Коли у жовтні 2022-го відбулося жеребкування кваліфікаційного раунду Євро-2024, здавалося, що Польща не матиме жодних проблем. Так, у групі присутня доволі міцна Чехія, але ж поряд є Молдова, Албанія та Фарерські острови — команди, за рахунок яких лідери зазвичай гарантують очки.
Зараз надворі жовтень 2023-го й ситуація зовсім не відповідає стартовим прогнозам — після 5 поєдинків “кадра” набрала жалюгідні 6 балів та розташувалася четвертою (гірше виступили островитяни, та від них ніхто нічого не чекав).
До завершення відбору ще три зустрічі, тому є непогані шанси, щоб виправити становище (Молдова та Чехія мають у активі по 8 пунктів, Албанія — 10). Але яким би не був підсумок, Польща все одно отримала серйозний репутаційний удар — наші сусіди мали всі шанси, щоб спокійно забронювати путівку до Німеччини, а стали посміховиськом в очах комʼюніті. Чому?
Невизначеначеність у кабінетах кинула тінь на перспективи Польщі
Футбольне правило каже, що за результат завжди відповідає тренер. Це так, але у випадку “червоно-білих” є питання до тамтешньої асоціації. Коли ти не можеш визначитися із вектором розвитку збірної та запрошуєш настільки різнопланових (або відірваних від місцевих реалій) коучів, то гріх не наламати дров.
Той же Паулу Соуза провалився на Євро-2020, дещо підправив імідж виходом на катарський Мундіаль, проте на сам форум не поїхав. Фахівця засипали пропозиціями, виник скандал, після чого португалець сплатив компенсацію та одразу втік до “Фламенґо”.
Чеслав Міхневич? Безумовно, наставник має серед чеснот 1/8-му чемпіонату світу, що із Польщею трапилося вперше за тридцять шість років. Хороший показник на папері, однак не на практиці — чиновники вважали, що можна краще, а стиль, обраний Міхневичем, лише шкодив. Якщо дуже спростити, то мотивація звільнення наступна — “ми хочемо бачити атакувальну гру, яка використає на сто відсотків потенціал Левандовського, Зелінського, Шиманського або Залевського”.
Заради справедливості треба зазначити, що Міхневич не є світилом професії та своєю методикою нагадує Фелікса Магата. Жорсткий, абсолютно негнучкий, вибуховий — все це спостерігалося у варшавській “Легії” та навряд чи б виправдало себе на тривалій дистанції з національною командою.
Польський футбольний союз розглядав кілька кандидатур та зупинився на двох — Паулу Бенту та Владімір Петкович подобалися ідеологією й умінням підлаштуватися під суперника. Перший спеціаліст справив гарне враження на ЧС-2022 (як не крути, Південна Корея обіграла Португалію та подолала груповий барʼєр), а швейцарець боснійського походження давно довів, що вміє працювати з обмеженими ресурсами.
Враховуючи те, як швидко функціонери перемкнулися на Фернанду Сантуша, стало зрозуміло, що в них із самого початку не було чіткої стратегії. З одного боку, чому б не спробувати? Сантуш тріумфував на Євро-2016, мав великий кредит довіри, ще раніше трудився на чолі Греції, де з відверто посереднім складом досяг успіху — пригадайте “еллінів” на ЧЄ-2012 та через два роки на полях Бразилії.
Водночас Фернанду не міг дати те, що за своєю суттю коштувало Міхневичу посади — тренер помітно забронзовів, залежав від конкретних персонажів, не поспішав зі зміною поколінь, приймав занадто прагматичні рішення. Втім, для поляків бажання похвалитися гучним іменем виявилося дорожчим — ще б пак, останнім менеджером з таким широким послужним списком був Лео Бенхаккер. Той, хто сподівався побачити тактичну революцію та перепочити від консерватизму, мабуть, сильно розчарувався.
Ви знаєте, чим підсумувалася ставка на Сантуша — призначений у січні 2023-го та звільнений вже у вересні. Це гігантська каменюка, кинута у Польський футбольний союз — в кабінетах вірили, що зможуть знайти іноземця, який вдихне у збірну життя та зробить її прогресивнішою, а натомість потонули сварках та втратили власну ідентичність.
