Яскраві індивідуальності в рамках системи Валерія Лобановського – цілком дисертабельна тема. «Більше, ніж Володимир Веремєєв, зі мною, певно, ніхто не сперечався», – зізнавався Валерій Васильович в книзі «Нескінченний матч». Суперечки стосувалися затворництва на базі в Кончі-Заспі, в «резервації», як її зінкола звали динамівці. Та тренерська правота, зрештою, вища, ніж правота гравця, чи не так?
Яскраві футбольні моменти, пов’язані з Володимиром Веремєєвим, я розташував хронологічним порядком. І почати хочу... з визнання. Саме так!
1. Веремєєв – двічі поспіль 2-й в опитуванні «Футболіст року в СРСР» тижневика «Футбол-Хокей»
Сезони-74 й -75 чимало футбольних істориків вважає найкращими для київського «Динамо». Й справді, в те оспіване Деві Аркадьєвим у книжці «Два сезони» подієве 2-річчя вітчизняний клуб затвердився серед європейських грандів, й, само собою, не мав собі рівних на внутрішній арені. Перше місце, за влучним, проте багатоавторським висловом, у номінації «Футболіст року» в країні тоді фактично не розігрувалося: Олег Блохін був поза конкуренцією. Суперечка, радше, точилася за 2-ге місце. Й двічі поспіль бути 2-м у ті роки й дістати неофіційне звання віцезірки клубу, що підкорив тоді футбольну Європу, – ознака неабиякого таланту й багатозмінного кряжіння в «гарячому футбольному цеху».
В чемпіонаті країни 1974 р. Веремєєв виявив гольове чуття у важливому домашньому двобої 26-го туру проти ЦСКА, не лише відкривши рахунок, а й багато в чому проклавши тим голом на 26-й хвилині зустрічі того суботнього дня шлях до чемпіонства. В чемпіонаті-75 Веремєєв так само відзначився значущим голом на фінішній прямій: у домашній грі 23-го туру проти московського «Локомотива» він забив переможний м’яч в епілозі матчу, встановивши рахунок 3:2 на користь киян до радості екзальтованої 50-тисячної авдиторії. Пригадую, в програмці до тієї гри містилася така скромнесенька реклама: мовляв, у жовтні на Центральному (ще не Республіканському!) стадіоні відбудуться два міжнародні матчі: в Кубку чемпіонів «Динамо» – «Олімпіакос» і в Суперкубку УЄФА «Динамо» – «Баварія». Й інформація, що квитки продаються в касах Центрального стадіону, Палацу спорту, Центральній театральній касі й чинність талонів по абонементу №5 і №6. Ой, просто так і продаються пропуски на Суперкубок УЄФА в касах! Невже?
2. Німецька спеціалізація в єврокубках
Помітив свого часу таку річ: надто натхненно Володимир Григорович діяв в єврокубках проти німецьких команд. Так, морозяного, сніжного листопада 1973 р. – якраз пів століття тому – в присутності 25-тисячної авдиторії відданих фанів динамівці здолали «Штутгарт» – 2:0, а Веремєєв відкрив рахунок потужним ударом із лівої метрів із 20-ти на 16-й хвилині. В 1977 р. Веремєєв потішив 90-тисячний глядацький загал голом у ворота «Айнтрахта» з Брауншвайга, відгукнувшись на тямовиту передачу Віктора Колотова. Цікаво й те, що в матчі проти франкфуртського «Айнтрахта» в звитяжному для киян розіграші Кубка кубків-1974/75 10-й номер киян дістав попередження під час того, як… зазнав пошкодження, а лікар команди надавав йому медичну допомогу на боковій лінії поля. А в матчі-відповіді запам’яталася його ефектна дуга з кутового, яка зрештою спричинила гол Володимира Онищенка. Як там писав про свого партнера по команді в книжці «Гарячі точки поля» Леонід Буряк: «Найгострішою, по-справжньому ювелірною зброєю цього півзахисника стали різані, кручені передачі». До слова, саме Володимир замінив Леоніда в тому трагічному для Буряка матчі проти «Металіста» в 1982 р., який коштував Буряку участі в чемпіонаті світу – напрочуд грубо зіграв Станіслав Берніков. А документальний фільм «Суперкубок» про київську звитягу динамівців над «Баварією» в 1975 р. залишив свідоцтво про «віртуозні передачі Володі Веремєєва» (визначення Леоніда Буряка!). Один мій старший колега називав їх ще колоритніше: «Веремєєвські вичуди». Ну, й, звісно, зринають у спогадах кадри того, як Веремєєв із партнерами по команді дбайливо несе ту суперкубкову колюбрину, мов найдорожчий скарб. Власне, саме такою вона і є!
