Перемога у Лізі чемпіонів є одним із найбільш видатних досягнень у кар'єрі будь-якого тренера сучасності. Виграти турнір, участь у якому беруть найсильніші клубні команди континенту – означає не тільки добряче збагатитися, а й назавжди вписати своє ім'я в історію.
Прямо зараз ми пропонуємо вам у рамках рубрики «Де вони зараз?» згадати усіх тренерів, які приводили до перемог у Лізі чемпіонів та її прабатьку Кубку європейських чемпіонів свої команди у 90-х роках минулого сторіччя…
Арріго Саккі – тріумфатор КЄЧ-1989/90 з Міланом
У фіналі Кубка європейських чемпіонів сезону-1989/90 зійшлися італійський «Мілан» та португальська «Бенфіка». Першими керував неперевершений геній тактики Арріго Саккі, другими – сенсаційний шведський фахівець Свен-Йоран Ерікссон, котрому вдалося зробити карколомну тренерську кар'єру, яка потім у певний момент настільки ж швидко й покотилася униз і наразі про нього мало хто взагалі згадує.
Арріго Саккі привів «Мілан» до чемпіонства в Італії у сезоні-1987/88, після чого двічі поспіль (у 1989 та 1990 роках) вигравав з «россонері» Кубок європейських чемпіонів. Перемогу над «Бенфікою» італійському гранду приніс єдиний влучний у тому матчі удар Франка Райкарда на 68-й хвилині – 1:0. Незважаючи на перемогу у загальноєвропейському турнірі, справи «Мілана» у національному чемпіонаті в тому сезоні складалися невдало, і Саккі хотів піти, але залишився ще на рік, пішовши на умовляння керівництва. Втім, влітку 1991 року вже ніхто не завадив коучу залишити свою посаду, а через кілька місяців після цього – очолити збірну Італії.
Зі «Скуадрою Адзуррою» Саккі дістався фіналу ЧС-1994, де італійці лишень у серії пенальті поступилися Бразилії (2:3). У 1996 році Арріго був звільнений з посади наставника збірної Італії після невдалого виступу на чемпіонаті Європи. На цьому, по суті, його тренерську кар'єру можна вважати завершеною, хоча Саккі ще спробував повернутися на колишній рівень у «Мілані» та «Атлетіко», але з обох клубів його звільняли. На початку 2001 року Арріго очолив «Парму», проте протримався на посаді тільки кілька матчів, а потім подав у відставку через проблеми зі здоров'ям. Згодом працював на технічних посадах у «Пармі», «Реалі» та збірній Італії.
Наразі Арріго Саккі 77 років. В останні роки він працював на телебаченні, виступаючи в ролі експерта, коментатора, а також вів власну авторську передачу на радіо. Нещодавно відоме видання FourFourTwo поставило Саккі на шостий рядок у рейтингу 100 найкращих тренерів в історії світового футболу.
Любко Петрович – тріумфатор КЄЧ-1990/91 із Црвеною Звездою
29 травня 1991 року у футбольному світі відбулася сенсація: переможцем чергового розіграшу Кубка європейських чемпіонів стала югославська «Црвена Звезда», яка у фіналі в серії пенальті здолала французький «Марсель». Провансальці під керівництвом бельгійського наставника Раймона Гуталса вважалися однозначними фаворитами вирішального матчу, а на шляху до нього послідовно здолали чинного володаря трофея «Мілан» (у чвертьфіналі – 1:1, 3:0), а також не залишили шансів московському «спартаку» (у півфіналі – 3:1, 2:1).
Але у фіналі «Црвені Звезді», яку на той час очолював місцевий фахівець Любко Петрович, вдалося відстояти нульову нічию в основний та додатковий час, а потім бездоганно виконати свої удари у серії пенальті – 5:3. Цей тріумф став ключовим в кар'єрі Петровича. Одразу після нього фахівець вирішив податись до Іспанії, де інтерес до співпраці з ним виявив «Еспаньол». Однак цей досвід виявився вкрай нетривалим, і вже за кілька місяців Петрович був звільнений.
Згодом тренерська кар'єра Любко Петровича нагадувала швидше навколосвітню подорож із метою якнайбільше заробити на життя, аніж реальне бажання чогось досягти на цій ниві. Фахівець встиг попрацювати з майже трьома десятками різних колективів, зокрема й у таких країнах як ОАЕ, Казахстан, Китай, В'єтнам та Руанда.
