— Нині у керманича української збірної Сергія Реброва — приємний головний біль: кому віддати перевагу в стартовому складі, хто опиниться в ролі зайвого.
— А на вашу думку, воротарська школа в Україні викликає повагу?
— Переконаний, що так. Можливо, раніше не було такої гострої конкуренції за місце в збірній, та й на клубному рівні, як зараз, але Україна може пишатися своїми голкіперами. Як на мене, і в збірній під керівництвом Сергія Реброва це чи не найсильніша ланка.
— Тоді чим пояснити, що за часів, коли ви самі ще захищали ворота «Карпат», «Шахтаря», «Ворскли», українські кіпери рідко потрапляли в поле зору скаутів іменитих зарубіжних клубів?
— Раніше була інша ситуація. Вітчизняні клуби були фінансово спроможні утримати в себе найкращих воротарів, зрештою, і їхня вартість на трансферному ринку помітно поступалася польовим гравцям. Тому вважалося, що на них багато не заробиш. А знайти гідну заміну було досить проблематично.
— Можливо, тому, що їхній підготовці не приділяли достатньої уваги?
— Я б так категорично не стверджував. Адже в кожній команді, не кажучи вже про збірну, були тренери, які відповідали саме за підготовку воротарів. Переважно, це були колишні воротарі, яким досвіду було не позичати. Інша річ, що в їхній роботі було багато прагматичного, зрештою, і футбол тоді був зовсім інший: без високого пресингу, команди не практикували переходу в атаку за допомогою короткого пасу, де роль воротаря, особливо його вміння грати ногами, помітно зростала.
— Образно кажучи, йдеться про воротарів нової генерації.
— Ви маєте рацію. До речі, мені запам’яталося, як на одній із прес-конференцій головний тренер «Чорноморця» Роман Григорчук, оцінюючи гру свого воротаря, казав: «Мені треба, щоб він думав, як польовий гравець, тоді йому буде простіше відповідати вимогам сьогодення».
— Нинішню увагу зарубіжних команд до українських воротарів можна пояснити тим, що фінансові тили вітчизняних ФК стали менш міцними?
— Думаю, що так. Українським клубам дедалі складніше відмовлятися від пропозицій колег з-за кордону. Тому й взяли на озброєння доволі раціональний варіант: віддають воротаря за помірною ціною, але в угоду включають серйозний бонус від наступного продажу. І, зрештою, незамінних не буває, ба більше, у кожній команді по три воротарі, а ще є резервісти з U-19. Отже, є з кого вибирати.
— Тоді уточніть, хто зараз, на вашу думку, найсильніший український воротар?
— Андрій Лунін з іспанського «Реала». Перш за все, у нього великий менталітет. Українець неодноразово доводив своє вміння тримати удар. Він зберігав холоднокровність навіть коли тренери мадридців не приховували, що йому в «Реалі» особливо нічого не світить, а продовжував спокійно робити свою справу і таки довів, що на нього можна завжди розраховувати. Андрій вражає всебічною підготовкою, я не бачу в його діях недоліків. Це топ-рівень.
— Влітку наступного року в Луніна закінчується контракт із «Реалом». Що б Ви порадили Андрію, залишитися й надалі бути на других ролях, чи перейти в іншу команду й мати більше ігрової практики?
— Я не збираюся бути оракулом, у кожного — своя історія. Я вважаю, що Лунін неодноразово доводив свій високий клас і, сподіваюся, що в «Реалі» таки зрозуміють, що на українця можна сміливо розраховувати, як на основного голкіпера. Тим паче, що з кожним матчем він прогресує.
— Але поки що навіть у національній збірній України Сергій Ребров більше довіряє Анатолію Трубіну.
— Це насамперед тому, що Лунін не має достатньої ігрової практики. Утім, це право керівника визначати, хто більше заслуговує на виклик до збірної, бо він відповідає за результат. До того ж, і Трубін часто доводив свою високу майстерність, як у матчах за португальську «Бенфіку», так і за збірну. Він також психологічно стійкий, що допомагає йому вигравати дуелі у суперників, які опиняються з ним сам на сам. Хоча Анатолію іноді бракує концентрації, особливо під час ударів із дальньої дистанції. А коли пропускаєш момент «пострілу», то далеко не завжди виручає навіть блискавична реакція.
— Найдосвідченіший серед воротарів збірної-динамівець Георгій Бущан, проте останнім часом він дедалі рідше виходить у стартовому складі.
— Як на мене, Бущану бракує мотивації на клубному рівні і це десь позначається на його грі. Вважаю, що Бущан заслужив, щоб спробувати свої сили в якомусь відомому закордонному клубі. Керівництву «Динамо» треба допомогти йому з цим переходом, інакше буде важко уникнути топтання на місці. Бущан не потребує якоїсь реклами, це воротар дуже високого рівня: він має дві робочі ноги, сміливий на виходах, пластичний, що допомагає йому, незважаючи на високий зріст, упевнено почуватися і при ударах низом.
— У полі зору Сергія Реброва все частіше опиняється воротар «Шахтаря» Дмитро Різник.
— Це яскравий приклад воротаря нового покоління. Чудова гра на лінії, на «ти» з м’ячем, вміє не тільки віддати пас ближньому партнеру, а й зробити націлену першу довгу передачу. Мабуть, Дмитру ще бракує впевненості на виходах, але міжнародний досвід допоможе йому позбутися цього недоліку.
— Перелічені воротарі ще доволі молодого віку, за винятком хіба що Бущана, то чи можна сказати, що вони надовго закріпили за собою місце в головній команді країни?
— Це занадто сміливий прогноз. Адже їм у спину дихають динамівець із Києва Руслан Нещерет, полтавчанин Павло Ісенко, ковалівчанин Кирило Фесюн, дніпрянин Яків Кінарейкін. І саме ось ця конкуренція змушує їх усіх працювати ще продуктивніше. Щоб встигати за вимогами часу, дуже багато залежить від ефективності роботи насамперед тренерів, щоб додавати, слід підвищувати професіоналізм на всіх рівнях. Ось чому необхідно віддати належне львів’янам, які кілька днів тому започаткували всеукраїнський форум для тренерів, які працюють саме з воротарями. Було дуже цікаво і від такого заходу виграють усі. Тому бажано, щоб він проводився регулярно.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
