«Номер на футболці не грає у футбол!» – стверджував Андрій Ярмоленко в передсезонному інтерв’ю. Менше з тим, нумерологію в забобонному футбольному середовищі якось не заведено відкидати. Й відігравши передсезонку під 21-м, на початку офіційного сезону уславлений гравець став виходити під «сімкою» (власне, й 21 – це сума трьох сімок, так само є щось символічне в цьому номері!). А в 2-му турі Андрій пенальтійним дублем відкрив рахунок своїм голам за «Динамо» в нову каденцію під новим номером.
Так, звісно, у футбол грають не номери, а їхні носії. І в цьому контексті динамівська історія багата на зіркові «сімки», які торували разом із командою шляхи до футбольних вершин. Згадаймо найлегендарніших із них.
Макар Гончаренко (1912–1997)
Історично першою легендарною київською «сімкою» став корінний киянин Макар Гончаренко, який захищав кольори динамівського клубу в 2-й половині 1930-х рр. (той ще лихочас!) й нетривалий період у повоєння. Він у складі «Динамо» двічі ставав призером чемпіонату СРСР, а також першим із гравців клубу став найкращим бомбардиром чемпіонату. В сезоні-38 Гончаренко наколотив зо два десятки голів. Надто від дій динамівської «сімки» постраждав ленінградський «Спартак»: історики-статистики й досі сперечаються, чи 3, чи 4 голи забив травневого київського дня 1938-го у ворота гостей Макар Михайлович (а назагал кияни виграли з рахунком 7:0). У будь-якому разі голеадорський показник Гончаренка тривалий час був орієнтиром для інших київських бомбардирів. І лише в 1974 р. в Олега Блохіна вийшло сягнути 20-гольового сезонного показника.
Мені особисто Макар Михайлович запам’ятався як учасник різноманітних заходів, присвячених черговій річниці Перемоги в Другій світовій війні. Творці міту про «матч смерті» (а Гончаренко грав у футбол в окупованому Києві) використовували товариськість і красномовство Макара Михайловича на свою користь. Хай там як, а Гончаренко є першопрохідником-бомбардиром «Динамо», піонером у довжелезному ряді вправних київських форвардів.
Олег Базилевич (1938–2018)
Ще один яскравий киянин, що входив до першого чемпіонського складу «Динамо» в 1961 р., – Олег Базилевич. Тогоріч на травневі свята кияни приймали вдома московських одноклубників. Мінімально програвали після 1-го тайму. Одразу по перерві москвичі змінили воротаря: на поле вийшов легендарний Лев Яшин. Та на 1-й же хвилині 2-го тайму він пропустив гол від Базилевича. «Сімка» киян потужно пробив здалеку, й Лев Іванович не встиг зреагувати. Гол-красень позначив злам у грі, зрештою, кияни виграли 3:1. І, певно, після тієї звитяги у зустрічі лідерів київська торсида вголос заговорила про амбіції у тому сезоні, адже після 4-х ігор їхні улюбленці мали в своєму доробку 4 перемоги.
Важливий зламний гол провів Олег Петрович того сезону й у Ростові-на-Дону. Вже в жовтні кияни мчали мерщій за «золотом» і не мали права втрачати очки, хай і на виїзді. Й знову 7-й номер Базилевич забив важливий гол, зрівнявши рахунок. Цього разу, щоправда, використавши не свій потужний удар здалеку, а задіявши свою непересічну швидкість, пошивши в дурні ростовських захисників.
Володимир Мунтян (народився в 1946 р.)
Фраза футбольних коментаторів «7-й номер – Володимир Мунтян» закарбувалася мені в пам’ять із дитинства. Я зростав на цих словах телевізійників, а 7-й номер «Динамо» дарував насолоду від гри, спричинивши захват від неперевершених фінтів, бачення поля та винахідливості. Захватом переймалися навіть традиційні скептики-нарікайла (а такі в середовищі динамівських уболівальників були завше, це – не ознака лише нашочасся).
7-разовий чемпіон СРСР, Мунтян є зв’язувальною ланкою між зірковим масловським «Динамо» 1970-х і командою-зіркою під орудою Валерія Лобановського та Олега Базилевича 1970-х. У 1960-х вийшло тричі поспіль стати чемпіоном, а в 1970-х – дістатися єврозвитяг – Кубка кубків і Суперкубка УЄФА.
