Запитайте, яким має бути це саме дно, щоб відштовхнутися і почати повертати хоч щось схоже на колишні успіхи. Проте, як у тому анекдоті - знизу постукали.
Повернення легенди і запал у «товарняках»
Хоча начебто всі ознаки того, що життя починає налагоджуватися, з'явилися вже в трансферне вікно, а найголовнішою трансферною подією стало повернення до «Динамо» легендарного капітана і лідера біло-синіх Андрія Ярмоленка, і сам факт цієї події мав відкрити команді друге дихання. Тим паче, сам гравець, по суті, взяв бика за роги і за 9 зіграних за новий-старий клуб матчів в УПЛ забив 4 м'ячі та відзначився одним асистом (поза сумнівом, міг би і більше, якби не підступна травма, яка вибила Андрія з ладу до кінця осінньої частини сезону). Плюс активність і результативність контрольних матчів (як би вони не відрізнялися від офіційних) давали привід для оптимізму (20 забитих м'ячів проти 4-х пропущених у 5-ти матчах - цифри досить значні).
«Підйом турецького футболу»
Проте перший дзвін долі задзвонив уже наприкінці нинішнього літа, коли кияни за сумою двох матчів поступилися турецькому «Бешикташу» (2:4) у плей-офф раунді кваліфікації Ліги конференцій і повторили черговий антирекорд - залишилися без єврокубкової осені вперше після сезону 2005-2006, коли вилетіли від швейцарського «Туна» у другому раунді кваліфікації Ліги чемпіонів (0:1, 2:2).
Цей результат, крім цифр на табло і в протоколі, запам'ятався ще тим, що поховав тренерську кар'єру тодішнього наставника біло-синіх Леоніда Буряка, який, коментуючи фатальний для себе підсумок, вимовив фразу, що стала крилатою, про підйом швейцарського футболу. Мірча Луческу нічого подібного про турецький не сказав, хоча сам свого часу багато років пропрацював у чемпіонаті Туреччини, зокрема з «Бешикташем». А керівництво «Динамо» дало зрозуміти, що, незважаючи на іміджеві та фінансові втрати від непотрапляння до ерокубкової осені, продовжує довіряти Луческу. Проте стамбульська поразка стала тією іскрою, яка запалила прощальне вогнище епохи, що догорає, в українському футболі.
»...go away!» і друге пришестя Шовковського
У таких випадках зазвичай кажуть - що не робиться, то на краще. Усе логічно, адже вже на порозі осені у «Динамо» на порядку денному лишилося лише два турніри - чемпіонат України та Кубок країни. Причин, які могли б завадити зосередитися на розв'язанні максимальних завдань у зазначених турнірах, начебто не було - не треба розриватися між міжнародними та внутрішніми матчами, головний тренер не має підстав зайвий раз нарікати на складнощі логістики, ротації кадрів і так далі.
Але вже до кінця вересня «Динамо» залишається і без Кубка України, сенсаційно вилетівши від земляків з «Оболоні» в 1/8 фіналу (0:1). А там уже й у чемпіонаті забуксувало так, що дивитися на гру команди без валідолу вболівальники навряд чи могли, спостерігаючи в перманентному режимі розбрід і хитання в обороні та відсутність виразної думки в атаці. Хоча все починалося більш, ніж нормально, до 10-го туру динамівці брали свої очки там, де від них цього чекали, і навіть тривожний дзвіночок у вигляді програшу «Чорноморцю» (2:3) в 4-му турі залишився, за великим рахунком, не надто поміченим: мовляв, це футбол, де бувають не лише перемоги, а й поразки. Тим паче, що перенесені матчі з «Вересом» і з «Зорею» начебто запал киян не охолодили, і ті потім узяли своє в іграх проти «Ворскли», що переживає не найкращі часи, ЛНЗ і «Олександрії».
А далі настала, мабуть, кульмінація осінньої частини сезону, яка розпочалася з виїзної поразки від «Полісся» (2:3), де в «Динамо», з огляду на те, як складався матч, здавалося б, не було приводу для занепокоєння, але, тим не менш, у потрібний момент не знайшлося вагомих аргументів проти самовідданих і, найголовніше, максимально організованих дій команди Юрія Калитвинцева. Далі був програш «Дніпру 1» (0:1), який не викликав ні в кого питань, і вимучена нічия з «Колосом» (1:1).
