— Містер Луческу, хотіли б поставити вам кілька запитань щодо вашого недавнього інтерв’ю...
— Я вже давав пояснення, я говорив лише про те, що футболісти можуть допомогти досягти миру, от і все.
— Як вони можуть допомогти?
— Люди можуть дуже багато.
— Але російські футболісти взагалі нічого не говорять про війну. Вони тільки підтримують, той самий Дзюба. За два роки вони не зробили нічого, а ви кажете, що шануєте росію. Як ви можете поважати росію, коли вона вбиває українців?
— Будь ласка, давайте не будемо так. Футбол — це інша сторона, це не про війну. Дуже складно продовжувати грати у футбол, коли продовжуються бомбардування, коли падають ракети, коли скасовуються матчі. Так просто продовжувати неможливо. Дуже важливо досягти миру та повернутися до нормального життя. Я продовжував жити в Україні всі ці два роки в цій ситуації, і я ніколи не казав, що повернуся до країни-агресора. Ніколи.
Я пам’ятаю період, коли російські та українські команди грали товариські турніри, це був чудовий час і ми маємо до нього повернутися. Ми маємо щось зробити, щоб повернути до цього. І лише спільними зусиллями ми зможемо цього досягти. Я люблю Україну та період роботи в цій країні, але я працював і в росії, і там у мене були нормальні стосунки. Але продовжувати далі так просто неможливо.
— Але видання, якому ви дали інтерв’ю, не написали та не сказали нічого про війну.
— Я читав цю статтю. Так, у ній не написано нічого про те, що відбувається. Для них це нормально, для нас — ні. Я там працював і не можу бути проти них тільки тому, що вони нібито тупі люди, які думають про війну та руйнування. Потрібно спілкуватись і щось робити, щоб це все зупинити. Ми дуже багато втрачаємо.
Дуже важко грати без уболівальників, адже саме вони створюють атмосферу та дарують емоції. Футбол — це інша сторона, це не про війну. Футболісти створюють позитивні емоції. Український футбол не може продовжуватися ось так.
— Що ви думаєте про дискваліфікацію російських команд з європейських турнірів та їхнє можливе повернення?
— Російські команди можуть повернутися до європейських турнірів, але все має бути правильно. Все одно це колись станеться. Звісно, вони мають бути під великим тиском та зможуть повернутися лише після досягнення миру в Україні. Звісно, на умовах України.
— Але чому вони нічого не роблять ці два роки?
— Ви дуже добре знаєте чому. Бо не можуть. Не тому, що не хочуть, а тому що не можуть.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