3. Найрезультативніший сезон-1980
Незабутній сезон 1980 р. став для Володимира Григоровича напрочуд успішним. Було досягнуто омріяної чемпіонської вершини, та й забивав він, мов записний форвард – зчаста й зі смаком. Причому розпочав одразу з 1-го туру, коли влучним ударом в ужгородському (себто домашньому для «Динамо») матчі проти ЦСКА встановив остаточний і великий (3:0) рахунок того матчу. А в 4-му турі відкрив рахунок в непростому виїзному двобої проти московських автозаводців. Далі – гол у Львові «Карпатам» у багатогольовому трилері (4:2 на користь динамівців). В серпні – уже після постолімпійського повернення киян на Республіканський стадіон – ефектна крапка в матчі проти мінських одноклубників на 90-й хвилині (загальний рахунок – 4:0) до радості 32-тисячної авдиторії. І надалі – переможний гол ближче до фінального свистка у вкрай непростому домашньому двобої з «Чорноморцем». Та й гольовий зачин у чемпіонському матчі – проти московського «Динамо» – робота Веремєєва. Його потужний удар із 30-ти метрів застукав зненацька голкіпера москвичів Володимира Пільгуя. Взяв 10-й номер киян участь і в 2-му голі на 19-й хвилині тієї гри, ставши важливою ланкою багатоходової комбінації. І – купа овацій вдячної київської торсиди на адресу «десятки»-улюбленця, коли на 88-й хвилині Веремєєва міняв Михайло Олефіренко. До слова, прикметно, що й наступного сезону Веремєєв ударом здалеку відкрив рахунок у чемпіонському матчі «Динамо» (в суперниках був «Зеніт»).
ФК Динамо
4. Футболка навипуск
Грати у футболці навипуск за тими часами було ледь не дисидентством! Шукав-шукав відповідні фотографії, та виявилося, що це не так уже й просто. Знайшов кілька світлин, зокрема з домашнього матчу киян у Кубку чемпіонів проти «Трабзонспора», командне фото 1980 р. на динамівській базі (не під час гри, себто свідома дія щодо футболки, а не результат впертої боротьби за м’яч). Зберігаю в незабуді індивідуальність Веремєєва в цьому підході до спортивної форми. Були, звісно, в київської «десятки» в цьому аспекті й послідовники, та от вони якось не так запали в пам’ять.
5. Телекоментаторство
По закінченні ігрової кар’єри, у 80-ті Володимир Григорович певний час коментував домашні матчі київського «Динамо» на українському телебаченні. Чомусь про цей його досвід нині мало хто згадує, однак особисто мені Веремєєв як коментатор імпонував. Як його охарактеризував знову ж таки Буряк, наголошуючи на численних грубощах із боку супротивників проти Веремєєва: «А він падав і ставав, хворів і повертався – небагатослівний та іронічний». Так ось саме небагатослів’я та іронічність я дуже цінував у Володимира Григоровича як у коментатора футбольних матчів. Ну, а про розуміння гри годі й казати. Це – апріорі чеснота гравців великої команди-75!
***
«Чому мені? Адже є такі чудові хлопці… Володя Онищенко, Мунтян, Володя Веремєєв, та Женя Рудаков, зрештою…» – таким питанням задавався Олег Блохін після пошанування «Золотим м’ячем» у 1975 р. Цитую за книжкою «Гол, який я не забив». Зверніть увагу: про іноземців лавреат навіть і не думав, а от своїх партнерів по команді й серед інших Веремєєва назвав.
«Хрестоматійні» (визначення Лобановського) передачі Веремєєва не пошановані окремою нумерацією через те, що ця ознака Володимира Григоровича взагалі поза конкурсом. Валерій Васильович навіть шкодував, що не зроблено було свого часу відеофільм «Передачі Володимира Веремєєва» – мовляв, чудовий був би навчальний посібник. «У його голові працювала маленька електронно-обчислювальна машина», – зазначав Лобановський. І ось ця бистродумність, меткість на вигадки, здатність виметикувати щось супернадзвичайне на полі спонукала Метра до подібного порівняння-виснування. Ігрове амплуа Веремєєва? Нападник, півзахисник, лівий захисник – підкресліть шукане. Попервах, у молоді роки – попереду, опісля – яскравий приклад універсалізації! Весь час ігрової кар’єри – у веремії подій на полі! Й сумлінне служіння футболу – улюбленому клубу й збірній – на тренерських і селекційних хлібах. Многолітствіє, вельмишановний ювіляре!
Олексій РИЖКОВ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
