Відставка Луческу – це наслідок того, що відбувалося після початку повномасштабної війни. Зрозуміло, що футбол від цього жахіття також серйозно постраждав. Ми вірили та сподівалися, що війна завершиться швидкою перемогою, але наразі все перейшло у затяжну стадію. Відповідно футбол також потрібно переводити на воєнні рейки. Зважати на нову реальність.
Після початку війни у Динамо обрали стратегію, при якій навколо досвідчених гравців буде набиратися досвіду молодь. Мовляв, це дозволить виграти чемпіонат і отримати путівку в ЛЧ. Головний конкурент – Шахтар – зазнав дуже серйозних кадрових втрат через від'їзд легіонерів, пішов тренер Де Дзербі. Новий наставник Ігор Йовічевіч ніколи нічого не вигравав. Йому доводилося формувати нову команду.
З висоти пройденого досвіду і сьогоднішніх справ Динамо можна сміливо сказати, що відставка Луческу запізнилася. Таке рішення потрібно було приймати набагато раніше. Діяти на випередження, а не доводити справу до глибокої кризи. Мірча – хороший тренер. Попри вік, він може працювати на доволі високому рівні. Але йому потрібна якість гравців, уже сформовані футболісти. Вчити молодь найпростішому чи страждати у кожному матчі від грубих індивідуальних помилок – це не його. Через власний вік і консерватизм Луческу не готовий відійти від певних принципів. Він не буде спрощувати гру. Але вимагати складного футболу, коли команда постійно втрачає клас гравців, не зовсім правильно. Це привело до нинішньої жахливої ситуації.
На мою думку, з Луческу належало прощатися вже тоді, коли стало зрозуміло, що наш футбол відновиться. Адже фінансові можливості клубів упали. Було тільки питанням часу прощання із коштовними легіонерами. Циганков не хотів грати у слабкому чемпіонаті і прагнув особистого розвитку. Його відхід із команди ніяк не можна було зупинити. Для Забарного теж належало відкривати нові можливості, бо в УПЛ йому прогресувати було б дуже складно. Ймовірно, вже влітку 2022-го варто було прощатися із Сидорчуком, Буяльським та Шапаренком. Можливо, тоді їхні кар'єри склалися б успішніше. Кожен із них заслужив пограти у сильніших чемпіонатах. Навряд чи вони могли дати Динамо ще щось нове. Тим паче, кожен із них мав чималі фінансові умови.
Потрібен був тренер, який вміє працювати із молодими гравцями, прискорювати та покращувати перехід із юнацького у дорослий футбол. Довелося б відмовлятися від багатьох аспектів якості гри на користь простоти. Можливо, клас команди впав би, але вона брала б своїм бажанням, самовіддачею, хорошою фізичною підготовкою.
Весною 2022-го був вільним Вернидуб. Юрій Миколайович відкрив величезну кількість молодих гравців. Він дуже гарно вміє працювати з молоддю, яка робить перші кроки у дорослому футболі. Зараз у Кривбасі успішно виступає Денис Кузик. У матчі проти СК Дніпро-1 він зробив два асисти на порожні ворота та забив красивий гол. А потім забив Поліссю. Кузик – це вихованець академії Динамо, який виявився непотрібним київському клубу. Через Чорноморець та Колос він опинився у Кривбасі, де зараз став провідним гравцем. Якби Вернидуб мав можливість працювати із найкращими вихованцями динамівської академії, їхня кар'єра мала б усі шанси бути успішною. Є наочний приклад Назара Волошина, який у Кривбасі Вернидуба за пів року зміг себе проявити і повернутися до Києва, де став гравцем основи.
Юрій Миколайович успішно працював у Шерифі. Побудував дуже просту, але ефективну гру, яка дозволила перемагати Шахтар і Реал. На місцевих футболістів опиратися нереально, бо рівень футболу у Молдові невисокий. А фактор анклаву Придністров'я не дозволяв активно працювати у селекції. Шукали збитих льотчиків, гравців із Африки. Попри всі проблеми, цікаві виконавці у складі були. Для Динамо такий підхід до трансферної політики став би дуже дієвим. Шукати і розкривати ноунеймів, а не витрачати гроші.
