7 листопада виповнюється 120 років від дня народження Михайла Товаровського – першого тренера київського «Динамо», який привів команду до медалей союзного чемпіонату, зокрема в дебютному клубному чемпіонаті країни кияни стали віцечемпіонами. Проте не лише цим запам’ятався Михайло Давидович. На наших теренах він фактично став основоположником футболу, який у 1970-ті, коли Товаровський уже відійде в засвіти, назвуть тотальним. Ювілейна дата послугувала для мене притокою згадати людей, які заклали підвалини, розвинули й затвердили тотальний футбол як найпрогресивнішу тактику популярної гри. Та почнемо не з нашого земляка-ювіляра, а з тієї людини, яка свої тактичні ідеї висіяла в родючий футбольний ґрунт Країни тюльпанів.
Джек Рейнолдс (1881–1962): батько-засновник
Британський дослідник футбольних тактик Джонатан Вілсон вважає уродженця Манчестера Джека Рейнолдса ні багато ні мало, «батьком-засновником» нідерландського футболу. Як тренер Джек (а насправді Джон) працював у Нідерландах із половини 1910-х рр. до кінця 1940-х. Саме під його орудою «Аякс» вісім разів сягав чемпіонської вершини, а часова різниця між першим і восьмим титулом, завойованим амстердамцями під орудою Рейнолдса, становить майже 30 років.
Своє тренерське кредо Рейнолдс сформулював в одному з інтерв’ю: «Для мене атака залишається найкращою формою захисту!». Саме ним було створено поки що лише передумови для прямування у бік тотального футболу. Чимало фахівців вважає, що це було уможливлено завдяки тому, що Нідерланди просто обійшли стороною систему дубль-ве, себто розстановку 3–2–5, перестрибнувши через цей еволюційний етап. Хай там як, а ідеї Рейнолдса вплинули на формування футбольного світогляду Рінуса Міхелса.
Михайло Товаровський (1903–1969): рафінований, проте жорсткий інтелігент
Народився майбутній корифей тренерського цеху в Орловці Київської губернії на початку ХХ ст. Тепер цей населений пункт адміністративно належить до Черкаської області. Становлення його як футболіста й тренера пройшло в Києві, а в 1935 р. Товаровський став на чолі київського «Динамо». З його приходом життя команди ввійшло в суворо визначені береги тренувальної роботи. Вибагливість і людяність гармонійно поєднувалася в цьому наставникові. Певно, серед тренерів тієї доби в СРСР не було людини зіставної з Михайлом Давидовичем за кваліфікацією, освіченістю, загальною культурою, комунікабельністю. Прихід Товаровського до «Динамо» знаменував собою покладання краю стихійним засадам, натомість створювалася команда саме як повноцінна тактична одиниця. І відчутно зросли фізичні навантаження на тренуваннях. Фірмові риси Товаровського – картотека на кожного футболіста тогочасся, окрема підготовка для гравців різних амплуа, відмова від шаблонів, культивування здатності гравців самостійно мислити в тій чи іншій ігровій ситуації. Результат не забарився: «срібло» й «бронза» киян відповідно в першому й третьому чемпіонатах СРСР серед клубних команд. Та надалі Товаровський присвятив себе науці, захистив дисертацію (основа якої – тактичні підсумки першого клубного чемпіонату СРСР), створив школу тренерів, а згодом катедру футболу й хокею в Державному центральному інституті фізичної культури (прихильники канонічних назв додають і словосполучення «ордена Леніна»). На жаль, надалі його тактичні ідеї мали розвиток лише в теоретичних працях, однак саме він зробив перші кроки щодо систематизації нових тактичних порухів у футболі. За його авторством вийшли численні футбольні підручники. Крім того, мав він стосунок і до художнього твору – «Трійка без трійки». Хоч як парадоксально, проте й там є важливі програмні, зінкола не позбавлені гумору постулати: «У футболі важливе значення має швидкий темп», «вісім днів на тиждень грати у футбол не варто», «опікуватимемося футбольними гамами», «воротар має вміти грати не лише у воротах, а й вибігаючи з них», «команду побудовано на принципах самовідданих тренувань, залізної дисципліни, мужнього подолання будь-яких труднощів», «тут думати слід так само, як і в шахах», «грати вперто, по-своєму, неузгоджено з колективом – найгірше в футболі».
