похвалив його: «В 20 років ти будеш першим воротарем команди Серії А». На що Джіджі відповів: «А що я тепер робитиму ще чотири роки?» В 17 головний тренер «Парми» Невіо Скала вибачався, що змушений надати йому дебют саме проти «Мілана» Джорджа Веа та Роберто Баджо, а Джіджі відповів: «Які проблеми, бос?» і блискуче відстояв на нуль.
«Я буду задоволений своїм сезоном лише якщо не пропущу жодного м'яча», - казав він у 19 років.
Скала розповідав, що не вірив своїм очам, бачачи, що він творить на тренуваннях і запитував помічників, чи бачать вони те ж саме, що й він. Це при тому, що лише за шість років до цього Джіджі був не воротарем, а півзахисником.
Сам Джіджі заявляє, що перейти у ворота його переконала гра камерунського воротаря Томаса Н'Коно на Чемпіонаті Світу-1990. Саме його, а не когось з світових легенд він називає своїм кумиром. Назвав старшого сина на його честь.
В молодості він страшенно не любив тренуватися. В збірній одного разу просто не захотів стрибати за м'ячами. Просто душа не лежала того дня. Здивований головний тренер Чезаре Мальдіні відправив його до роздягальні. Але в тій самій збірній в 19-річному віці він дебютував виходом на заміну на 31-ій хвилині матчу плей-офф на засніженому болоті в москві і приніс таку важливу нічию.
В тому ж-таки 1997-му році весь світ божеволів від Роналдо. До Парми він приїхав з «Інтером» випробувати нові дорогі бутси, і телевізійники навіть виділили камеру, яка знімала лише його з бутсами. Але героєм матчу став не він, а Джіджі, що не пропустив, зокрема, відбив пенальті від нього.
Подолати всіх і себе
Джіджі завжди здавався таким впевненим в собі, але після програного фіналу Ліги Чемпіонів-2003 впав в депресію. Через напади паніки навіть пропускав матчі. Проте продемонстрував характер, відмовившись від ліків. «З ліками ти не господар своєї долі, а я хотів бути господарем». І вилікувався за допомогою психологів, хоча раніше зневажав їх, називаючи «грабіжниками».
Він також страждає на панічний страх ос. Якось під час передматчевої розминки навіть заявив, що не готовий грати, оскільки ос забагато. Тренер Фабіо Капелло вже дав вказівку змінити протокол стартового складу, але Джіджі заявив, що все ж таки зіграє. Здолав себе.
Вилікувався він і від травм спини наприкінці нульових, коли думав про закінчення кар'єри. Навіть перезавантажився. Його гра ногами була не найкращою, і в сучасному футболі, здавалося, він безнадійно залишиться позаду. Але спромігся суттєво додати й в цьому. Завдяки важкій праці. Ледар став працелюбним.
На ньому завжди висів тягар родини спортсменів. Батько та мати – атлети, чемпіони Італії, дядько – баскетболіст збірної, обидві сестри – волейболістки збірної. А кузен діда - навіть Лоренцо Буффон, один з найкращих воротарів у світі в 50-х-початку 60-х, який відіграв 300 матчів за «Мілан» та 90 за «Інтер», воротар збірної на Чемпіонаті Світу-1962. Але Джіджі змусив забути навіть про нього.
За цей матч проти Роналдо в 19 років і футболку супергероя його прозвали Суперменом. В 23 він перейшов до «Ювентуса» за рекордну суму за воротаря у світі - 52 мільйони євро. Але почав слабко, і його навіть назвали «ван дер Буффон» - за аналогією з Едвіном ван дер Саром, що провалився в клубі. Втім, вже до кінця сезону він знову став найкращим воротарем Серії А та чемпіоном.
«Найважливіше для воротаря - це передати впевненість іншим. І не важливо, що сам ти відчуваєш. Навіть якщо ти не впевнений в собі, в поганий день, ти маєш змусити інших вірити, що контролюєш ситуацію. Нервовий воротар = нервова команда».
В пам'яті футболу
Футбол запам'ятає його. Запам'ятає, як він залишився в «Ювентусі» після Кальчополі у Серії Б, хоча був найкращим воротарем світу, а також нічим не пов'язаним з клубом. Нічим, крім душі та совісті. Всі б зрозуміли, якби він пішов до будь-якого Топ-клубу. Але він залишився і став прикладом відданості, якої в футболі нині немає. А клуб викупив перші сторінки трьох найбільших газет Італії, щоб подякувати йому.
Запам'ятають і його захоплюючий спів гімну Італії, і гонитву за арбітром після матчу «Реал» - «Ювентус» 2018-го з легендарним «замість серця відро для сміття». Запам'ятають його пристрасть, щирість, інстинктивність, емоційність, сентиментальність. Він завжди був таким. І це надавало йому драйв, підтримувало стільки років на полі.
Джорджо К'єлліні заявив: «Коли ще погано знав його, я думав, що він просто божевільний. Тому що навіть коли справи команди були дуже добрі, він першим помічав щось погане. І він завжди, будь-якої миті знаходив правильні слова. Він надавав тобі нескінченну енергію, і цьому неможливо навчити».
«Мене турбувало, що мої діти та дружина не бачили мене в «Пармі», - казав сам Джіджі, коли повернувся два роки тому до команди Серії Б. «Це спадщина, яку як батько я маю передати їм. Мій син навіть здивовано запитав, навіщо я іду туди. І тоді я ще сильніше подумав, що мушу повернутися. Щоб він зрозумів».
Кажуть, що Джанлуїджі тепер може отримати посаду голови делегації збірної Італії. Останнім її обіймав Джанлука Віаллі, який помер на початку року. Кращого наступника Луки та кращого на цю посаду не знайти.
Фото - Getty Images/Global Images Ukraine
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