Якщо не Вернидуб, то були доступними інші варіанти. Юнацька команда Динамо дійшла до 1/8 фіналу Юнацької Ліги УЄФА. Не одна людина, як слідкує за цим турніром, мені казала, що ця команда могла замахнутися на абсолютну перемогу. Сьогодні воротар Нещерет, захисник Дячук та півзахисники Бражко, Царенко, Малиш, Волошин вже у першій команді. Ще є головна зірочка тієї команди Самба Діалло, який ніяк не розкриє свій талант. У Зорі себе проявляє Олександр Яцик. Ще десь згубився Антон Боль. Все це талановиті та перспективні футболісти. Просто потрібен був тренер, який зможе з ними працювати, зможе їх розвивати. Той же Бражко у Зорі показав величезний потенціал, коли до нього знайшли правильний підхід. Це однозначно не про Луческу. Мірча може ввести одного чи двох молодих гравців до складу. Але коли їх багато і немає стабільності, потрібно бути більше психологом, ніж тренером. Вчити, а не вимагати. Кандидатура Ігоря Костюка виглядала б дуже доречною та логічною.
Минулого сезону Назарій Русин став одним із найкращих гравців УПЛ у складі Зорі. Зараз він поїхав у Сандерленд. Сергій Булеца виявився непотрібним у Києві і зараз тішить своєю грою польських уболівальників. У поточному сезоні Олександр Яцик стає одним із лідерів Зорі. Вже встиг забити свій дебютний гол в УПЛ. Трохи загубився Антон Боль. Непотрібним став Богдан Лєднєв. Кожному із цих футболістів з досвідом потрібна була просто довіра. Вони вже мають якийсь клас та досвід, але виявилися зайвими для Луческу чи не підходили під його принципи. А уявіть, якби весною 2022-го прийшов тренер, який зважився б на перебудову. Сьогодні склад команди був би зовсім іншим, була б зовсім інша перспектива. Не менше важливо – збірна України мала б набагато більший потенціал. Хтось би пішов і розкрився у Європі, а молоді вже були б на хороших позиціях у першій команді Динамо.
Минулої весни, через проблеми Луческу зі здоров'ям, виконувачем обов'язків головного тренера став Олександр Шовковський. При ньому Динамо виглядало краще, ніж при Мірчі. Фактично не втрачали очок, у гравців з'явилося більше дисципліни. Команда зробилася керованою і організованою. З цим гравцями Шовковський може бути успішнішим за Луческу. Чому б СаШо не дати шанс, коли почало виходити? Дати можливість провести селекцію під себе, організувати підготовку. Можливо, сьогодні не було б такої великої проблеми через травму Ярмоленка, бо залишився б у команді Кахім Перріс, який у Шовковського почав доволі успішно грати?
Тільки не потрібно говорити, що у першій половині сезону в Луческу все було добре. Команда виглядала випадковим гостем у ЛЧ. У чемпіонаті почала втрачати очки там, де цього ніяк не можна робити. Вдома не перемогла Інгулець, потім в останньому турі оступилася із Зорею, забивши першою. Відчувалося, що щось вже не працює так ефективно, як у чемпіонському сезоні.
Мотивація у тих футболістів, які вигравали сезон 2020/21, апріорі не може бути високою. Вони вже досягли всього на рівні України. Пограли в ЛЧ, у збірній України. А тут війна, скорочення зарплат. Ніхто не пнутиметься зі шкіри, щоб комусь щось доводити. Вогник в очах потьмянішав. Звідси проблеми із концентрацією. Молодь з гарячими очима навряд чи показала б гірший результат.
Приклад Шахтаря показує, що безвихідних ситуацій не буває. Якщо потрібно реально знайти тренера, то його можна відшукати навіть під час війни. Світ не зійшовся на Шовковському. Патрік ван Леувен – це більше динамівський тренер, ніж шахтарівський. Він хоче грати у колективний футбол через використання пресингу, дає хороші фізичні навантаження. Його футбол доволі простий, але зрозумілий для динамівських вболівальників. Минулого сезону Бражко і Булеца продемонстрували у нього значний прогрес. Він зміг знайти підхід навіть до Русина, що не вдавалося не тільки Луческу, але і Йовічевічу, Хацкевичу, Михайличенку та польському наставнику Чеславу Міхнєвічу. Олександр Сапутін із повного ноунейма став одним із відкриттів сезону. У Динамо молодих та нерозкритих гравців вистачає. Вищезгаданий Йовічевіч йде на останніх місцях у Саудівській Аравії, тож у будь-який момент може бути звільненим. Його сильні сторони перетинаються із проблемами Динамо. Роман Григорчук показує чудові результати із Чорноморцем. Не забуваємо за Костюка з юнацької команди, який давно чекає свого шансу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
