Три зірки «Динамо»

Динамо Київ 30 Грудня, 00:13 544
Три зірки «Динамо» | 19-27
Різдвяна пора — час очікування див. На тлі виснажливих реалій воєнного часу — туги та тривоги, сумнівів і розчарувань, а подеколи й гнітючої зневіри — так не вистачає позитивних емоцій, так зігрівають сподівання на краще!

Футбол у цьому плані — не виняток. Попри значне «розмиття» рівня національних змагань за фактично повного відтоку легіонерів і провідних українських виконавців, попри зачинені для широкого загалу вболівальників трибуни, попри відсутність можливостей проводити на вітчизняних аренах міжнародні поєдинки з усіма негативними логістичними наслідками для наших збірних і клубів, нарешті попри катастрофічну управлінську кризу, синьо-жовтий шкіряний м’яч — не здувається. Продовжуючи дарувати тремтливі моменти, трохи відволікаючи від жахів російської агресії, підживлюючи надіями на світлу перспективу. Такий собі наскрізний місток у мирне життя, від минулого в майбутнє.

Відблиском благої вісті позначені багато зірочок на цьогорічній футбольній ялинці України. Це й успішні виступи наших співвітчизників за кордоном: Циганков і Довбик, Забарний і Миколенко, Зінченко й Мудрик, Трубін і Лунін тощо. І цілі колективи, що кинули виклик фаворитам у чемпіонаті країни: «Полісся» та «Кривбас». І, звісно ж, тріумфи збірних: майстри футзалу здобули пряму путівку на чемпіонат світу, «молодіжка» вперше в історії пробилася на Олімпіаду, національна команда була за крок від виходу до вирішальної стадії Євро-2024 — не вияви рефері поблажливості до італійців на останніх хвилинах, саме на апеннінців наразі чекали б стикові додаткові зустрічі.

У розсипі цих прикрас кожен вільний у виборі сузір’я до душі. Особисто мені найперше впадають в око три «іменні» зірки — з портретами Андрія Шевченка, Сергія Реброва та Олександра Шовковського.

Шевченко. Перспектива

Забігати вперед — справа невдячна. Та все ж відважуся на припущення щодо кандидата на посаду президента Української асоціації футболу: хіба що якийсь зашкварний форс-мажор здатен завадити володареві «Золотого м’яча» 2004 року, колишньому наставникові збірної України обійняти керівну посаду. Звітно-виборчий Конгрес УАФ призначений на 25 січня, і вже невдовзі, як годиться, Шевченко має ознайомити громадськість із апаратною стратегією, тактикою змін і кадровим потенціалом майбутньої команди топ-менеджерів асоціації.

Наявність єдиної кандидатури не дозволяє кваліфікувати процес заміни футбольного очільника як вибори. Втім, вочевидь, це вельми символічно. Особливо — у світлі спроб протягнути в інформаційний простір тез про необхідність термінового волевиявлення громадян пошматованої війною країни.

На мій погляд, Андрій Шевченко — саме та персона, котра на нинішньому етапі в змозі не лише дати новий потужний імпульс до якісних змін нашому футболу, але й об’єднати всіх його суб’єктів. Людина світу, Андрій Миколайович не просто добре знайомий із тим, чим живиться і як працює спортивний механізм у провідних країнах та інституціях, він відчув це на собі. Й свого часу вже спробував керуватися здобутим досвідом — на тренерському поприщі.

Під орудою Шевченка наша національна дружина навчилася діяти в манері, не дуже притаманній їй упродовж каденцій кількох тренерів-попередників — розкуто, натхненно, сміливо, з вигадкою. Власне, саме так, як колись грали команди, на вістрі атаки в яких саме й були Шева з Ребровим.

...Пригадую, в інтерв’ю французькому виданню Onze Mondial, невдовзі після того, як перебрався з Києва до Мілана, Андрій змалював один із своїх епізодів на тренувальному зборі «Динамо» Валерія Лобановського. Температура підскочила до 37,5, заболіло горло. Лікар прописав відпочивати, звільнивши від тренування. Однак досить швидко в номері Шевченка з’явився асистент головного тренера: «Валерій Васильович чекає тебе на полі!»

