6 січня 1939 року в Києві народився Валерій Лобановський – син інженера та племінник комсомольського номенклатурника в майбутньому став помітним гравцем київського Динамо та найвидатнішим тренером в історії вітчизняного футболу. Валерій грав на позиціях центрального та крайнього нападника за рідне Динамо (Київ) – 147 матчів і 42 голи в 1959-64 роках, Чорноморець (Одеса) – 63 матчі та 20 голів у 1965-66 роках, а також Шахтар (Донецьк) – 53 матчі та 16 голів у 1967-68 роках. А от на міжнародному рівні реалізувався не повною мірою – в його праймові роки радянський футбол ще не був представлений в єврокубках, а збірна СРСР мала таких великих гравців, як Месхі та Метревелі, тож Лобановський зіграв за неї лише два матчі й на тріумфальні турніри не потрапив.
У 29 років Васильович завершив виступи й цілеспрямовано навчався та готувався до тренерської професії. Вивівши на вищий рівень Дніпро, Лобановський отримав від республіканського керівництва компартії пропозицію очолити київське Динамо. Всього за кілька років молодий тренер, працюючи в тандемі з багаторічним колегою по атаці Олегом Базилевичем, вивів рідний клуб у лідери європейського футболу. Вершина – 1975 рік, коли Динамо здобуло Кубок кубків і Суперкубок Європи, а молодий нападник Олег Блохін удостоївся «Золотого м’яча» найкращому футболісту континента.
Лобановський був настільки в мейнстрімі, що йому доручили збірну СРСР і перевели на сезон чемпіонат СРСР на експериментальні чемпіонати «осінь» та «весна». Проте за крок від фіналу Кубка чемпіонів Динамо вилетіло, на Олімпіаді «взяло» не золоті медалі. Тодішні чиновники трактували це як невдачу й відмінили реформу з переходом на систему «осінь-весна», загальмувавши розвиток футболу на 1/6 суходолу.
Втім, Лобановський не зупинявся в експериментах і в 1986 році здобув Кубок кубків, а через два роки привів Динамо, розбавлене кількома гравцями інших клубів під вивіскою «збірна СРСР», до срібних медалей чемпіонату Європи. Після кількарічного відрядження в ОАЕ та Кувейт Валерій Васильович повернувся в Динамо та вивів команду два сезони поспіль спершу в чвертьфінал, а потім – у півфінал Ліги чемпіонів. В останньому поколінні своїх футболістів він підняв на новий рівень майстерності Шевченка, Реброва, Шовковського, Каладзе, Лужного та інших динамівців.
А от вивести збірну України на чемпіонат світу 2002 року не вдалося – в плей-офф нашу збірну вибила Німеччина, майбутній віце-чемпіон Мундіалю. Навесні 2002-го Лобановському стало зле прямо під час матчу Металург – Динамо в Запоріжжі. Зі стадіону швидка відвезла його в запорізьку клініку. Лікарі боролися за життя тренера, проте 13 травня 2002 року в 63-літньому віці Лобановський помер. Перед фіналом Ліги чемпіонів Реал – Байєр весь світ вшанував пам’ять українського Метра.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