З січня до березня цього року Петрович обіймав посаду спортивного директора болгарського «Літекса», а потім очолив цю команду. Втім, після завершення сезону-2022/23 Любко залишив «електричний стілець» у болгарському клубі, й наразі у свої 76 років є безробітним, проте про завершення кар'єри наставника офіційно не заявляв.
Йохан Кройф – тріумфатор КЄЧ-1991/92 з Барселоною
Легендарному Йохану Кройфу, який тричі ставав володарем Кубка європейських чемпіонів як гравець із «Аяксом», у 1992 році пощастило виграти цей трофей у статусі тренера вже із «Барселоною». Цікаво, що цей розіграш став останнім перед реформуванням турніру, оскільки згодом Кубок європейських чемпіонів став Лігою чемпіонів.
У вирішальному матчі «Барселона» в додатковий час завдяки єдиному голу Рональда Кумана обіграла «Сампдорію» (1:0), якою керував югослав Вуядін Бошков, а у її складі виступали такі відомі персонажі як Джанлука Пальюка, Сречко Катанець, П'єтро Верховод, Джанлука Віаллі та Роберто Манчіні.
Перемога у КЄЧ стала для Кройфа найбільшим досягненням на тренерській роботі, хоча він чотири рази поспіль приводив «Барселону» до перемог у чемпіонаті Іспанії. Втім, у 1996 році Йохан був звільнений з каталонського клубу, і після того, по суті, завершив кар'єру у футболі. Як згодом зізнавався сам Кройф, він був ідеалістом, й хотів отримати ту посаду, на якій міг би принести футболу максимальну користь.
Видання FourFourTwo, яке вже згадувалося вище, при складанні рейтингу 100 найкращих тренерів в історії світового футболу поставило Кройфа на третій рядок. Його ідеї «тотального футболу» справді багато у чому змінили гру та перебіг тактичної еволюції в ній. Безумовно, Йохан міг би й після «Барселони» дати футболу ще дуже-дуже багато цікавого, але…
На даний момент, на жаль, Йохана Кройфа вже немає в живих. 24 березня 2016 року він помер у віці 68 років у одній з клінік Барселони. Причиною смерті стала важка онкологія.
Раймон Гуталс – тріумфатор ЛЧ-1992/93 з Марселем
Марсельський «Олімпік», який значно частіше називають просто «Марселем», досі є єдиною французькою командою, якій вдавалося перемагати у Кубку європейських чемпіонів / Лізі чемпіонів. У 1991 році, як вже згадувалося вище, провансальці грали у фіналі найпрестижнішого клубного турніру континенту, але тоді сенсаційно поступилися «Црвені Звезді».
В 1993-му «Марсель» знову ж таки під керівництвом бельгійця Раймона Гуталса повернувся на вершину, дійшовши до фіналу першого експериментального розіграшу Ліги чемпіонів, де його суперником став «Мілан» Фабіо Капелло. Цього разу французи свого шансу не проґавили – єдиний м'яч Базіля Болі на 43-й хвилині приніс їм не лише перемогу, а й неймовірну славу, а для самого Гуталса фактично підвив риску під досить вдалою тренерською кар'єрою.
Після перемоги в ЛЧ-1992/93 Гуталс залишив «Марсель». Як виявилося, бельгієць зробив це дуже вчасно, оскільки надалі на провансальців чекали суцільні розчарування – у 1993 році «Марсель» був позбавлений чемпіонського титулу за підкуп арбітрів у матчі проти «Валансьєна», а невдовзі через фінансові проблеми клуб виключили з числа учасників Ліги 1 та понизили до Ліги 2.
Після відходу з тренерського ремесла Раймон Гуталс був затребуваний на батьківщині як телевізійний експерт. Він дуже добре розбирався у футболі, бачив аж ніяк неочевидні для решти деталі, через що був достатньо популярним і в цій справі.
6 грудня 2004 року Гуталс помер у Брюсселі у віці 83 років. Причиною смерті став рак кишківника.
Фабіо Капелло – тріумфатор ЛЧ-1993/94 з Міланом
У «дев'яностих» та на початку «нульових» Фабіо Капелло був одним із найуспішніших та найбільш статусних італійських наставників. Його сходження до слави почалося у «Мілані», з яким Фабіо тричі поспіль (в 1992, 1993 та 1994 роках) ставав тріумфатором Серії А, а також за підсумками сезону-1993/94 виграв Лігу чемпіонів, причому та перемога так і залишилася єдиною на цьому рівні у перенасиченій трофеями тренерській кар'єрі Капелло.
