Наступний розіграш чемпіонату світу з футболу, який відбудеться у 2026 році, як відомо, приймуть три країни – Сполучені Штати Америки, Канада та Мексика. За право проведення Мундіалю вони боролися із Марокко, заявка якого таки програла під час голосування – 65:134. Однак тоді Міжнародна федерація футболу (ФІФА) хоча б зробила подобу вибору – з двох варіантів, адже господарі ЧС-2030 та ЧС-2034, схоже, взагалі визначатимуться на безальтернативній основі…
4 жовтня цього року ФІФА офіційно оголосила про те, що чемпіонат світу з футболу у 2030 році відбудеться в Іспанії, Португалії та Марокко. Формально затвердити це рішення будуть повинні на конгресі організації наступного року, але це вже дрібниці, оскільки заявка двох європейських та однієї африканської країн (раніше до Іспанії та Португалії намагалася приєднатися Україна, проте потім її якось дуже швидко та «технічно» у спільній заявці замінили марокканці, у відповідь на що вітчизняні функціонери стійко продовжують зберігати цілковите мовчання) є єдиною, а тому не обрати її переможцем буде просто неможливо.
Крім того, ФІФА здивувала ще одним своїм рішенням під час виборів країн-організаторів ЧС-2030. Справа в тому, що Мундіаль, який має відбутися через сім років, виявиться ювілейним для світового футболу – він пройде у рік, коли відзначатиметься сторіччя з моменту розіграшу першого в історії чемпіонату світу. ЧС-1930 був проведений в Уругваї, і саме збірна цієї країни стала першим тріумфатором абсолютно культового нині змагання. У зв'язку з цим, як очікувалося, ФІФА надасть можливість провести ЧС-2030 саме представникам Південної Америки, які висловлювали велику зацікавленість в організації турніру.
Проте, зрештою, ФІФА після «широких консультацій» ухвалила «унікальне рішення» про те, щоб дозволити збірним Уругваю, Аргентини та Парагваю не лише стати учасниками ЧС-2030 без фактичної кваліфікації, а й провести свої перші матчі на цьому турнірі на домашніх стадіонах. Іншими словами, три поєдинки Мундіалю, який має відбутися на полях Іспанії, Португалії та Марокко, будуть зіграні в Південній Америці (по одній грі в Уругваї, Аргентині та Парагваї) як своєрідне святкування сторіччя з дня проведення першого чемпіонату світу з футболу.
На перший погляд, ФІФА ухвалила своєрідне «Соломонове рішення», коли знайшла певний компроміс й врівноважила інтереси всіх сторін. Але з іншого боку, ФІФА була б не ФІФА, а її президент Джанні Інфантіно не був би самим собою, якби все було так однозначно і певною мірою здавалося навіть справедливим.
Як відомо, диявол криється у деталях. І ось тут починається, мабуть, найцікавіше в історії з виборами країн-господарок не лише ЧС-2030, а й ЧС-2034, який безпосередньо пов'язаний із Мундіалем-попередником. Справа в тому, що за негласним правилом, яке вже досить давно існує у ФІФА, при виборі місця проведення чергового чемпіонату світу має відбуватися так звана ротація континентів. Тобто умовна Європа не може навіть теоретично претендувати на те, аби прийняти на своїх просторах два поспіль Мундіалі, або хоча б зробити це через розіграш.
Зважаючи на той факт, що ЧС-2026 відбудеться у США, Канаді та Мексиці, зона КОНКАКАФ (Північна Америка) вже не може виставити свого претендента на проведення ЧС-2034. Віддаючи ЧС-2030 Іспанії та Португалії, а також Марокко, у ФІФА фактично «заграють» ще й УЄФА (Європа) із КАФ (Африка). І все б нічого, але рішенням дозволити Уругваю, Аргентині та Парагваю зіграти по одному своєму матчу на ЧС-2030 на власних полях, Інфантіно та його колеги з керівництва ФІФА фактично вивели з числа претендентів на ЧС-2034 ще й усю зону КОНМЕБОЛ (Південна Америка).
Принаймні, на офіційному сайті ФІФА у розділі, присвяченому виборам країни-господарки ЧС-2034, пояснюється, що претендувати на проведення турніру можуть виключно країни, які представляють дві конфедерації – АФК (Азія) та ОФК (Океанія). До останньої вже не належить Австралія, що перебралася ще у 2006 році під юрисдикцію АФК, а входять країни, про існування яких дехто міг ніколи раніше навіть не чути – Американське Самоа, Вануату, Кірибаті, Острови Кука, Нова Каледонія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Самоа, Соломонові острови, Таїті, Тонга, Тувалу, Фіджі.
Простіше кажучи: конкурентів з ОФК потенційні заявки-претенденти від АФК не матимуть, хоча є примарні шанси на кооперацію Австралії та Нової Зеландії, що може дати хоч якусь надію цій конфедерації на успіх.