Екстракляса не здатна генерувати нові імена — з останніх ми чули хіба про Марека Папшуна, що збудував симпатичний «Ракув». Навіть Міхал Пробеж, якого зараз покликали рятувати «кадру», не дає стовідсоткової впевненості у своїй компетенції — у розпорядженні коуча кілька місцевих кубків, але їх менше, ніж у того ж Міхневича.
Здається, поки що Польща у замкненому колі — навряд чи біля її керма недовзі зʼявиться “легіонер”, адже попередні кейси особливо не допомогли. Покластися на своїх? Проблема та ж сама.
Сантуш став жертвою обставин, але також винен
Перейдемо від системних помилок до конкретних. Фернанду не перебував у контексті, не ознайомився із деталями, тому гравці, й так охоплені своїми амбіціями, відмовилися за нього битися.
Керуючи Португалією, Сантуш звик, що поряд є Кріштіану Роналду — людина, яка візьме на себе частину обовʼязків та, ніби магніт, притягне левову порцію критики. Саме так відбувається, коли ти не надто контролюєш ситуацію, банально миришся з обставинами та мало втручаєшся у хід подій. Коли ж Фернанду спробував варіант Ґонсало Рамушем на ЧС-2022, то опинився у власній пастці — команда більше займалася сварками із пʼятиразовим володарем “Золотого мʼяча”, ніж безпосередньо футболом.
Прийнявши новий виклик, Фернанду не зрадив собі та хутко виокремив того, хто мав стати черговим щитом — очевидно, що такі функції були довірені Роберту Левандовському. Й це фатальна помилка, що підірвала авторитет тренера, вказала на його неосвіченість та небажання заглиблюватися у внутрішню кухню. Чому?
Пройшов майже рік з моменту катарського Мундіалю, а Польща все ще живе його відгомоном. І відлуння це негативне — варто було збірній вийти із групи на Францію, як почалися розмови про бонусні виплати та їх перерозподіл. Левандовський наполіг на тому, щоб більше грошей отримала стартова одинадцятка, чим розколов партнерів та групки — дехто взагалі перестав сприймати капітана.
Про це розповів Лукаш Скорупський — голкіпер виявився якраз тим, кому мало дістатися менше: “Ми виходимо із групи і замість того, щоб радіти, всі раптом почали сперечатися про премію. Настільки, що потім не спілкувалися із певними гравцями. А напередодні ж всі співали”.
Це й підтвердили джерела, наближені до Міхневича: “Йшлося про Роберта Левандовського. Він хотів розділити бонус таким чином, щоб найбільше грошей отримали гравці стартового складу”.
Сам Скорупський в інтервʼю підкреслив, що “футболісти — не бідні”, але дав зрозуміти — “сегрегація”, запропонована Робертом, вщент зруйнувала атмосферу. З опущеними руками, образами, неготовністю підстрахувати та відпрацювати за іншого — так гарантується результат?
Польські ЗМІ щиро шкодували Сантуша — він постав розгубленим та не знав, як правильно вчинити. З цього приводу точно висловився Артур Віхнярек, колишній нападник “червоно-білих”, а наразі експерт: “У команді немає атмосфери. Випадок із бонусами став бомбою уповільненої дії і вона спрацювала. У важкі моменти потрібна команда, де кожен йде за іншим ледь не у вогонь. Сьогодні подібного ми не бачимо.
Я б не звертав увагу на Сантуша. Результати на полі залежать не від нього, а від гри команди. Але йому, як тренеру, раніше не доводилося проходити через такі кризи. Він не міг знати про бонусний скандал та всі наслідки. Втім, зараз аргументів на його користь немає. Зважаючи на всі проблеми, нам потрібен тренер із наших структур, хто знає всі відносини у нашому футболі. Саме таким є Марек Папшун”.
Віхнярек дав коментар на початку вересня, через кілька днів Польський футбольний союз поклався на Пробежа. Побачимо, чим завершиться криза — є всі шанси на її врегулювання, адже Роберт Левандовський травмувався на невизначений термін у матчі з “Порту” та не тяжітиме над головою Міхала. Парадоксально, але “кадра” може вибратися із дна без своєї головної зірки.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