Рафінований, проте жорсткий інтелігент, із професорським стилем спілкування, Товаровський свого часу скептично поставився до ідеї молодого тренера Анатолія Тарасова навідатися за кордон, аби поглянути на хокейні тренування та ігри шведів, фінів, канадців. Свій скепсис Товаровський пояснив так: ви ще замолода людина, щоб споглядати на інших, адже, побачивши їх, не винайдете нічого свого, відтак їхати не варто, а от коли твердо станете на власний шлях, тоді й збирайтеся в закордонну дорогу. Себто Товаровський здійняв на прапор самостійність і закликав інших не копіювати, а винаходити! На думку Михайла Давидовича, щодня, на кожне заняття тренер має приходити з новими вправами, з новим тренерським матеріалом. У 1968 р., уже на схилі років Товаровський ділився своїми враженнями від ознайомлення з тренерським досвідом у Нідерландах. Він тішився від того, що в Країні тюльпанів культивують суголосний його думкам підхід до справи: в цій країні хоч греблю гати (трохи засумнівався, чи коректним є такий вислів саме щодо Нідерландів, та менше з тим…) футбольних полей найвищої якості, ґрунтовний підхід до навчально-тренувального процесу та всебічне сприяння універсалізації футболістів. Товаровський виснував: «Нідерландський футбол обов’язково сягне світових висот, а в недалекому майбутньому їхня національна команда може стати чемпіоном світу!». Похибка в прогнозі фахівця, зрештою, була мінімальною.
Віктор Маслов (1910–1977): «Дід»
Гарна організація дає вам змогу мати на одного гравця більше у будь-якій частині поля. В цій фразі висловлено тренерську філософію Маслова. «Дід» позбавив жодних шансів систему 4–2–4, трансформувавши її крізь 4–3–3 в 4–4–2. Відтягнути назад і третього форварда, позбавитися вінгерів, однак якнаймаксимальніше наситити півзахист і задіяти чимало гравців у відборі м’яча – от досяжна мета. Вийшло так, що четвірка гравців середини поля перекривала всі зони, й командам-суперницям, навіть якщо їм із допомогою чималих зусиль виходило пройти той редут, снаги на оборонців уже не вистачало. Відтак радикальна зміна ролі півзахисників – піонерство Маслова в світовому футболі. Напередодні Euro-2012 американський спортивний канал ESPN підкреслив у матеріалі на своєму сайті, що зонну опіку й пресинг на кожній ділянці поля першим став використовувати наставник київського «Динамо» Віктор Маслов у половині 1960-х рр. А заголовок того матеріалу був вельми промовистим: «Барселона» грає у футбол Лобановського та Маслова». Так, прабатьком тотального футболу вважають саме Маслова, адже в Рейнолдса були лише натяки, в Товаровського – теоретичне обґрунтування, а в Маслова – практичне застосування. Як зазначили в тій статті американські оглядачі, «київські футболісти бігали й думали набагато швидше за м’яч». І найголовніше: до тієї схеми, на думку підопічних Маслова, «Дід» прийшов інтуїтивно. Й він зміг збагнути, що не існує футболу атакувального та оборонного, а є футбол гармонійний, лише єдність захисту й атаки дає змогу забезпечити результат.
Ернст Гаппель (1925–1992): вмілий коригувальник
Австрійський фахівець мало розпатякував про футбольну тотальність, проте на практиці «Феєнорд», очолюваний ним, відповідав багатьом принципам тотального футболу. Вчасно перейшовши на розстановку 4–3–3 (як висловився хтось з оглядачів, мовляв, австрієць зумовив відхід у небуття 4–2–4, збагнувши, що надлишок форвардів не сприяє швидкому поверненню м’яча після втрати в атаці)), Гаппель застосував колективний відбір, безперервний пошук вільного простору, зонний захист тощо.
Багато хто відзначав таку особливість Гаппеля: уродженець Відня міг уже через десяток хвилин після початку матчу внести істотні коригування в першочерговий план на гру. А роттердамський клуб, маючи об’єктивно слабший склад, ніж «Аякс», брав своє завдяки чіткому механізму командної роботи.