Наставник зустрів лаконічно: «37,5 — не температура, біль у горлі — не хвороба!» Після заняття градусник показав у Шевченка вже 39, наступні чотири доби форвард провів у ліжку. «Я змушений був так вчинити, — пояснював потім ВВЛ Андрієві. — У перший день зборів місце Шевченка тільки на полі, інакше його партнери подумають, що мова йде про не дуже серйозне, не дуже відповідальне заняття, тож і не працюватимуть на повну. Ти — лідер, і маєш слугувати прикладом!»

Відтоді арсенал лідерських якостей Шевченка тільки розширився й загартувався. Відповідно — не знижується й планка вимог до нього. Поготів — у ситуації, коли зашкалює «градусник» недуги керування нашим футболом. Тож, хоча сфера управління національною асоціацією — це новий, іще більш складний рівень, здається, навички та чесноти Шевченка дають підстави вірити в успішність цієї його місії. Улюбленець уболівальників, наскільки знаю, вже долучився не тільки до «дипломатії шкіряного м’яча», досвід і особисті якості радника Президента Зеленського реально працюють і на більш глобальні загальнодержавні інтереси, на міжнародний авторитет України, причому не лише в рамках публічних проектів на кшталт United24.

Ребров. Творчість

Ребров, іще працюючи з клубами Саудівської Аравії, Угорщини й Еміратів, неодноразово ділився з журналістами своєю мрією — очолити головну команду України. Сергій Станіславович філософськи поставився до того, що жадане призначення — не з його провини — перетворилося на суцільну «Санта-Барбару». Епопея ця, з одного боку, додала футбольних вістів Олександру Петракову й Руслану Ротаню, з іншого — їх же зробила заручниками й певною мірою навіть жертвами чиновницької некомпетентності.

Натомість Реброву довелося демонструвати справжній дипломатичний дриблінг — із майстерністю невловимого нападника долаючи частокіл із незручних запитань журналістів щодо перспективи з’явитися біля керма національної команди, він жодним чином не підставив ані колег «в. о.», ані недолугих функціонерів УАФ. Зовсім не зайвий раз Сергій виявив розсудливість, цілеспрямованість, чітке розуміння пріоритетів та вражаючу інтуїцію.

Слухаючи спокійні, виважені коментарі, я тоді неодноразово пригадував Реброва на прес-конференції після матчу Ліги Європи в Ольборзі між однойменним місцевим клубом і «Динамо». Несподівана розгромна поразка, що аж ніяк не вкладалася в логіку тодішньої співпраці київського клубу та його наставника, не спричинила в останнього істерику, тим паче — не змусила опустити руки.

Не відводячи очей, сповнених сумом і миттєвою — тільки миттєвою — розгубленістю, головний тренер біло-синіх стримано відповів на всі запитання. Аби з наступного ранку засісти за роботу над помилками. Аби невдовзі довести: 0:3 в Данії — то лише прикрий випадок, а ось Кубок України, відібраний кількома місяцями раніше в непереможного, здавалося, «Шахтаря», — закономірність плідних зусиль коуча та його підопічних; два поспіль чемпіонства — закономірність; перший після епохи Лобановського вихід у плей-офф Ліги чемпіонів — закономірність; феєричні перемоги над «Генгамом», «Евертоном» і «Порту» — закономірність!..

Сезони, проведені Ребровим-тренером на чолі «Аль Аглі», «Ференцвароша» й «Аль Айну» — на перший погляд, суттєва втрата для українського футболу. Натомість Сергій повернувся на Батьківщину з безцінним досвідом і вже розпакував цей багаж, вправно застосовуючи його в новому амплуа й новому ритмі керування національною командою, до всіх складнощів іще й позбавленої радості домашніх матчів.

За збірну України ребровського зразка не прикро було навіть у день її однієї-єдиної поразки, від Італії в Мілані. Тим-таки чинним чемпіонам Європи вдалося не просто гідно протистояти в поєдинку останнього туру, а майже довести вирішальну дуель до перемоги. На жаль, іспанському арбітру не вистачило сміливості призначити пенальті під завісу гри. Трапся той успіх синьо-жовтих — і хто би сказав, що він незаслужений? Аргументи — вольові перемоги над Північною Македонією та Мальтою, тверда нічиєчка з Англією та й загальне враження від рівня гри нашої команди, її характеру.

