– До приходу в Нафтовик-Укрнафту ви працювали електриком. Можете розповісти, як взагалі так сталося?
– Як сталося. Я випустився тоді ще з Київського НВК в Княжі. Тоді в мене травма була – я не міг 2-3 місяці з ліжка там встати.
Потім я почав потрохи-потрохи оклигати й починати, як то кажуть, з самих низів. Грав на район, мене побачив тренер Нафтовика-2 Олександр Михайлович Сікун, запросив грати на область. Я погодився.
Тоді мені виповнилося 18 років, і попросив його знайти якусь роботу, щоб не брати кошти у батьків вже з 18 років. Він мені – пропозицію таку, як би сказати: на завод електриком. «Все – на ігри, на тренування ти встигатимеш кожен день, це додатково». Я кажу: «Так». Інших варіантів не було.
Паралельно тоді зимою їздив на збори два рази за першу команду, і тренувався за них, і так тоді на третій раз, як то кажуть, підписав контракт. І вже повністю віддався футболу. Я не покидав ніколи футбол, навіть працюючи на роботі. Це все одно тренування кожен день, додаткові тренування в мене, хотілося мені добитися якось успіху.
– А далі в футбольній кар'єрі знадобився той досвід, який був на заводі?
– Досвід – просто цінувати те, що ти там робиш, займатися улюбленою справою. Я навіть не знаю, це словами не передаси все просто. Поки не побудеш, не попрацюєш на заводі, коли руки в солідолі, де ходиш як просто робітник, електрик – і займаєшся улюбленою справою, виходиш на поле і граєш у футбол при вболівальниках, радуєш їх і рідних. Звісно, так, досвід – цінувати просто все, – зізнався Суханов в інтерв'ю Tribuna.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