Збірна Нідерландів-1978 під орудою Ернста виглядала логічним тактичним продовженням команди-1974 (й результат такий самий – 2-ге місце на мундіалі), попри різну риторику оглядачів. А тактичну метикуватість Гаппеля на собі відчули й київські динамівці навесні 1983 р. Тоді «Гамбург», очолюваний австрійським фахівцем, розібрав по деталях (3:0) оборону морозовського «Динамо» в домашньому для киян матчі в Тбілісі, а данський форвард Ларс Баструп виявився кмітливішим за оборонців киян й у воротарському, й у штрафному майданчиках, і на другому поверсі.
Рінус Міхелс (1928–2005): творець революції
Британський анархіст-ситуаціоніст, культурний критик і політичний активіст Чарлз Редкліфф назвав Амстердам 1960-х «столицею бунту, що народжується». Межі між традиційними становими структурами розмивалися, в мистецтві панував авангардизм, гепенінги-імпровізації залучали публіку до дії. А дія та була вкрай важливою – звитягою над звичайною буденністю. Й от на цьому ґрунті й з’явилися сходи справді тотального футболу! Ота впевненість у собі, покликана розвіяти ортодоксальні погляди на гру, – певною мірою уможливлена саме в добу культурної революції! І уродженець Амстердама Рінус Міхелс був, безперечно, головним творцем тотальної футбольної революції. Та перше нововведення, яке він зробив, щойно заступив на тренерський місток «Аякса», – впровадження щоденних 2-разових тренувань. Про цей штрих якось мало згадують, проте він, як на мене, відіграв вагому роль у прийдешньому тактичному зламі.
Оборонне нововведення Міхелса – штучний офсайд. У вітчизняній спортивній періодиці усталеною думкою було бельгійське походження (дехто несміливо натякав й на англійські корені) цієї протидії атакувальним спромогам супротивників. Та саме в «Аяксі» Міхелса штучний офсайд став практикуватися регулярно. Аби здивувати захисну лінію суперників, Міхелс мав, за його власним словами, «дати змогу півзахисту й захисту брати участь у створенні атаки й у ній як такій». Складність полягала не в тому, щоб переконати захисника піти вперед (та залюбки!), а в тому, щоб знайти когось, хто б підстрахував партнера. Й від модифікованої, та все ж схеми 4–2–4, яку Міхелс практикував на початку своєї тренерської кар’єри, він перейшов до 4–3–3. І ця розстановка істотно полегшила зміну позицій. Зміни, за зізнаннями самих підопічних Рінуса, часто-густо робилися автоматично. Центральний захисник (номінальний, можна сказати, для тотального футболу) «Аякса» доби Міхелса Баррі Гюльсгофф слушно зауважив: «Футбол тоді гарний, коли є інстинктивним». А сутність тотального футболу Міхелса він висловив якнайвлучніше: «Ви створюєте простір!». Власне, Гюльсгофф проілюстрував свою тезу двома голами за збірну Нідерландів у матчі проти греків на виїзді в 1972-му. Помаранчеві тоді забили п’ять голів без відповіді у ворота господарів. А перші два провів саме Гюльсгофф – центральний оборонець!
Валерій Лобановський (1938–2002): Метр
«Ми в київському «Динамо» прагнемо прогнозувати футбол найближчого майбутнього, щоб ані час, ані суперник не застукали нас зненацька. Копіювати привабливі зразки, наздоганяти когось – заняття безперспективне. Випереджати – ось надихальний сенс роботи. Лише так можна підготувати гравців, які задовольнять вимоги сучасного футболу. Лише так можна прийти до практичної організації гри, яка знову вразить футбольний світ», – цитата з книжки Валерія Лобановського «Нескінченний матч» є тренерським кредо нашого Метра. Чи складно випереджати час після винаходу тотального футболу? Це – неоднозначне питання, адже багато хто вважає саме тотальний футбол останньою тактичною революцією в популярній грі, а надалі вже йдуть його варіації. Як зазначав Олег Блохін у книжці «Гол, який я не забив»: «Ми сповідували тотальний футбол і не приховували цього». А про київський матч за Суперкубок УЄФА проти «Баварії» володар «Золотого м’яча»-75 пише так: «Принцип: усі в нападі – всі в обороні свято додержували впродовж дев’яноста хвилин гри, й мені чимало перепадало саме тоді, коли я в поті чола працював біля воріт Рудакова». Яскрава ілюстрація тотальності!