У вирішальному поєдинку ЛЧ-1993/94 «Мілан» розбив «Барселону» Йохана Кройфа – 4:0. Для нідерландського фахівця, по суті, це стало початком кінця, а ось Капелло, навпаки, дозволило зробити наступний крок. Зокрема, влітку 1996 року Фабіо отримав пропозицію від «Реала», який з ходу зробив чемпіоном Іспанії, але потім повернувся назад до Італії, де вже не зміг нічого дати «Мілану», натомість виявився успішним із «Ромою» та «Ювентусом».
У сезоні-2006/07 Фабіо Капелло знову довірили «Реал», й італієць знову привів «бланкос» до чемпіонства в національному чемпіонаті, але був відправлений у відставку за надто прагматичний футбол. Керівництво та вболівальники мадридського клубу хотіли бачити більш атакувальну гру, для чого Капелло вистачало якісних футболістів, але Фабіо акцентував увагу на результаті, через що «Реал» нерідко завершував матчі мінімальними перемогами – 1:0.
Після «Реала» Капелло протягом чотирьох із половиною років очолював національну збірну Англії. Фабіо отримав дуже хороші фінансові умови за особистим контрактом, й на нього покладалися величезні надії, але виграти щось значуще із «трьома левами» італійцю так і не поталанило. Після відходу зі збірної Англії, який стався у лютому 2012 року, тренерська кар'єра Капелло однозначно пішла на спад. Доказом цьому стали вельми суперечливі рішення самого Фабіо, який спершу погодився тренувати збірну росії, а у 2017 році подався, ймовірно, за ще більшими грошима в китайський «Цзянсу Сунін», де у нього абсолютно не склалися робочі стосунки з екс-зіркою «Шахтаря» та одним з лідерів команди Алексом Тейшейрою.
Наприкінці березня 2018-го Капелло подав у відставку з посади наставника «Цзянсу Сунін», а за кілька тижнів оголосив про завершення тренерської кар'єри. Наразі 77-річний Фабіо щасливий на пенсії, і його влаштовує робота коментатором та експертом на телебаченні.
Луї ван Гал – тріумфатор ЛЧ-1994/95 з Аяксом
Виграти два поспіль розіграші Ліги чемпіонів Фабіо Капелло та його «Мілану» у 1995-му не дозволив молодий та неймовірно талановитий «Аякс» під керівництвом Луї ван Гала. В 1992 році амстердамці спершу відрепетирували свій ключовий тріумф, вигравши Кубок УЄФА, а через три сезони знову взяли єврокубок, але цього разу – головний.
У фінальному матчі ЛЧ-1994/95 все, як це часто бувало у «дев'яностих», вирішилося завдяки одній єдиній результативній дії. На 85-й хвилині голом відзначився Патрік Клюйверт, якому доля через два роки після цього приготує перехід саме у «Мілан». Для Луї ван Гала ця перемога, яка, до речі, залишиться єдиною на такому рівні в кар'єрі фахівця, відкрила дорогу у світ великого футболу, адже вже у 1997-му нідерландський коуч отримав призначення до «Барселони».
З «Барсою» ван Гал двічі ставав чемпіоном Іспанії, але саме під його керівництвом каталонці провели два абсолютно провальні матчі у Лізі чемпіонів проти «Динамо» (0:3, 0:4), які стали одними з найбільш знакових для чудової команди Валерія Лобановського, піком якої виявився півфінал ЛЧ-1998/99. Після відходу з «Барселони», що стався влітку 2000-го, ван Гал невдало спробував себе у збірній Нідерландів й знову у стані «блаугранас», і в певний момент здалося, що він повністю вичерпав себе у ремеслі.
Повернутись на топ-рівень ван Галу пощастило завдяки успішній роботі з АЗ. Цей скромний клуб Луї у 2009 році сенсаційно привів до чемпіонства в Нідерландах, завдяки чому отримав запрошення від «Баварії». З мюнхенцями за два роки ван Гал виграв три трофеї, але у квітні 2011-го залишив клуб. Після цього знову прийняв збірну Нідерландів, яку привів до «бронзи» на ЧС-2014, а також працював із «Манчестер Юнайтед», де успіхів не досяг.
