Ніколи такого не було, і ось знову. Не зумівши нічим проявити себе в Польщі, граючи за «Краковію», Євген Коноплянка нічим не зміг себе проявити і в Румунії, виступаючи за «Клуж».
Ну, як виступаючи? На рахунку українця – лише чотири поєдинки, у яких він відіграв сумарно аж 54 хвилини. Востаннє він виходив на поле шостого листопада. А третього січня сторони розірвали контракт «за взаємною згодою».
Спочатку (з літа 2023-го) співпраця була розрахована на два роки. Із можливістю пролонгації на ще один сезон.
Тоді, в липні, після офіційного повідомлення про перехід Євгена до чемпіонату Румунії, до однієї з найкращих тамтешніх команд, таки була надія, що 33-річний футболіст нарешті зможе перезапустити свою кар'єру. Зможе осоромити скептиків, довести, що все ще є футболістом, а не стриже купони завдяки справам давно минулих днів та ностальгії за тими часами.
На жаль, у «Клужі», як і в «Краковії», у Коноплянки не склалося. Причому якось одразу. За польську команду Женя провів у сумі 38 матчів, у яких забив чотири м'ячі та віддав дві результативні передачі.
Не фонтан, звісно, але хоча б є підстави стверджувати, що на українського футболіста в краківській команді розраховували. Серйозно розраховували.
Врізалася в пам'ять реакція фанів «Краковії» на прихід до їхньої команди Євгена Коноплянки у лютому 2022-го. Якщо кількома словами, то це був цілковитий екстаз. «Нарешті у нашій команді, у нашому чемпіонаті виступатиме гравець європейського рівня». Ось якось так, без перебільшень.
Зізнаюся, я теж тоді піддався польській ейфорії. І наївно вважав, що найкращий футболіст України свого покоління може нагадати про себе. Може знову повернутись на колишній рівень. І що час, проведений у «Шахтарі», його хоча б чомусь навчив.
Не навчив. На початку червня 2023-го під час зустрічі керівництва «Краковії» з уболівальниками порушувалося питання і щодо Коноплянки, з яким вирішили не продовжувати угоду.
Чому? Та все просто. «Не виправдав очікувань клубу».
Так буває. Так часто буває, коли хороший футболіст не може себе знайти у хорошій команді. А ось в іншій хорошій команді знаходить себе. Причому міцно, і одразу ж.
Ну, таке життя, причому не лише спортивне. Якби у всіх все одразу склеювалося, зросталося і знаходилося, було б, як мінімум, нецікаво.
Але біда в тому, що у Коноплянки після «Дніпра» не зрослося ніде. Узагалі ніде.
Але після «Севільї» цей процес для мене почав бачитися інакше. Кардинально інакше.
Його відхід у «Шальке» здавався кроком назад. Але лише для того, щоб зробити потім два кроки вперед. Заточений на «фізиці» та залізній дисципліні німецький футбол здавався зовсім невідповідним під стиль нашого «фантазісти», проте все одно давав простір для маневру. Ось покаже себе наш хлопчик у всій красі в Гельзенкірхені, і повернеться до більш звичного іспанського середовища.
Не повернувся. У «Шальке» Євген тупо плив за течією. Він там був, наче на колгоспній шабашці, за яку заплатили наперед. Хочу – копаю траншеї, хочу – не копаю.
Здебільшого не хотів. Хоча і забивав часом, і віддавав передачі, і потрапляв до символічних збірних турів. Але того Коноплянки – яскравого, швидкого, нестандартного, якого всі ми звикли бачити у «Дніпрі» й моментами у «Севільї», у чемпіонаті Німеччини не було. Він, немов у деяких поєдинках наш боксер Олександр Усик, намагався протриматися за рахунок того, чим його щедро наділила природа.
У цьому взагалі немає нічого поганого або соромного. Погано те, що, крім цього, Коноплянка нічого іншого не міг запропонувати. Нехай тренуються ті, хто не вміє грати.
А негаразди з тренерами, партнерами, акліматизація, що затягнулася знову, – все це не причини проблеми, а її наслідки. Принаймні особисто мені бачиться саме так.
Бундеслігу Коноплянка залишав з ярликом «надій не виправдав».
Але все одно переходив/повертався до чемпіонату України зі щитом. Мовляв, я ще покажу всім кузькіну матір.
Його перехід до «Шахтаря» я сприйняв з неприхованим ентузіазмом. Де-де, як не в технічній «бразильській» команді технічному хлопцеві знайдеться і застосування, і місце для кроку вперед. «Який молодець Ахметов, що запросив Коноплянку», - думав тоді я. Одним пострілом убити відразу кількох зайців – і хорошого футболіста підписати, і не дати його конкурентам, і іміджевий відмінний крок – футболки в його прізвищем швидко стануть брендовими.
Але насправді ідея виявилася маячнею. Навіть на рівні української Прем'єр-ліги, що слабшає на очах, Коноплянка не виглядав велетнем. Хоч і мав би, адже казав напередодні, що має амбіції і хоче по-справжньому повернутись.
Не повернувся. Перешкодили знову травми. І таргани в голові. Півтора останніх року у «Шахтарі» він не грав, а лише мучився. Мучивши паралельно і команду.
Усі зітхнули з полегшенням, коли на початку 2022-го він перебрався до Польщі. Ну, там Коно заграє точно, відродиться з попелу і небуття.
***
Планка опускалася все нижче, амбіції падали все нижче. Ще під час перебування гравцем «Клужа» Женя вголос розмірковував про чемпіонати Китаю та Японії. За бажання тепер можна розмірковувати вголос і про чемпіонат України. Хоча, на мій погляд, навряд чи він знадобиться зараз «Поліссю», як був потрібний минулого літа. У Житомирі намагаються збудувати амбітний проект, а амбіції Коноплянки вже не дотягують навіть до такого рівня.
Але далі для нього все одно може бути. Можливо Казахстан, Азербайджан, Китай, Індонезія. Та й Україна, загалом, теж, якщо він наважиться повернутися додому зараз. Умовні «Верес» чи «Олександрія», напевно, будуть йому раді.
Чи буду радий я такому ось камбеку Коно в УПЛ? Скажу відверто: навряд. Нічого путнього в нього вже не буде. Він розтринькав свої шанси, профукав їх. Боженька дав йому справжній футбольний талант, але не дав характеру. Це Рональдинью міг дозволити довго грати лиш на тому, що дала природа. Коноплянці вона теж дала, але менше. Тепер забирає назад.
І тепер він дуже схожий на Мілевського чи Селезньова, двох яскравих представників його покоління. Їм теж Боженька щось дав. Але натомість забрав розум, змусивши їх на схилі кар'єри виглядати смішними.
Я дуже не хочу, щоб і Коноплянка мав смішний вигляд.
Тому йому краще зупинитись.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