А ось від самої АФК, схоже, ніхто не зможе скласти конкуренцію ключовому претенденту на ЧС-2034 – Саудівській Аравії (Китай через перманентну кризу та турбулентність про свою ідею отримати фінальну частину футбольного Мундіалю, схоже, вже забув). Наразі неназвані джерела британських таблоїдів інформують, що рішення віддати право провести Мундіаль через одинадцять років саудитам – «майже вирішена справа», яка «принесе ФІФА мільярди».
Потенційно конкурентами Саудівської Аравії можуть виступити члени АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії), розмови про що ведуться ще із 2011 року. Зокрема, в 2019 та 2022 роках вище керівництво Таїланду та Камбоджі виступало за те, щоб усі десять країн-учасниць АСЕАН (Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни) виступили єдиним фронтом та подали спільну заявку на ЧС-2034. Однак поки що далі гасел та закликів справа не зайшла, а на вимогу ФІФА дедлайном для «вираження зацікавленості» у проведенні ЧС-2034 є 31 жовтня 2023 року. Після цього до 4 кварталу 2024 року буде проведено різноманітні бюрократичні процедури із метою визначення остаточних претендентів на організацію ЧС-2034.
І поки в АСЕАН думають, а Австралія із Новою Зеландією шукають консенсус у можливості подати спільну заявку, 4 жовтня про своє бажання провести ЧС-2034 на своїй території офіційно заявила влада Саудівської Аравії.
«Проведення чемпіонату світу в Саудівській Аравії означатиме для нас усе. Ми – футбольна нація. Це те, із чого складаються мрії всіх поколінь саудівських громадян», – заявив президент Федерації футболу Саудівської Аравії принц Ясір Аль-Машал.
Більше того, у наступні дні саудити відрапортували про те, що їхнє прагнення прийняти через одинадцять років Мундіаль вже офіційно підтримали керівники футбольних інстанцій Сирії, Бангладеш, Лівії, Тунісу та Ботсвани. Немає сумнівів, що найближчими днями, тижнями й місяцями список держав, які виявлять підтримку Саудівській Аравії як потенційному господарю ЧС-2034, тільки збільшуватиметься...
Очевидно, що британські інсайдери вкрай близькі до істини, тому що умовній заявці від країн АСЕАН, якщо вона взагалі з'явиться на світ, вкрай непросто бути сильним конкурентом для Саудівської Аравії, як у політичній, так і чисто в організаційній площині. Синхронізувати ресурси (економічні, політичні, соціальні тощо) десяти країн – це серйозний виклик, з яким історія проведення футбольних чемпіонатів світу ще не стикалася, а тому самодостатня та одноосібна заявка саудитів виглядає більш виграшною ще й у такому компоненті, який у ФІФА позначають як «стійкість» (має на увазі сукупність факторів, починаючи від зручності переміщення вболівальників між стадіонами для відвідування матчів, і закінчуючи очевидною необхідністю мінімізації впливу від проведення чемпіонату світу на навколишнє середовище).
Якщо уявити, що у ФІФА справді були зацікавлені в тому, аби заявка Саудівської Аравії не мала серйозної конкуренції за право провести ЧС-2034, то для цього, враховуючи відсутність шансів у КОНКАКАФ, потрібно було вивести «з гри» ще хоча б дві конфедерації, проте Інфантіно та компанії вдалося навіть перевиконати цей план: спочатку за рахунок схвалення приєднання Марокко до спільної заявки Іспанії та Португалії на ЧС-2030 (саме вона із самого початку вважалася фаворитом), що дозволило «відсіяти» УЄФА та КАФ, а потім й «унікальним рішенням» із Уругваєм, Аргентиною та Парагваєм, яке не дало жодних шансів на ЧС-2034 для КОНМЕБОЛ.
Причому рішення за формулою ЧС-2030, як зазначається в офіційному комюніке, було одноголосним і проведено через Раду ФІФА, яка є основним органом організації, що приймає рішення. До складу Ради входять: президент ФІФА Джанні Інфантіно та вісім віце-президентів – шейх Салман (АФК), Алехандро Домінгес (КОНМЕБОЛ), Віктор Монтальяні (КОНКАКАФ), Александер Чеферін (УЄФА), Ламберт Малток (ОФК), Патріс Моцепе (КАФ), Шандор Чаньї (УЄФА) та Деббі Х'юїтт (УЄФА). Також право голосу мають генеральний секретар ФІФА Фатма Самура та ще 28 членів, які обираються через конфедерації.
Тож формально президент ФІФА Джанні Інфантіно безпосередньо не приймав жодних рішень, які б могли дати підстави запідозрити його особисто у лобіюванні чиїхось інтересів. Усі рішення були проведені через колегіальний орган, але загалом, суто з точки зору обивателя, не можна не оцінити, яким вмілим дриблером виявився нинішній голова Міжнародної федерації футболу. І нехай на обличчя хрестоматійний випадок, коли начебто «і вовки ситі, і вівці цілі», але чомусь є відчуття, що Інфантіно в аспекті ЧС-2034 згадуватимуть не менш довго й «лагідно», аніж його також досить технічного з точки зору бюрократичних маніпуляцій попередника Йозефа Блаттера, за часів якого обиралися країни-господарки ЧС-2018 та ЧС-2022…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