Ну, і як забути хет-трик Володимира Федоровича у виїзному матчі проти «Нефтчі» в сезоні-1972! Спершу він точним ударом завершив комбінацію за участю Анатолія Пузача та Віктора Колотова, надалі потужно вистрелив метрів із 25-ти, застукавши зненацька кіпера бакінців В’ячеслава Шехова. Ну, а втретє киянин відзначився, щонайповніше використавши не зовсім вдалу взаємодію захисників «Нефтчі».
Нещодавній ювіляр певний час грав у «Динамо» під 9-м номером, але згодом доскочив слави саме під «сімкою». Із цим номером на футболці він забивав важливі голи «Спартаку» в 1980-му та «Грассхопперсу» в 1982-му. Стандарти у виконанні динамівської сімки несли пряму загрозу воротам супротивників. І навіть не надпотужний, натомість хитрий удар по спартаківських воротах останнього дня жовтня 1980 р. в Києві став нерозв’язуваною проблемою для Ріната Дасаєва.
«У кожного півзахисника мають бути «свої секрети». Я вживаю це слово абсолютно умовно, тому що які ж можуть бути в наш час секрети у футболі. Суть – в якості, в даному разі – в якості виконання», – зазначає Леонід Буряк в одній зі своїх книжок. І саме якість виконання Буряком стандартів – достоту незбагненний його секрет!
Павло Яковенко (народився в 1964 р.)
«Кращий гравець матчу – Павло Яковенко!» – на останніх хвилинах матчу Кубка чемпіонів сезону-1986/87 «Динамо» (Київ) – «Бероє» (Стара Загора) диктор по стадіону не встиг закінчити фразу, як 98-тисячна авдиторія Республіканського вибухнула овацією. Справді, динамівська «сімка» 1980-х провів ту гру на найвищому рівні, забивши красень-гол головою в самому дебюті 2-го тайму. Пригадую, як темпераментна динамівська вболівальниця аж ніяк не юного віку відреагувала у 18-му секторі верхнього ярусу на цей успіх захопливим «Па-ша!» й розкиданим різнокольоровим конфеті. Та й наступний суперник киян у тому розіграші – шотландський «Селтік» – настраждався від Павла, адже Яковенко забив у ворота біло-зелених у Києві фактично вирішальний гол, який схилив шальки терезів на київський бік.
Колосальна працездатність, тактична грамотність, дотримання ігрової дисципліни й водночас схильність до імпровізації – відмітні риси Павла Олександровича. А ще – винятковий професіоналізм, на якому наголошував зокрема в своїй книзі «Нескінченний матч» Валерій Лобановський, розповідаючи про Яковенка.
***
Ще два гравці, які інколи виходили під 7-м номером у складі «Динамо» й здобули собі голосне ім’я в «Мілані», – Каха Каладзе та Андрій Шевченко. Втім, назвати їх саме «сімками» було би не зовсім слушно, адже перший етап своєї професійної кар’єри, що ознаменувався численними внутрішніми титулами й виходом із рідною командою до півфіналу Ліги чемпіонів Андрій відіграв під 10-м номером. А грузинський легіонер «Динамо» відіграв хоч і яскравий, та закороткий період у «Динамо» під 7-м номером.
«О, а це – Каладзе!» – такими словами зустріли мене футбольні супутники на сніданку в празькому готелі ранком після переможної для киян серії пенальті у відборі до Ліги чемпіонів-1998/99 проти празької «Спарти». Чому Каладзе? Тому, що я вийшов поснідати в динамівській футболці із сімкою на спині. А відповідь моя була такою: «Це – другий пенальті!». Каха тоді бив 2-м із динамівців і забив. До слова, єдиний, хто забив тоді в серії у пражан – Мартін Чижек, – так само мав на футболці 7-й номер. А ту биту знегодами й негодами динамівську футболку зберігаю дотепер, хоча надягти її уже можна хіба що вдома чи десь на дачній ділянці подалі від представницьких зібрань.
Подейкують, що «сімка» в різних комбінаціях підсилює енергетику удачі, щастіння, процвітання. «Я жив у щасливий футбольний час» – назва однієї з книг легендарної динамівської «сімки» – Леоніда Буряка. З твердженням не посперечаєшся, однак дозволю собі зауважити, що щасливим футбольний час роблять саме футбольні особистості. Чимало зусиль для футбольного ощасливлення тієї чи іншої доби доклали зокрема й Леонід Буряк, й інші зіркові динамівські «сімки». А нам пощастило в тому, що бачили це на власні очі! Най щастить під «сімкою» в «Динамо» й Андрію Ярмоленку!
Олексій РИЖКОВ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