Час до березня, коли Україна протистоятиме Боснії-Герцеговині в стартовій зустрічі плей-офф відбору Євро-2024, спливе непомітно. Сподіваємося, в підопічних Реброва все складеться краще, ніж у команди Петракова в боротьбі за путівку на світову першість 2022-го. Тримаємо кулачки, але й готуємо долоні для оплесків.

Шовковський. Вірність

Одним із базових клубів збірної залишається київське «Динамо», повноцінним головним тренером якого віднедавна затверджений Олександр Шовковський. Поряд із Шевченком і Ребровим саме його найчастіше згадували серед ключових виконавців останньої команди-зірки Лобановського, яка здійнялася до півфіналу Ліги чемпіонів-1999. Засвітившись в основному складі трохи пізніше за Сергія та трохи раніше за Андрія, СаШо лише зрідка поступався місцем у воротам своїм конкурентам, урешті-решт залишивши прихильникам «Динамо» і статистикам багатющий послужний список, присмачений намистом унікальних рекордів, відігравши провідну роль у головних успіхах клубу та збірної.

Шовковському довелося познайомитися з усіма примхами долі, про яку влучно сказав хтось із знаменитих його колег: «Воротар — істота, проклята Богом. Під його ногами не росте трава й навіть партнери по команді повертаються до нього спинами». Вистачало промахів і рикошетів, що зламали б будь-кого із найнезворушливіших. Траплялися травми, що ризикували перервати славну, але тернисту кар’єру.

На відміну від Шевченка та Реброва, вся його активна частина спортивної біографії належить «Динамо». Рафіноване уособлення вірності й патріотизму — команді, місту, Україні. Дещо довший від партнерів шлях подолав до самостійної тренерської практики. Вкотре вже — виправдав довіру, здобувши посаду не в якості авансу, а як заслужену нагороду. Яка, своєю чергою, посилює відповідальність і тиск на легенду, чиє ім’я нерозривно пов’язане з легендарним колективом.

Ребров, змінивши на капітанському містку «Динамо» Олега Блохіна, відтіснив на другий план самого Луческу з його «Шахтарем». Шовковському також доведеться змагатися з румунським фахівцем. Що простіше, бо суперечка ця вже заочна. Й водночас складніше, бо саме Мірча Міхайович передав естафету своєму колишньому асистенту. Порівнянь, зіставлень, паралелей і аналогій у цій ситуації — не уникнути.

Хочеться вірити, що зміна в настрої та результатах біло-синіх у листопаді-грудні — результат не лише «шокової терапії», яку зазвичай спричиняє зміна наставника. Є сподівання, що це — підсумок саме тактичних і кадрових рішень Олександра Володимировича, реалізації його бачення поточного моменту й найближчих обріїв «Динамо». Маємо надію на появу в тренерському цеху УПЛ іще одного талановитого вихованця академії великого Лобановського.

Усім трьом динамівським зіркам є за що подякувати Метру. Скажімо, Шевченко, коментуючи згаданий вище епізод на зборах, зазначав у спілкуванні з журналістом: «Лобановський — надзвичайно жорсткий, суворий, майже злий! Але ж тренер — це глава, а глава має бути наділений саме такими якостями, інакше не зможе керувати людьми».

Згодом оті крижані «37,5 — не температура, біль у горлі — не хвороба!» трансформувалися в трофеї, медалі найвищого ґатунку й навіть у «Золоті м’ячі», лягли в основу сплаву характеру, котрий усім трьом сьогоднішнім моїм героям дозволяє залишатися на видноті у футболі й через багато років після завершення виступів.

Це, до речі, одна з наріжних традицій «Динамо» останніх піввіку: переважна більшість виконавців команди залишалися непересічними Особистостями й після того, як залишали зелений газон, перекваліфіковуючись у класних тренерів або якісних управлінців. Гадаю, Шовковський здатен поповнити цю когорту — зокрема й втіленням надії, «зашифрованої» в заголовку: про третю золоту зірочку над всесвітньо відомим логотипом — ромбом із літерою «Д»...

Ілюстрації — Миколи БОЧКА, Олександра ЗАДИРАКИ, офіційного сайту ФК «Динамо», Фейсбук-сторінок УАФ і Андрія ШЕВЧЕНКА.

Юрій КОРЗАЧЕНКО