Йоган Кройф (1947–2016): художник
Ознака міхелсовського «Аякса» – пресинг упродовж години. Повторити подібне змогло через кілька років лише київське «Динамо» Валерія Лобановського. Головною ланкою, душею цього пресингу в команді Міхелса був Йоган Кройф. Якнайкраще Кройфа охарактеризував журналіст й історик (до речі, знаний дослідник російської сучасності, в книжці «путінська помста: росія проти Європи», виданій у 2015 р., ретельно проаналізував причини провалу спроб європеїзації тієї країни) Хуберт Смеетс: «Кройф був першим гравцем, який зрозумів, що є художником на полі, й першим, хто жадав і мав змогу об’єднати мистецтво спорту в щось цілісне». Коротка, натомість вичерпна характеристика яскравої індивідуальності всередині сурової системи. Й ще Смеетс виокремлює ментальну особливість: нідерландці якнайкраще виявляють свої чесноти, коли в змозі об’єднати систему з індивідуальною творчістю. До слова, яскравою сторінкою творчості Йогана є так званий розворот Кройфа, вперше застосований ним на широкій публіці на мундіалі-74 в грі проти шведів. Надалі цей спосіб пошити в дурні захисника набув неабиякої популярності. Ну, а як вишенька на торті – виснування Смеетса про Кройфа як про єдину людину, яка розуміла 1960-ті!
Нонконформізм, пристрасть до нумерології, фронда, бітломанія – джентльменський набор зірки тогочасся. Й поряд із цим авторитаризм Йогана вже в роки тренерства. Та, на відміну від футбольної філософії, аж ніяк не тотальний.
***
Неоднораз футбольні історики ламали голову над питанням: чому мало не водночас на протилежних краях Європи було створено команди, які змогли, за висловом Джонатана Вілсона, «оживити футбол»? Імовірно, повсякчасна зміна позицій гравцями, взаємозамінність і висока фізична готовність – результат того, що голодне повоєння віддалялося. Харчування, спортивна наука дістали в 1970-ті бурхливий розвиток. І ще одна особливість: буйноквіття тотального футболу спостерігалося в чи не найвідкритішому (нідерландському) та чи не найзакритішому (радянському) суспільствах 1970-х рр. Хаос вседозволу й тарапата безвихіддя? Не все, звісно, так трафаретно. Однак полярності тягнуться одне до одного, чи не так? А усередненість? До чого їй тягнутися? Скажу так, що й всепоглинальна свобода у відкритому суспільстві й затворництво в соцтаборі однаково потужно сприяли творчим підйомам. Звідси – й розлийвода тактичних новацій у двох полярних суспільствах.
«…Так що, програв тотальний футбол?» – запитав я в нідерландського колеги через пару тижнів по закінченні Euro-2004, де перемогла із суто захисною моделлю гри Греція під орудою німецького фахівця Отто Рехагеля. Ми сиділи в амстердамській кав’ярні (звичайній кав’ярні, якщо шо!), насолоджувалися смаком кави в пообіддя (для пінти пива ще було зарано, на нас очікувала робота) і сумували за футбольною тотальністю. Відповідь мого співбесідника була вельми несподіваною: «Остаточно переможе він тоді, коли в штрафному майданчику суперників захисник атакувальної команди влучить м’ячем у… свого воротаря». Я, був, розсміявся й заходився переповідати йому сцену зі старезного радянського фільму «Воротар», де кіпер Антон Кандідов самотужки проривається до воріт суперників і вирішує долю епізоду на користь своєї команди. Мій співбесідник оцінив художню вигадку, та й годі. Про цю розмову пригадав нещодавно, коли дивився трансляцію матчу Кубка англійської ліги між «Борнмутом» і «Ліверпулем». Там наприкінці матчу гравець «вишень», завдаючи удару по воротах мерсисайдців, влучив м’ячем у… свого голкіпера, який прийшов буцімто на допомогу, проте лише завадив. Тотальний футбол переміг? Жарти жартами, та, як на мене, переміг. І, на думку багатьох, унеможливив дальші тактичні революції у популярній грі. Мовляв, відтепер – лише модифікації! На кшталт «тікі-таки». Або?..
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