З серпня 2021-го по грудень 2022-го ван Гал знову був головним тренером збірної Нідерландів, але так і не зміг допомогти «помаранчевим» досягти успіху на ЧС-2022 у Катарі. Згодом фахівця сватали в коучі збірної Португалії, але з жовтня нинішнього року 72-річний ван Гал є консультантом наглядової ради «Аякса» з технічних питань футболу.
Марчелло Ліппі – тріумфатор ЛЧ-1995/96 з Ювентусом
Ліппі розпочинав тренерську кар'єру ще у 1982-му, коли прийняв юнацьку команду «Сампдорії». Поступово, пройшовши через роботу із вельми маловідомими за межами Італії командами на кшталт «Понтедери» або «Каррарезе», Марчелло вдалося заявити про себе, і влітку 1994 року він заслужив запрошення від «Ювентуса». Новий наставник з ходу взяв із туринцями «золото» у Серії А, а вже наступного сезону виграв Лігу чемпіонів. Для «Старої синьйори» Ліппі наприкінці «дев'яностих» та на початку «нульових» взагалі був просто культовою фігурою, оскільки виграв із командою п'ять чемпіонських титулів в Італії, Кубок країни, чотири Суперкубки Італії, Суперкубок УЄФА та Міжконтинентальний кубок.
У 2004 році Ліппі перейшов на роботу до збірної Італії, і за два роки привів «Скуадру Адзурру» до перемоги на чемпіонаті світу-2006 у Німеччині. Тоді у вирішальному поєдинку італійці знову-таки в серії пенальті здолали Францію, а Зінедін Зідан був вилучений за удар, що вже став легендарним, головою у груди Марко Матерацці.
В 2012-му Ліппі продовжив перетворювати на золото усе на своєму тренерському шляху, коли подався до Китаю. Марчелло очолив «Гуанчжоу Евергранд», і під його керівництвом ця команда перетворилася на справжнього флагмана футболу Піднебесної, взявши три чемпіонства, а у 2013-му вигравши Кубок Ліги чемпіонів АФК.
Після цього Ліппі наважився прийняти збірну Китаю, де, за чутками, йому запропонували просто космічну зарплату у 20 мільйонів доларів на рік, але там вже не досяг успіху, та й незабаром весь футбол у Піднебесній дуже швидко пішов на спад. Наприкінці 2019 року Марчелло пішов з посади наставника китайської збірної, а у 2020-му офіційно оголосив про завершення наставницької кар'єри. Нині про 75-річного Ліппі практично нічого не чути, навіть в італійській пресі.
Оттмар Хітцфельд – тріумфатор ЛЧ-1996/97 з Боруссією Дортмунд
Тенденція, що намітилася у 1995 році, продовжилася й у 1997-му. Тоді у фінал Ліги чемпіонів знову вийшов чинний володар трофею під керівництвом тренера-тріумфатора, але відстояти титул йому так і не вдалося. У вирішальному поєдинку 1997 року «Ювентус» із Марчелло Ліппі на чолі несподівано для багатьох програв дортмундській «Боруссії» (1:3), яку очолював Оттмар Хітцфельд.
Тренерська кар'єра Хітцфельда розпочиналася в 1983 році у Швейцарії. У цій країні наставник досяг успіху, коли на рубежі «вісімдесятих» та «дев'яностих» двічі поспіль привів до чемпіонства «Грассхоппер», що й допомогло йому зробити наступний крок у кар'єрі – перейти до дортмундської «Боруссії». «Чорно-жовтих» Хітцфельд за шість років двічі зробив чемпіонами Німеччини, а в 1997-му виграв Лігу чемпіонів. Саме ці успіхи допомогли Оттмару отримати запрошення від «Баварії», символом якої наставник і став на наступні десять років.
З «Баварією» Хітцфельд п'ять разів вигравав чемпіонат Німеччини, тричі приводив мюнхенців до перемог у Кубку країни, а у сезоні-2000/01 виграв Лігу чемпіонів. Остаточно залишив мюнхенський клуб фахівець влітку 2008-го, коли прийняв пропозицію очолити збірну Швейцарії. З цією командою Оттмар провів шість років своєї тренерської кар'єри, а влітку 2014-го оголосив про відхід на пенсію. Повернутися у футбол його не змусила навіть 24-мільйонна пропозиція від китайського «Гуанчжоу Евергранд».
