– Найскладніший період вашої кар’єри – варшавська Легія. Ми з вами спілкувалися після того і ви пообіцяли: «Настане час – ви дізнаєтесь. Я все розкажу в інтерв’ю». Можливо, Назаре, цей час настав сьогодні?
– (Усміхається) Якщо коротко розібратися, не вдаючись у подробиці, я приїхав і побачив, що головний тренер на мене не розраховує. Викликав мене на розмову. Почали говорити – не на емоціях, але так чесно, відкрито, як дорослі люди. Він каже: «У мене є чотири нападники. Ти в мене п’ятий». Я відповідаю: «Тоді для чого ви мене брали?» Він: «А я тебе не хотів. Тебе хотів скаут і спортивний директор. Мені сказали, що ти приїжджаєш. Я сказав – окей, хай приїжджає». Коли тебе головний тренер не хоче, то важко щось довести.
– Але ви – молодець. Після настільки депресивного періоду змогли повернутися на високий рівень і почали багато забивати. А влітку навіть отримали запрошення у національну збірну України. Що відчули у той момент?
– То для мене був дуже важкий час. Пів року не грав при Луческу у Динамо. Пів року не грав у Польщі. Потім пішов у СК Дніпро-1 – там зовсім трохи грав, виходив десь на заміну. Перейшов у Чорноморець – почалася війна, знову не грав. У мене просто випали два роки з футболу. А я – молодий футболіст. Після Зорі мені був лише 21 рік…
Коли викликали у збірну України, отримав велике задоволення. Я знав, що багато працював для цього. Якщо ти багато працюєш, робиш усе правильно, Бог і футбол тобі віддячать. Головне – не здаватися і вірити. Ще рік тому я навіть припустити не міг, що буду в Англії. Але на все – Божа воля. Можливо, футбол мені в такий спосіб віддячив за всі зусилля. Я працював, терпів і йшов до мети.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