Ну а вінцем цієї нещасливої осінньої серії для «Динамо» стала поразка в українському класико від «Шахтаря» (0:1) у 13-му турі. Поразка за повної відсутності з боку динамівців будь-яких ознак нав'язати «гірникам» щось виразне. Уже відразу після матчу Мірча Луческу оголосив про свою відставку і завершення тренерської роботи в Україні. Загалом, за таким ось сценарієм підійшла до завершення українська епоха Луческу і так втілився в життя регулярний заклик з боку окремих динамівських ультрас «Lucescu, go away!».
Багато хто тоді неодноразово зазначав, що румунський фахівець має вигляд людини з виснаженими очима. Також від очевидців звучало, що тренер у роботі з футболістами відверто почав, що називається, перекручувати гайки. Думаю, що обидві версії мають право на життя, автор цих рядків уже наголошував на нездатності Луческу бути кризовим менеджером і давати результат тут і зараз. Думаю, що виліт з єврокубків остаточно вбив у Луческу залишки мотивації щось комусь доводити в Україні в нинішній ситуації, тим паче за відсутності тієї «теплої ванни», в якій він звик результат давати та яка в нього була в період роботи в «Шахтарі». Тренер ще якийсь час діяв за інерцією, десь усередині вже розуміючи, що достроковий відхід із «Динамо» неминучий, а поразка в класико просто стала контрольним пострілом. Плюс клубне керівництво вже, мабуть, не в змозі було далі робити вигляд, що «все йде за планом».
Результат, що дає надію
Як і наприкінці попереднього сезону, знову біля керма як виконувач обов'язків головного тренера опинився Олександр Шовковський. Щоправда, цього разу асистент замінив головного тренера через відхід того не на лікарняний, а у відставку. Але як і весняний прихід СаШо, осінній також виявився продуктивним і надав необхідний імпульс команді, яка до цього перебувала в напівкоматозному стані. «Динамо» виграло всі матчі, що залишилися в осінній частині чемпіонату (за винятком скандального з «Минаєм», який поповнив список перенесених, але це вже інша історія), виграло без серйозного гольового врожаю (кожен з однаковим рахунком - 2:0), зате показало абсолютно осмислену, впевнену гру, де кожен гравець у кожній лінії чітко собі уявляв, що від нього вимагається, і ці вимоги нехай не завжди бездоганно, але беззаперечно виконував. Тож абсолютно логічним стало зняття з Шовковського приставки «в.о.» і призначення повноцінним головним тренером.
Якщо ж по персоналіях, то дуже яскраво, особливо після приходу Шовковського, показав себе Владислав Ванат, який став основним нападником киян, і є підстави вважати, що, якщо не зменшить оберти, то дуже швидко всі забудуть про те, що останніми роками в команди була серйозна проблема з відсутністю забивного форварда. Ще впевненіше заграв у рамці Георгій Бущан, додали на флангах Назар Волошин і Владислав Кабаєв, щоправда, стабільності обом не завжди вистачає, але статус гарніру до основної страви вони, схоже, вже переросли. Ветерана Віталія Буяльського на позиції атакувального півзахисника активно «підсиджує» Антон Царенко. Ну а за тим, як стрімко влився в опорну зону Володимир Бражко, мало хто помітив відхід до «Вестерло» ветерана команди Сергія Сидорчука.
Звичайно, не без мінусів. Зокрема, не помітний поки що прогрес у Максима Дячука, Олександра Сироти та Дениса Попова, які регулярно нинішньої осені щось, та «привезуть» у свої ворота, тож не даремно захисна лінія, особливо її центр, справедливо вважається найслабшою в нинішньому «Динамо». І відчуватися це почало ще з переїздом взимку у «Борнмут» Іллі Забарного.
Як би там не було, хід команда однозначно набрала, гравці збоку виглядають так, ніби в них в один момент виросли крила, які до цього ніяк не могли пробитися назовні. І це дає надію на те, що у весняній частині сезону «Динамо» зуміє надолужити згаяне і повернутися до золотої гонки. Тим паче, що в запасі в киян ще три незіграні матчі (з «Вересом», «Зорею» та «Минаєм»), виграти які на тлі ударної кінцівки першої частини чемпіонату вже не здається фантастикою.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!