Наразі 74-річний Хітцфельд вкрай рідко з'являється на публіці і в ЗМІ, віддаючи перевагу більш спокійному та відокремленому способу життя.
Юпп Хайнкес – тріумфатор ЛЧ-1997/98 з Реалом
У 1998 році фінал Ліги чемпіонів, у якому зійшлися «Реал» та «Ювентус», завершився із улюбленим для цієї стадії у «дев'яностих» рахунком 1:0. Перемогу мадридській команді приніс Предраг Міятович, який забив на 67-й хвилині. Що стосується «Ювентуса», то туринці тричі поспіль із Марчелло Ліппі на чолі виходили у фінал найпрестижнішого клубного турніру континенту, але виграти змогли лише в одному випадку.
До тріумфу в ЛЧ-1997/98 «Реал» привів німецький фахівець Юпп Хайнкес. Для нього цей трофей став, по суті, єдиним значущим із «бланкос», адже того сезону мадридська команда фінішувала тільки четвертою у національному чемпіонаті. Остання обставина й призвела до відходу Хайнкеса, який після «Реалу» на рік залишився без роботи, а потім працевлаштувався у «Бенфіці».
На топ-рівень Хайнкес повернувся у 2009 році, коли на тимчасовій основі очолив «Баварію», але повноцінно керувати мюнхенським грандом Юппу було довірено за два роки. І досвідчений фахівець, незважаючи на весь скепсис, довів, що в нього вистачає знань та розуміння футболу, аби бути успішним на такому рівні. Зокрема, в 2013 році «Баварія» під керівництвом Хайнкеса взяла требл, вигравши Лігу чемпіонів, чемпіонат та Кубок Німеччини. На такій мажорній ноті фахівець оголосив про вихід на пенсію, але в жовтні 2017-го боси «Баварії» знову переконали його очолити команду – до кінця сезону. Цього вистачило Хайнкесу, щоб вкотре зробити мюнхенців чемпіонами, після чого він вже безповоротно завершив кар'єру.
Нині Юппу Хайнкесу 78 років. Він не прагне продовжувати перебувати навіть у так званій навколофутбольній тусовці, й тому про нього практично нічого не чути.
Алекс Фергюсон – тріумфатор ЛЧ-1998/99 з Манчестер Юнайтед
Фінал Ліги чемпіонів-1998/99 є одним із найбільш знакових в історії європейського футболу. У ньому зійшлися «Баварія» та «Манчестер Юнайтед», і німці вигравали із рахунком 1:0 аж до початку компенсованого часу. Рефері того поєдинку П'єрлуїджі Колліна додав тільки три хвилини, але цього виявилося достатньо, аби «червоні дияволи» переламали хід зустрічі, забили два м'ячі та вирвали перемогу, уклавши на лопатки грізну «Баварію», яка обіграла перед цим у півфіналі «Динамо» Валерія Лобановського, з рахунком 2:1.
Тренером «Манчестер Юнайтед» на той час був Алекс Фергюсон, який після требла-1999 був посвячений у лицарі королевою Єлизаветою ІІ. Шотландський фахівець після гучного тріумфу продовжив працювати в клубі, який зробив одним із найсильніших та найуспішніших у «дев'яності» та на початку «нульових». Під його керівництвом МЮ тринадцять разів перемагав в чемпіонаті Англії, а у 2008-му ще раз виграв Лігу чемпіонів.
У 2013 році Алекс Фергюсон вирішив піти на футбольну пенсію. Зробив це він після чергового чемпіонства у англійській Прем'єр-лізі, після чого «червоні дияволи» так жодного разу не вигравали титул найсильнішої команди країни. Саме шотландця видання FourFourTwo поставило на вершину свого рейтингу зі 100 найкращих тренерів в історії світового футболу, про який ми вже неодноразово згадували вище.
У травні 2018 року Фергюсон потрапив до лікарні із крововиливом у мозок, проте своєчасно зроблена операція дозволила серу Алексу швидко одужати та повернутися до повноцінного життя. Наразі іменитому шотландцю 81 рік, він продовжує досить активно відвідувати футбольні матчі в Англії, хоча «Манчестер Юнайтед» його навряд чи радує, а зовсім недавно Фергюсон пережив ще й сімейну драму, викликану смертю його дружини Кеті, із якою вони прожили у шлюбі 57 років.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
